top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Чим небезпечні політичні маневри навколо питання військової допомоги Україні, - Ігор Петренко

Чим більшою буде поразка Росії в Україні, тим менше у геополітичних опонентів США буде бажання вирішувати суперечки за допомоги зброї. Про це у своїй статті для EL PAÍS пише Ігор Петренко, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З перекладом статті можна ознайомитися нижче.


Перед ліберально-демократичним світом, лідером якого вважається США, сьогодні лежить низка серйозних загроз і викликів від авторитарних країн. Авторитарні режими активізуються, не соромлячись вдаватися вже до відкритих військових дій, квінтесенцією чого є повномасштабне вторгнення Путіна в Україну. Замість збільшення зусиль для протидії як Росії, так і Китаю, Ірану і Північній Кореї, Сполучені Штати стали заручниками власних внутрішньополітичних процесів, а разом з ними і всі союзники та партнери.


Але через пов’язування бюджетного процесу у США із передвиборчими спекуляціями частини республіканців страждає насправді не тільки Україна, яка реально потребує нагальної військової підтримки, але і американські громадяни теж. Тож, давайте детальніше розглянемо, чим саме небезпечна гра частини республіканців «на підвищення ставок» у бюджетному процесі?

 

У боротьбі двох завжди виграє третій

 

Сполучені Штати, безперечно, є лідером-ліберально демократичного світу, але вже ж не є його ідеалом чи еталоном. Як і в будь-якій демократичній країні, передвиборчий процес так чи інакше є турбулентним. Десь більше, десь менше, але це характерна ознака всіх демократичних режимів, адже влада здобувається саме під час виборів. Власне, лише в авторитарних режимах «вибори» проходять показово спокійно і з прогнозованим результатом. Особливістю США, як першої скрипки ліберально-демократичного світу на геополітичній арені, є те, що передвиборча турбулентність також позначається на союзниках і партнерах США.


Україна наразі дійсно є, мабуть, найбільш вразливою до побічних наслідків передвиборчих баталій, які сьогодні відбуваються у Конгресі США. Власне те, що республіканці прив’язали пакет допомоги для низки країн – України, Ізраїлю, Тайваню – до фінансування програми посилення південного кордону і поставило під загрозу необхідні обсяги військової допомоги, зокрема, Україні.


Важливо розуміти, що в США немає дискусії щодо самої необхідності підтримки України, на цьому постійно наголошують офіційні представники Білого дому, це також підтверджується і його політикою протягом останніх років, зокрема, і під керівництвом республіканців. Поточні спекуляції у бюджетному процесі США відбуваються саме щодо необхідного обсягу та найбільш ефективних механізмів підтримки України на думку різних партій.


Спекуляція республіканців як раз і полягає у тому, щоб просунути фінансування «південної стіни» як одного з найбільш помітних пунктів їх передвиборчої програми разом із необхідним обсягом військової підтримки країнам-партнерам, який відповідає баченню і політики саме демократів. Тому в цьому випадку республіканці зробили такий собі «all in»: або ваш варіант військової підтримки разом з нашою програмою, або ж ніщо. В даному випадку «ніщо» стосується більшою мірою потенційних електоральних пунктів для демократів.


Як наголошувалося, та сама Україна все одно буде отримувати військову підтримку від США, оскільки це відповідає національним інтересам Штатів. Росія разом з Китаєм, Іраном і КНДР описані у оборонній стратегії США як загрози, яким потрібно протидіяти. А дати тій самій Росії відкритим військовим шляхом захопити одного зі своїх партнерів буде розцінюватись як явна поразка американської політики на міжнародній арені.


