Чому насправді «перезавантаження» відносин між Росією та США зараз неможливе?

Від ініціатив Обами до нових спроб Трампа у 2025 році всі зусилля щодо глобального порозуміння наштовхуються на російську імперську ідеологію, агресію, недовіру та геополітичні розбіжності, що роблять нормалізацію неможливою. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze.

Чому «перезавантаження» відносин Росії та США залишається ілюзією?

Спроба Обами: невдале «перезавантаження» 2009 року

Політика «перезавантаження» між США і Росією, розпочата в 2009 році під час президентства Барака Обами та Дмитрія Медведєва, мала на меті поліпшення відносин між двома країнами, які серйозно постраждали після війни в Грузії у 2008 році. Проте, ця ініціатива зазнала невдачі через низку факторів.

США прагнули співпраці щодо питань безпеки, зокрема в боротьбі з ядерними загрозами, такими як програма ядерних озброєнь Ірану, і підписання договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3). Натомість Росія сприймала перезавантаження як визнання своїх інтересів у пострадянському просторі, особливо в Україні та Грузії. Це призводило до конфлікту у баченнях безпеки.

Під час «перезавантаження» у Росії посилився авторитарний режим. Утиски опозиції, обмеження свободи слова та порушення прав людини суперечили американським цінностям, таким як демократія і права людини. Це створювало напруженість у відносинах, адже США не могли ігнорувати ці аспекти.

Незважаючи на «перезавантаження», Росія продовжувала проводити агресивні зовнішньополітичні дії, включаючи анексію Криму та військову агресію проти України (2014). Все це серйозно ускладнило відносини Росії з США. У Сирії російські дії залишалися непередбачуваними, що викликало занепокоєння з боку США. Хоча були деякі позитивні досягнення, такі як підписання договору СНО-3, вони не змогли компенсувати більш серйозні суперечності. 

Зусилля Трампа: від самітів до нових поступок Росії (2016–2025)

Адміністрація Дональда Трампа після його обрання президентом 2016 року намагалася перезавантажити відносини з Росією, виражаючи бажання поліпшити співпрацю між двома країнами. На саміті G20 у Гамбурзі в 2017 році відбулася перша зустріч Трампа з Путіним, де обговорювалися питання безпеки та сирійської кризи. У 2018 році Трамп організував саміт з Путіним у Гельсінкі, де висловлював надію на покращення відносин. Також Трамп обговорював можливість зняття або пом'якшення санкцій, запроваджених проти Росії через її агресію в Україні. Крім того, адміністрація Трампа пропонувала спільні зусилля у боротьбі з тероризмом, зокрема в Сирії, сподіваючись на співпрацю в цьому напрямку.

Водночас, Конгрес США, у тому числі республіканці, був проти пом’якшення позиції щодо Росії. Багато законодавців вважали, що Росія продовжує порушувати міжнародні норми. Скандал із російським втручанням у вибори 2016 року та розслідування Мюллера створювали політичний тиск на Трампа, заважаючи йому діяти вільно. Дії Трампа щодо Росії часто розглядалися як суперечливі, враховуючи тісні зв'язки його кампанії з Росією, що заважало довіряти його ініціативам.

Таким чином, спроби адміністрації Трампа відновити відносини з Росією стикалися з внутрішнім політичним тиском, агресією Росії на міжнародній арені та недостатньою зацікавленістю з боку Москви у відповідних відносинах. Це призвело до того, що політика «перезавантаження» не дала очікуваних результатів.

Нова адміністрація Трампа після січня 2025 року розпочала нові спроби перезавантаження відносин з Росією. У лютому 2025 року Трамп провів телефонну розмову з Путіним, після чого оголосив про початок мирних переговорів щодо завершення війни в Україні. Американська делегація зустрілася з російською в Ер-Ріяді без участі українських представників, що викликало занепокоєння в Києві та серед європейських союзників. Все це супроводжувалося попередніми поступками Росії. Зокрема, адміністрація Трампа заявила, що повернення до кордонів України до 2014 року є «нереалістичним», а вступ України до НАТО — малоймовірним. Ці заяви були сприйняті як поступки Росії ще до початку переговорів. 

