Чому гривня не йде в реальний сектор економіки?

На банківських рахунках бізнесу та населення майже 2,4 трлн грн в національній та іноземній валюті (переважно у доларах).

Це більше 60 млрд дол в еквіваленті! В півтора рази більше ніж ми отримуємо від наших західних партнерів на рік для компенсації бюджетного дефіциту.

Ще трохи такої динаміки і будемо мати накопичення в банках на рівні 50% ВВП.

А ще є неповернута у країну валютна виручка аграрного бізнесу - під 10 млрд дол.

Крім того, кошти, виведені бізнесом напередодні війни.

Валюта на руках населення.

Тільки в рамках того, що зароблено в останні роки - 100 млрд дол, вдвічі більше ніж чотирирічний пакет допомоги з боку ЄС, який ще, до речі, не затверджений.

Тобто аксіома номер один: в Україні накопичені величезні внутрішні ресурси, які вкрай неоднорідно розподілені за структурою суспільства і які не працюють на економіку (саме тому, вони і неоднорідно розподілені).

Певним чином, тут спрацьовують поведінкові моделі, коли населення скорочує споживчі витрати під час війни, а бізнес - капітальні інвестиції.

Тобто ці гроші не йдуть в економіку. В кращому випадку вони лежать у гривнях в українських банках. В гіршому - перетікають у долар.

Натомість, кредитний портфель банків скоротився у 2023 році на 2%.

Так званий коефіцієнт проникнення, тобто відношення кредитів до ВВП у нас зараз менше 15% ВВП, що в декілька разів менше відносного рівня накопичення.

Аксіома номер два. В війні перемагають країни, які здатні запустити "народний економічний проект".

Коли є прості і зручні фінансові інструменти інвестування, переважно державні і суспільство розуміє ефективність, прозорість та доцільність вкладання таких коштів.

Простими словами, суспільство знає, що кошти не вкрадуть, їх ефективно використають і після війни держава все поверне з відсотками.

Так сталось під час Другої світової війни у США, коли населення теж накопичувало і не хотіло витрачати свої гроші, але держава запропонувала зручні фінансові інструменти та ефективні проекти для інвестування.

Чому у нас населення не вірить в таку модель?

Бо гроші вкрадуть. Проекти будуть неефективними. Інвестиції можуть не повернути.

Навіть зараз, уряд у нас не додумався звільнити інвестиції у військові облігації від проходження перевірки стосовно походження таких коштів.

Банки під час війни крутять носом і прискіпливо вдивляються в походження грошей клієнтів, ніби вони непотрібні для економіки.

Певні послаблення в цьому контексті були, але вони явно недостатні.

Банківська система, незважаючи на те, що 60% її - це державні банки, дисфункціональна, тобто не виконує одну з своїх базових функцій: майже нікого не кредитує.

В той же час, кредитний портфель російських банків у 2023 році зріс на 20%.

Трильйони рублів пішли в реальний сектор економіки, зокрема в ВПК, а також в іпотеку.

Цьому сприяла і монетарна політика ЦБ РФ.

Саме завдяки цьому, Росія здолала тиск санкцій та перейшла у фазу зростання, суттєво амортизувавши глибину падіння у 2022 році.

Аксіома номер три. В умовах вакууму інвестування, національні гроші перетікають або в долар, або інвестуються за кордон.

Відома українська ФПГ укладає меморандуми з італійським урядом на створення в Італії нових металургійних потужностей з тисячами нових робочих місць в рамках "зеленого переходу".

Сотні мільйонів доларів інвестицій будуть вкладені в італійську економіку, а не українську.

Але чи можна дорікати такому бізнесу?

Хіба уряд запустив в Україні масові механізми гарантування та страхування інвестицій, а НБУ - запровадив сприятливу монетарну модель?

Ніхто у нас не розуміє ані перспектив, ані навіть найближчого горизонту планування.

Саме тому, ось вам крайня аксіома: ніщо так дорого не вартує для країни як неефективні політичні еліти.

Навіть внутрішнє багатство в такому випадку стає безпорадним.