Війна як лабораторія: чого Китай, Росія та весь світ навчаються з конфлікту в Ірані – і як це змінить наступні війни

Державний секретар США Марко Рубіо, радник з питань національної безпеки Майк Уолтц та спеціальний посланник у справах Близького Сходу Стів Віткофф після переговорів з російськими офіційними особами в Ер-Ріяді, 18 лютого 2025 року. Джерело: AP Photo

Хто і чого вчиться на полях бою Перської затоки – та чому українська протидронова експертиза раптово стала найгарячішим оборонним товаром на планеті. Про це пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

28 лютого 2026 року Сполучені Штати та Ізраїль розпочали операції «Epic Fury» та «Roaring Lion» – наймасштабніший військовий удар по Ірану в сучасній історії. Але ще до того, як перший бомбардувальник B-2 Spirit перетнув іранський повітряний простір, справжня битва вже відбувалась – у невидимому електромагнітному спектрі. Іранські радари були засліплені, лінії звʼязку розірвані, командні вузли відключені. Як зазначає Observer Research Foundation (ORF), кінетична кампанія, що розгорнулася згодом, була лише видимим шаром битви, яка вже була вирішена у спектрі сигналів.

Цей конфлікт – не просто регіональна війна. Це «живий полігон», на якому глобальні гравці – від Пекіна до Москви – тестують доктрини, зброю та альянси нового покоління. Генеральні штаби по обидва боки Тихого океану вже зараз вивчають уроки Перської затоки, щоб підготуватися до конфліктів, які ще не почалися. І Україна, яка чотири роки живе у реальності повномасштабної гібридної війни, опинилася у центрі цього процесу – одночасно як обʼєкт спостереження, і як джерело безцінного бойового досвіду.

Росія та Китай перетворюють Іран на полігон електронної війни нового покоління

Конфлікт у Перській затоці увійде в підручники як перший великий збройний конфлікт, у якому електронна війна (Electronic Warfare, EW) – тобто боротьба за контроль над електромагнітним спектром, що охоплює радарні хвилі, сигнали звʼязку, навігацію, супутникову розвідку та кіберпростір – виявилася не менш вирішальною, ніж конвенційна вогнева міць. Простіше кажучи: перемагає не той, хто має більше бомб, а той, хто бачить ворога, залишаючись невидимим.

За даними The Washington Post, троє високопоставлених американських чиновників підтвердили: Росія надає Ірану чутливу розвідувальну інформацію – зокрема, точні координати американських бойових кораблів та авіації на Близькому Сході. Москва задіяла розгалужену мережу супутників, включно з апаратом «Канопус-В» (переданим Ірану під назвою «Хайям»), що забезпечує цілодобову оптичну та радіолокаційну зйомку з роздільною здатністю 1,2 метра.

Для Тегерана, який має лише кілька власних розвідувальних супутників – цілком недостатніх для відстеження швидкорухомих морських цілей, – ця допомога стала, як влучно описав Al Jazeera, «нервовою системою іранської доктрини високоточних ударів». Як колись зауважив колишній офіцер ЦРУ Брюс Рідел: у сучасній війні координати часто цінніші за кулі. Цей принцип зараз втілюється в реальному часі над водами Затоки.

Роль Пекіна менш публічна, але не менш вагома. Як детально аналізує Small Wars Journal, Китай протягом років систематично перебудовував іранський ландшафт електронної боротьби. Пекін експортував сучасні радарні системи, перевів іранську військову навігацію з американської GPS на зашифровану китайську супутникову систему BeiDou-3 (це глобальна навігаційна мережа, аналог GPS, але під повним контролем Пекіна) та поставив протирадарне обладнання нового покоління. Зокрема, китайська радарна система YLC-8B, що працює в UHF-діапазоні, спроектована для виявлення літаків-невидимок: вона використовує низькочастотні хвилі, що знижують ефективність радіопоглинаючих покриттів на американських F-35 та бомбардувальниках B-21 Raider – тих самих літаках, що проєктувалися як «невидимі» для радарів.