Також у березні 2025 року США тимчасово призупинили військову допомогу та обмін розвідданими з Україною, що викликало критику з боку союзників і посилило побоювання щодо надійності підтримки з боку США. 

Водночас, швидко стало зрозуміло, що Росія використовує переговори для виграшу часу, зменшення тиску санкцій і розколу між США та Європою, не роблячи реальних поступок, а непослідовні дії адміністрації Трампа, включаючи зміну позицій щодо санкцій і допомоги Україні, створюють невизначеність і підривають ефективність дипломатичних зусиль. 

Чи вийде ліквідувати розбіжності: недовіра, ідеологія та вплив Китаю

Зараз, не зважаючи на гучні заяви у Москві та Вашингтоні, новий етап «перезавантаження» у відносинах між США та Росією виглядає малоймовірним, враховуючи поточну геополітичну обстановку. 

Після анексії Криму Росія потрапила під санкції, і довіра між країнами значно знизилася. Звинувачення у втручанні Росії у вибори США ще більше ускладнили відносини. Західні санкції вплинули на економіку Росії і стали важливим елементом політики США.

Довіра між країнами на дуже низькому рівні, що ускладнює будь-які діалоги. Водночас, спірні питання, такі як розширення НАТО та безпека в Європі, залишаються предметом конфлікту. Для будь-якого нового «перезавантаження» потрібні суттєві зміни в політиці Росії щодо України, ознак чого поки що непомітно.

Численні спроби «перезавантаження» у минулому показують, що між США та Росією залишаються численні ціннісні, політичні та геостратегічні розбіжності, що помножені на десятиліття взаємної недовіри. Якщо навіть адміністрація президента США щиро хоче демонструвати росіянам «добру волю», ігноруючи факти порушення Росією міжнародного права, прав людини та демократичних принципів, це не означає, що росіяни продемонструють добру волю у відповідь.

Російський режим – це правління старих офіцерів КДБ, які привчені все своє життя не довіряти американцям та розглядати їх як власних природних ворогів. До цього додаються численні обвинувачення з боку росіян у розширенні НАТО на Схід, що нібито несе загрозу для російської безпеки, а також у підтримці «кольорових революцій» на пострадянському просторі.

Російська пропаганда продовжує вибудовувати негативний образ США та всього «колективного Заходу», який потрібен для мобілізації власних громадян довкола режиму Путіна, який нібито протистоїть «західним загрозам». Цей образ занадто сильно вкорінений у російську суспільну свідомість і є, загалом, дуже вигідним для правлячого у Росії режиму.

Путінська ідеологія базується на протистоянні Заходу: США зображуються джерелом загроз, НАТО — «агресивним блоком», а Україна — «інструментом Заходу». Будь-яка спроба нормалізації відносин із США зсередини російської системи влади сприймається як зрада геополітичної місії.

Не варто забувати і про фактор Китаю. Понад 50% російського експорту йде до Китаю (нафта, газ, метал). Китай — ключовий постачальник технологій подвійного призначення, електроніки, промислових компонентів. Ця залежність вже є системною — Росія перетворюється на сировинний придаток китайської економіки.

При цьому, Китай ніколи не вимагає від Росії змінити політичний режим, провести демократизацію чи розслідувати військові злочини. США, навіть за адміністрації Трампа, залишаються носієм ідеї прав людини, санкційної політики, інституційного контролю. Тому Росія бачить у Китаї геополітичного союзника в протистоянні з США. Саме разом із Пекіном Кремль будує концепт "многополярного світу", альтернативного "американській гегемонії".

Тож у підсумку можна сказати, що нові спроби «перезавантаження» відносин завершаться зараз нічим, бо для реальної зміни відносин між Росією і США потрібні системні зміни у самій Росії, і головна серед цих змін – відмова від імперської ідеології, яка постійно стає на заваді у нормалізації відносин з цивілізованим світом.