Попри це, спекуляції республіканців у бюджетному процесі як метод електоральної боротьби є набагато небезпечнішими, ніж комусь може здаватися. В першу чергу, це стосується безпосереднього впливу на перебіг війни в Україні. Як світовому співтовариству в цілому, так і американському істеблішменту слід чітко усвідомлювати, що Путін не відмовиться від планів по захопленню України і подальшого просування на Захід. А відносна з попереднім роком стабілізація лінії фронту не є ознакою зниження інтенсивності бойових дій. Навпаки, Росія нарощує військові потужності в України і веде бойові дії по всій лінії фронту, а не на окремих напрямках. Те, що агресора вдається втримувати і навіть дещо відкидати, є результатом мужності і вмотивованості Сил оборони України, а також налагодженості процесу військової підтримки України її союзниками, передусім США.

 

Україна прагне рибалити, а не риби

Чутливість можливостей Сил оборони України до поставок військової та гуманітарної допомоги – одна з головних проблем, яку намагається розв’язати керівництво України. Слід розуміти, що асиметричні ресурсні можливості Росії та України, дійсно роблять критично необхідною підтримку партнерів України, тому вона все ще необхідна і буде необхідна якийсь час, це ціна, яку весь ліберально-демократичний світ платить за війну Путіна. У Києва є чітке розуміння того, що Кремль веде проти України війну на виснаження, в цей план входить, зокрема, і виснаження союзників України з метою позбавлення її підтримки.


Власне тому, Київ навіть в умовах ведення війни перебудовує свою економіку під військові потреби і враховуючи реалії війни. Так, Україна вже налагодила власне виробництво найбільш необхідних на фронті артилерійських снарядів (як радянських 152 мм, так і за стандартами НАТО – 155мм), танкових та мінометних снарядів. Йде постійна розробка і виробництво БПЛА та дронів, зокрема, і морських та ще багато чого. Але Росія також не стоїть на місці, тому власних зусиль і можливостей України все одно замало, щоб ефективно протистояти агресору.


Керівництво України робить ставку на кооперацію спільних можливостей з союзниками на партнерських засадах. Українська влада розуміє, що отримувати безповоротну допомогу, а тим паче, розраховувати, що так буде завжди, не варто, адже на мапу поставлене існування державності України. Натомість, спільне з країнами-партнерами виробництво у сфері ВПК, яке має економічну привабливість для всіх, може стати запорукою не тільки забезпечення України власних оборонних потреб, але і слугуватиме точкою зростання національної економіки.


Президент України Володимир Зеленський у вересні 2023 року провів у Києві перший Міжнародний форум оборонних індустрій, який глобально був націлений на зав’язування партнерських відносин у сфері ВПК всіх зацікавлених сторін. Під час Форуму Зеленський повідомив, що цю декларацію вже підписали 13 компаній, які «готові разом з Україною будувати новий арсенал вільного світу». Крім того, до цього заходу Україна вже мала низку двосторонніх угод щодо співробітництва у сфері оборонно-промислового комплексу (Польща, Чехія, Франція, Данія та інші).


В контексті україно-американських відносин, знаковим можна вважати рішення про спільне виробництво систем ППО, яке Президент України назвав «історичним». Чи стане це рішення дійсно історичним, говорити зарано, але воно важливе як сигнал до американського істеблішменту, що Україна прагне змінити саме сприйняття нашої країни. У Києві є розуміння, що найкраще дотримуються ті національні інтереси, які поєднані з економічними.


Зрозуміло, що наразі можна лише говорити про знаходження певної точки дотику між США та Україною у цьому питанні, про засади для подальшого розвитку співпраці, про сигнал до інших країн-партнерів США, що Україна має певну привабливість щодо саме співпраці у сфері оборонно-промислового комплексу. Головне те, що Україна не хоче бути на постійному утриманні, нас цікавить економічний розвиток, навіть в умовах повномасштабної війни.


Однак, це питання майбутньої перспективи, скоріше за все, середньострокової. Станом на зараз, Україна все ще потребує нагальної підтримки своїх союзників та партнерів, щоб мати змогу відповідати на збільшення інтенсивності бойових дій, яке спостерігається протягом останнього часу. Тому політизація і спекуляції навколо питання виділення військової допомоги Україні неодмінно грають на користь терористичного режиму Путіна.