Як підсумовує Al Jazeera, Росія і Китай не надсилають свої дивізії на допомогу Тегерану. Вони роблять дещо стратегічно довговічніше – вчать Іран бачити ворога. У цій «війні сигналів» радарні промені стають такими ж смертоносними, як ракети, а розвідувальна інформація – вирішальною валютою. Також, за даними Times of Israel, Росія постачає Ірану модифіковані компоненти для дронів Shahed, покращуючи їхню навігацію та цілевказання на основі досвіду, здобутого у війні проти України. Тактики, відточені на українських полях бою, тепер застосовуються проти американських позицій в Іраку та Затоці.

Пекін використовує Перську затоку як генеральну репетицію тайванського сценарію

Для Китаю конфлікт в Ірані – не просто далекий геополітичний інцидент. Це безцінний «живий полігон» для єдиного сценарію, який насправді хвилює Пекін: можливої операції проти Тайваню. Тайвань – острівна демократія, яку Пекін вважає своєю територією і навколо якої зосереджена стратегічна конкуренція між США та Китаєм.

Як зазначає Американський інститут підприємництва (AEI), китайські державні медіа та аналітичні центри системно вивчають тактику й озброєння, застосовані обома сторонами. Одна з китайських компаній, Jingan Technology, повідомила, що використовувала штучний інтелект для відстеження ознак американського військового нарощення на Близькому Сході ще до початку ударів.

AEI також відзначає, що КНР збільшила військовий бюджет на 2026 рік та посилила риторику щодо Тайваню саме на тлі іранського конфлікту. Кожне застосування іранських протикорабельних ракет (включно з можливими CM-302 китайського виробництва, хоча Пекін офіційно це заперечив) проти американських авіаносних ударних груп генерує безцінні дані, які китайські стратеги аналізуватимуть роками.

Тайванське міністерство оборони вже відреагувало публічно. За даними Military Watch Magazine, відомство підготувало спеціальну доповідь для парламенту в Тайбеї, яку заслухали 16 березня. Тайванські аналітики звертають особливу увагу на те, як іранські сили цілеспрямовано знищували найдорожчі американські радарні установки – зокрема радари системи протиракетної оборони THAAD (Terminal High Altitude Area Defense – система для перехоплення балістичних ракет на великих висотах) у Йорданії та Обʼєднаних Арабських Еміратах. Виведення з ладу таких вузлів різко скорочує час виявлення та реагування на ракетні загрози. Для китайської Народно-визвольної армії, яка має арсенал із сотень балістичних ракет середньої дальності, спрямованих на Тайвань, ця тактика – готовий шаблон дій.

Тим часом Пентагон перекидає реальні бойові ресурси з Індо-Тихоокеанського регіону на Близький Схід. Як повідомляє Army Recognition, 10 березня 2026 року США розпочали передислокацію елементів системи THAAD із Південної Кореї на Близький Схід. Bloomberg цитує Джона Делурі з Asia Society: «Важко переоцінити іронію того, що THAAD – символ стратегічного розвороту Америки до Азії – вивозять посеред ночі для нової війни на Близькому Сході».

Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон визнав, що виступав проти рішення адміністрації Трампа, але не зміг навʼязати свою позицію Вашингтону. Отже, саме ті системи, які мали стримувати Китай та Північну Корею в Індо-Тихоокеанському регіоні, тепер витрачаються на конфлікт із Тегераном – а Пекін спостерігає, фіксує і робить висновки.

