Насправді, це питання слід розглядати у більш широкому контексті наявних проблем та негативних факторів розвитку.
Будь-яке суспільство формує державні інститути, в тому числі і для компенсації дефіцитів за п'ятьма базовими балансами розвитку:
1. Водним.
2. Продовольчим.
3. Енергетичним.
4. Фінансовим.
5. Демографічним.
Якщо у країні є люди, вода, енергія, продовольство та гроші, все інше можна створити або купити.
Не існує "бездефіцитних" країн за тим чи іншим напрямком.
Але формування дефіциту за більше ніж двома базовими балансами - створює величезні ризики існуванню нації як такої.
Які дефіцити, наразі утворились в Україні?
Перший і очевидиний - демографічний дефіцит.
Населення з 52 млн осіб на початках незалежності скоротилось до 25-28 млн, тобто майже вдвічі.
Але головна проблема тут, навіть не чисельність, а структура, та сама демографічна піраміда: майже половина населення - люди пенсійного віку.
Працездатний кістяк складає лише 6-8 млн осіб.
Другий дефіцит, що нам загрожує - енергетичний.
Якщо не вдасться деокупувати Запорізьку АЕС у робочому стані, у нас сформується стала енергетична стеля зростання: будь-яке відновлення промисловості буде впиратись у дефіцит електроенергії та у її вартість.
Третій дефіцит, фінансовий, вже сформовано - свій монетарний суверенітет ми використовувати не вміємо і національні гроші як драйвер економічного розвитку у нас не працюють.
Натомість, майже повна залежність від зовнішнього фінансування та надвисока боргова залежність.
Крім того, на півдні країни формується суттєвий водний дефіцит, про який я попереджав одразу після руйнації Каховської ГЕС.
І тепер пропоную всім київським прихильникам "Великого Лугу", які розмірковують про нього попиваючи "лате на рослинному", подивитись, що відбувається у таких містах як Марганець, Кривий Ріг, Покров, де втрачено до 70% санітарної води.
Більш-менш стабільна ситуація у нас лише з продовольчим балансом. Він є профіцитним, хоча цей профіцит буде скорочено на 30-40% внаслідок втрати частини земель та водних ресурсів.
Тобто у найближчі роки, траекторію нашого розвитку буде визначати наявність чотирьох дефіцитів: фінансового, водного, демографічного та енергетичного.
По суті, на столі в Уряді вже зараз має лежати чотири стратегії їх подолання:
1. Енергетична стратегія, щодо формування доступу до енергії населення та бізнесу за доступними обсягом та ціною.
2. Демографічна - програма репатріації населення, але обов'язково із кореляцією з програмами соціально-економічного розвитку, щоб було куди повертатись.
3. Водна - щодо подолання водного дефіциту на півдні.
4. Фінансова - зменшення боргового навантаження (Мінфін) та задіяння власного монетарного потенціалу (НБУ). Казкові плани стосовно репарацій та безлімітної зовнішньої допомоги - не обговорюю.
З усіх цих стратегій у нас є лише енергетична, до 2050 року, але наразі її якість не є предметом цієї статті.
Подолання водного дефіциту на півдні можливе лише за умови застосування нових, інноваційних підходів як у водокористуванні, так і в управлінні водними ресурсами.
Від басейнового принципу управління (за басейнами річок), необхідно переходити до кластерного, який об'єднуватиме споживачів води у єдиний водний кластер.
Це можливо зробити шляхом формування єдиного водного кластеру з басейнів таких річок як Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Інгулець.
Мають бути створені нові засоби до резервування водних ресурсів для покриття піків споживання, а також транзитні та транспортні потужності для міжбасейнового перекидання водних ресурсів.
Тобто необхідно вирішити проблему внутрішньокластерної мобільності водних ресурсів та їх акумулювання у достатньому обсязі.
І звичайно, держава не має за все платити сама.
Ви не повірите, але показники рентної плати за спеціальне використання води у нас складають .... 813 млн грн на рік.
В масштабах всієї країни водокористування обходиться лише у 22 млн доларів.
Це середня вартість шале у Швейцарії, яке купують представники українського політичного класу "середньої руки".
Це призводить до того, що у нас птахофабрики за рахунок необлікованих свердловин витрачають якісну, артезіанську воду на власні технологічні потреби, а виробництво однієї тушки курча потребує сотень літрів води.
Те саме і у важкій промисловості.
Саме тому, в Україні необхідно запроваджувати акцизний збір на промислове використання води, тому що збільшення ренти у суб'єктах водокористування призведе до тінезації водного видобутку.
За рахунок водного акцизу необхідно формувати кластерні водні фонди для фінансування тих самих мереж з мобільного руху водних ресурсів, резервуари з акумулювання води, мережі та механізми підключення споживачів до водопостачання та водовідведення, тощо.
Тому що зараз виходить на те, що держава самотужки має відновити водопостачання для промислових гігантів наших ФПГ та "пташино-яєчних баронів", які сплачують копійчині екологічні та водні збори, при цьому являючись найбільшими забруднювачами як місцевих екосистем, так і дефіцитних водних ресурсів.
Економічна політика держави має бути направлена на формування профіцитності за вказаними ключовими балансами економіки: продовольчим, енергетичним, фінансовим та водним.
Демографічний дефіцит можна лише зменшити у середньостроковій перспективі.
Профіцитність водного балансу – це необхідна передумова не тільки для забезпечення населення та економіки водними ресурсами у достатньому обсязі та належної якості (включаючи дотримання принципу рівного доступу до водних ресурсів базових економічних суб’єктів та соціальних і регіональних груп), але й поступове формування національного стратегічного водного резерву.
Comments