 

Небезпечні ігри

Політичні спекуляції, які відбуваються у межах бюджетного процесу в США щодо пакету військової допомоги країнам-партнерам, є небезпечними не тільки у короткостроковій перспективі. Ставлячи за мету досягнення ситуативних електоральних дивідендів, загрози зазнають національні інтереси США, чого певно не хоче жоден представник обох палат Конгресу США. Відсутність єдності серед американського політичного істеблішменту щодо підходів підтримки партнерів буде використана й іншими авторитарними режимами, а не тільки Росією.


Можна не сумніватися, що країни, яких США розглядають як своїх опонентів на геополітичній арені, слідкують не тільки за поточною реакцією та протидією російському вторгненню в Україну. Зокрема, Китай прагне перетворити свою державу на панівну світову силу до 2049 року, що також передбачає повернення Тайваню. Те, що Китай буде прагнути встановити контроль за Тайванем будь-що, можна не сумніватися. Завдяки Путіну, в китайців вже є «чудовий кейс» анексії Криму під демократичною ширмою «референдуму», який, на жаль, світ проковтнув, залишивши без належної реакції. Наразі Китай дивиться, наскільки вистачить єдності ліберально-демократичного світу у випадку відкритої військової агресії.


Напевно, немає причин сумніватися, що у випадку падіння суверенної України - це стане сигналом та розв’яже руки не тільки Китаю, але й іншим авторитарним режимам. Якщо після Афганістану Штати допустять поразку України, це неодмінно буде сприйняте як критична слабкість, яку можна і потрібно використовувати. Наразі той самий Іран вагається, чи варто відкрито допомагати ХАМАСу і повернутися до економічної конфронтації з Заходом. Те саме стосується Південно-Тихоокеанського регіону, де потенційною, але цілком реальною, є відкрита агресія ядерної КНДР. Власне, і сам Кремль, у випадку успіху в Україні, не зупиниться на ній, що буде тримати у повітрі питання про безпосереднє зіткнення з НАТО, що напряму торкнеться США. На це вказує своїм громадянам Президент Байден. У своїй жовтневій статті для The Washington Post, він прямо заявляє, що «наша відданість Україні сьогодні – це інвестиція у нашу власну безпеку».


Путін вже своїми діями демонструє всім іншим лідерам авторитарних держав, що можна не соромитися досягати своїх цілей виключно мовою зброї, шантажувати світ ядерної зброєю, жити з санкціями, провокувати у світі продовольчу кризу. Головне, не відмовлятися від своєї злочинної політики, в розрахунку на те, що з часом рішучість вільного світу протистояти агресії буде зменшуватися.


***

Тож, політизація і спекуляції щодо виділення Україні достатньої кількості військової підтримки США ставить республіканцями на кін набагато більше, ніж навіть потенційно можна виграти. На кону стоїть не тільки доля і майбутнє України, але й домінуюча позиція ліберально-демократичних країн, в першу чергу самих США, на геополітичній арені. Ефект доміно у даному випадку може вилитися у цілу низку затяжних військових конфліктів по всьому світу, які не будуть боятися ефективної протидії з боку своїх опонентів. Трендом у світовій політиці може стати приклад саме авторитарних режимів, якщо їх політика в очах країн, що розвиваються, буде здаватися більш ефективною.


Натомість, чим сильнішою та болючішою буде поразка Росії в Україні, тим менше у тих самих геополітичних опонентів США буде бажання вирішувати сперечки за допомоги зброї. Демократичному світові не варто забувати, що його сила полягає у єдності зусиль та консенсусі. Будь-які розбіжності в ліберально-демократичному є бажаними лише для авторитарних режимів, які прагнуть реваншу і перегляду існуючого світового порядку.


Джерело: "EL PAÍS"

5 переглядів0 коментарів
bottom of page