Витрата 800 ракет Patriot за кілька днів змінює стратегічний розрахунок для Кремля

Один із найбільш промовистих фактів цього конфлікту – швидкість виснаження західних систем протиповітряної та протиракетної оборони (ППО/ПРО). За даними Military Watch Magazine, протягом перших пʼяти днів бойових дій США витратили понад 800 зенітних ракет систем Patriot – більше, ніж загальна оціночна кількість перехоплювачів, випущених за весь час російсько-української війни. Для порівняння: за чотири роки повномасштабної війни Україна отримала від Заходу приблизно 600 таких ракет. За вартістю перехоплювача PAC-3 MSE (~3,9 млн доларів), сукупні витрати лише на Patriot перевищили 2,4 мільярда доларів менш ніж за тиждень. Ситуацію погіршує те, що, як повідомляє Eurasian Times, країни Затоки витрачали до восьми перехоплювачів на одну ціль – тоді як українські оператори, через дефіцит, змушені вражати кожну балістичну ракету одним-єдиним пуском.

Це не лише логістична проблема – це стратегічний сигнал для Кремля. Як аналізує Foreign Policy Research Institute (FPRI), кожна батарея Patriot, задіяна для захисту міст Перської затоки, – це батарея, яку неможливо передати для захисту Одеси або Харкова від російських ракетних залпів. І кожна перехоплювальна ракета, використана над Ер-Ріядом чи Абу-Дабі, – це мінус один перехоплювач для наступного російського удару по українській енергоінфраструктурі. Річне виробництво PAC-3 MSE становить лише 550 одиниць – як зазначає Euromaidan Press, цього недостатньо для одночасного забезпечення потреб Близького Сходу, Тайваню, Європи та України.

Москва отримує з цієї ситуації подвійну вигоду. По-перше, Росія у режимі реального часу спостерігає за ефективністю американських систем ПРО – як працюють Patriot та THAAD проти масованих ракетних залпів, які їхні вразливості, скільки перехоплювачів потрібно на одну ціль. Ці висновки напряму впливатимуть на тактику російських ударів по Україні.

По-друге, як зазначає Al Jazeera, Росія тимчасово зупинила ракетні та дронові атаки на Україну у перші дні конфлікту – що є класичною ознакою нагромадження запасів для масованих ударів, коли українська ППО буде найвразливішою. За оцінками української розвідки, Росія зараз виробляє 60–70 балістичних ракет «Іскандер-М» і 10–15 гіперзвукових ракет «Кинджал» на місяць – загалом до 1 020 балістичних ракет на рік. Водночас Москва розгортає нову ракету «Ізделіє-30» з бойовою частиною вагою 800 кілограмів і дальністю понад 1 500 кілометрів. Стратегічний парадокс для України полягає в тому, що війна в Ірані виснажує саме ті запаси перехоплювачів, які потрібні для відбиття цих ударів.

Україна перетворює чотири роки протидронових інновацій на глобальний оборонний стандарт

Парадокс конфлікту в Ірані полягає у тому, що Україна одночасно є його стратегічною жертвою – через виснаження запасів Patriot – і головним бенефіціаром в одній конкретній, але надзвичайно важливій сфері: протидронової оборони.

Як повідомляє Military Times, Україна направила 228 спеціалістів з протидронової боротьби у пʼять країн Перської затоки – Йорданію, Катар, ОАЕ, Саудівську Аравію та Кувейт. Президент Зеленський озвучив логіку співпраці у відкрито транзакційних термінах: Україна пропонує досвід боротьби з дронами Shahed, а натомість просить високовартісні перехоплювачі Patriot, яких не може виробити самостійно. За його словами, Україна готова виробляти близько 2 000 дронів-перехоплювачів на добу – обсяг, який суттєво перевищує річне виробництво більшості ракетних програм преміум-класу.

За даними Breaking Defense, практично кожна країна Близького Сходу, яку атакує Іран, намагається отримати українську допомогу. Причина – катастрофічна економіка оборони: країни Затоки витрачали ракети Patriot вартістю мільйони доларів для збиття іранських дронів Shahed, кожен з яких коштує лише 20–50 тисяч. Як описує Time, українські перехоплювачі змінюють це рівняння кардинально.

