Що стоїть за провокаціями Угорщини проти України?

Угорщина, попри свій статус члена ЄС і НАТО, дедалі більше виступає в ролі троянського коня Росії в європейській політиці. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Останні події — затримання шпигунської мережі угорської воєнної розвідки в Україні, депортації українських дипломатів, запуск референдуму щодо вступу України до ЄС та антиукраїнська інформаційна кампанія — складаються в єдиний пазл. За ним стоїть системна стратегія гібридного блокування європейського майбутнього України, що реалізується Будапештом в унісон із інтересами Кремля.

Дипломатичне загострення: Будапешт — головний опонент Києва в ЄС

У травні 2025 року Служба безпеки України вперше в історії викрила агентурну мережу військової розвідки Угорщини. Центром діяльності шпигунів стало українське Закарпаття — регіон, який Будапешт давно вважає зоною свого культурного та політичного впливу. Згідно з повідомленням СБУ, затриманий був колишнім військовим з Берегівського району. Угорські куратори активували його восени 2024 року з метою збору інформації про розташування зенітно-ракетних комплексів С-300, рух військових автоколон, втрати ЗСУ та інші відомості з фронту.

Ця операція не тільки демонструє професіоналізм української контррозвідки, а й підриває міф про те, що дії Будапешта обмежуються лише гучними заявами. Насправді Угорщина вдається до прямих воєнних та підривних дій, які становлять загрозу національній безпеці України.

Протягом останнього року Угорщина неодноразово вдавалась до ворожих кроків на дипломатичному фронті. Українських дипломатів депортували, їхню присутність у Будапешті жорстко обмежили, а будь-які спроби налагодити співпрацю — ігнорували. Така політика є не просто особистим бажанням Орбана — вона є частиною широкої стратегії делегітимації України в очах європейських інституцій.

Ключова мета — перетворити Київ на небажаного партнера, представити його як джерело нестабільності, внутрішніх проблем, «загроз для угорської меншини» — та, як наслідок, виправдати гальмування євроінтеграції.

Референдум під диктовку Кремля?

Кульмінацією антиукраїнських зусиль угорської влади став анонсований «референдум» щодо вступу України до ЄС. Угорський уряд прямо закликає громадян голосувати проти. За даними низки джерел, бюлетені супроводжуються антиукраїнською агітацією, зокрема фейками про загрози з боку України для угорської економіки, демографії та безпеки.

«Після вступу України ЄС заполонять мільйони українських робітників, що спричинить падіння зарплат угорців», — йдеться у листівках, що надсилаються разом з референдумними бюлетенями.

Сам факт такого «опитування» є брутальним політичним фарсом, покликаним легітимізувати позицію уряду Угорщини як «волі народу». Однак за ширмою демократичної процедури ховається політичний саботаж: жодна інша країна ЄС не ініціює подібних референдумів щодо членства іншої держави. Це — прецедент, нав’язаний Будапештом, щоб створити інструмент блокування.

Із запуском референдуму паралельно розгорнулася масована інформаційна кампанія в Угорщині. Державні ЗМІ, наближені до режиму Орбана, поширюють наративи, що перегукуються з кремлівськими: Україна — «failed state», яка нібито «утискає нацменшини», «загрожує миру в Європі», «висмоктує ресурси ЄС».

В аналізі Democracy Institute зазначено, що режим Орбана цілеспрямовано копіює інструменти та моделі путінської пропаганди — зокрема, через централізоване управління медіа, симуляцію плюралізму та культивування «зовнішнього ворога» (України чи Брюсселя) як чинника мобілізації виборців.

Як зазначається у статті Andrea Schmidt та Viktor Glied в East Journal of European Studies (2024), Угорщина стала ідеологічною транзитною зоною, де стикаються цінності ліберальної демократії та авторитаризму. У цьому конфлікті Орбан робить ставку на антизахідну риторику, що дозволяє йому одночасно залишатися в інституційній оболонці ЄС, але діяти проти його цінностей.

Саме тому Будапешт опирається не лише на прямі дипломатичні інструменти, а й на «м’яку силу» — інформаційні атаки, референдуми, апеляцію до угорської меншини в Україні, формування альтернативної реальності у свідомості своїх громадян.

У травні 2025 року угорська опозиція оприлюднила аудіозапис, на якому міністр оборони Угорщини Крістоф Салай-Бобровницький заявляє про відмову від «менталітету миру» та перехід до «нульової фази на шляху до війни». Опозиція звинувачує уряд у брехні та підготовці країни до військового конфлікту, попри публічні заяви про мир.

У відповідь на публікацію, Салай-Бобровницький не став заперечувати автентичність запису. Керівник канцелярії Орбана Ґерґелі Гуляш також прокоментував ситуацію, назвавши запис «таким, що не виходить за межі звичайного». Він наголосив, що в умовах безпосередньої загрози війни слова міністра оборони «очевидні та правильні». 

Провокації Будапешта як інструмент системного блокування євроінтеграції України

Сукупність описаних подій — шпигунство, дипломатичне протистояння, антиукраїнський референдум, інформаційні кампанії, внутрішньоєвропейський саботаж — не є випадковим чи емоційним набором реакцій. Це – частини масштабної гібридної стратегії, яку Будапешт реалізує вже не перший рік, координуючи свої кроки з Кремлем або працюючи паралельно з ним у «тандемному русі».

Ця стратегія переслідує кілька цілей:

• Перешкоджання вступу України до ЄС через створення образу «проблемного сусіда», що нібито загрожує стабільності регіону, утискає національні меншини та викликає політичне роздратування в інших членів Євросоюзу;

• Підрив довіри до України як держави, здатної бути суб’єктом міжнародної політики, через публічні референдуми, інформаційні кампанії та постійні дипломатичні конфлікти;

• Посилення позицій угорського уряду на внутрішньому фронті, де образ «зовнішнього ворога» — Україна, Брюссель чи навіть США — використовується як обґрунтування для авторитаризації та мілітаризації країни;

• Формування нової європейської геополітичної архітектури, де Угорщина претендує на роль «моста» між Росією та Європою, обслуговуючи інтереси Москви під виглядом «національного суверенітету».

  
  

Якщо раніше Угорщина переважно займалася словесними атаками — виступами Орбана, блокуванням санкцій, провокаціями на тему «закарпатських угорців», — то тепер ми спостерігаємо ескалацію на практичному рівні. Шпигунство, виявлене СБУ, стало свідченням того, що Будапешт не лише деструктивний, він свідомо вдається до ворожої діяльності на території України. У свою чергу, запуск референдуму щодо українського членства в ЄС — це вже спроба залучити угорське суспільство до кампанії проти України.

Угорщина, по суті, діє як інституційний деструктор у межах ЄС, використовуючи доступ до спільних механізмів як важіль впливу. Будапешт водночас паразитує на інституційних перевагах ЄС та підриває саму його здатність діяти як союз.

З урахуванням цього, слід зробити кілька висновків:

1. Євроінтеграція України може буде блокована не лише Росією, а й її інституційними союзниками всередині ЄС — насамперед Угорщиною.

2. Заяви Будапешта мають розглядатися не як індивідуальні дипломатичні прояви, а як частина гібридної агресивної кампанії.

3. Зовнішньополітична стратегія України має передбачати не лише протидію Росії, а й побудову «антиблокувального фронту» всередині ЄС, що включатиме дипломатичну, інформаційну та юридичну протидію діям Будапешта.

4. Необхідно актуалізувати питання міжнародної відповідальності Угорщини за підривну діяльність проти України, включаючи шпигунство, пропаганду та дипломатичні провокації.