Дрон Sting від компанії Wild Hornets коштує приблизно 2 500 доларів і розганяється до 315 км/год – вдвічі швидше за Shahed. Система Merops, розроблена за участі колишнього CEO Google Еріка Шмідта та протестована українськими операторами, коштує близько 15 000 доларів і демонструє ефективність ураження до 95 %. Лише у січні 2026-го, як зазначає DroneXL, українські сили знищили рекордні 1 704 дрони Shahed, причому 70 % перехоплень здійснили саме дрони-перехоплювачі, а не зенітні ракети.

Пентагон відреагував з безпрецедентною швидкістю: за даними House of Saud, армія США протягом пʼяти днів після початку війни відправила на Близький Схід 10 000 дронів-перехоплювачів Merops – найбільшу одноразову поставку протидронових систем в історії збройних сил. Принципово важливо: ця система не існувала б у теперішньому вигляді без України. Як зазначив колишній чиновник Пентагону, «Merops, який прибуває до Ер-Ріяда у березні 2026 року, – це не той самий Merops, що прибув до Києва у червні 2024-го. За ним – два роки безперервного бойового вдосконалення. Це важить більше за будь-яку технічну специфікацію».

Простий розрахунок пояснює масштаб зміни: один перехоплювач Patriot PAC-3 коштує стільки ж, скільки 1 800–5 700 українських дронів-перехоплювачів. Україна стає не просто постачальником зброї – вона стає творцем нової глобальної парадигми асиметричної протиповітряної оборони.

Конфлікт у Затоці формує альянси нового типу – через потоки розвідданих, а не через дипломатичні договори

Конфлікт в Ірані розкриває фундаментальну трансформацію природи сучасних військових альянсів. Як зазначає Special Eurasia, Росія та Китай не надсилають військ на допомогу Ірану – вони постачають те, що у XXI столітті є вирішальнішим: супутникову розвідку, навігаційні системи, радарні мережі, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та кіберможливості. Це нова форма союзництва – не через підписані пакти, а через потоки даних та супутникові сузірʼя. Як зазначає той же аналітичний центр, якщо Росія та Китай не вийдуть за межі ролі постачальника і не перейдуть до активнішого стримування, вони ризикують бути сприйнятими як ненадійні гаранти безпеки – що підірве всю архітектуру їхнього впливу в Євразії.

На протилежному боці формується свій технологічний альянс. Як описує Washington Monthly, це тріада: американські системи дальнього перехоплення + українська протидронова експертиза та виробничі потужності + фінансові ресурси країн Затоки.

Саудівська Аравія вже підписала угоду на закупівлю українських перехоплювачів, ОАЕ запросили 5 000 одиниць, Катар – 2 000. За даними The Kyiv Independent (через Time), премʼєр-міністр Ізраїлю Нетаньягу попросив про переговори із Зеленським щодо співпраці у протидроновій обороні. Понад десять європейських та близькосхідних країн звернулися до Києва з проханням про підтримку оборонних спроможностей.

Для України цей момент є критично важливим. Чотири роки безперервного протистояння з Росією – з її дронами, балістичними ракетами, засобами РЕБ, кібератаками та інформаційними операціями – дали Києву унікальну компетенцію, яку не має жодна інша країна світу. Цей досвід тепер стає глобальним стандартом. Але щоб ця перевага працювала на українську перемогу, а не лише на тимчасовий тактичний ефект, Київ повинен перетворити короткострокову необхідність Затоки на довгострокове стратегічне партнерство – обмінюючи протидронову експертизу на перехоплювачі Patriot, фінансування оборонної промисловості та технологічне співробітництво.

Головне повідомлення, яке Україна – як європейська держава, що першою зіткнулася з гібридною війною нового покоління – повинна транслювати міжнародній спільноті, є чітким: конфлікт у Перській затоці – не ізольована регіональна криза. Це генеральна репетиція нового типу глобального протистояння, де вирішальну роль відіграють не кількість танків чи дальність артилерії, а контроль над електромагнітним спектром, масштабоване виробництво дешевих автономних систем і здатність навчатися та адаптуватися швидше за противника. Україна живе в цій реальності з 2022 року – і має не лише унікальний досвід, а й стратегічний обовʼязок та моральне право ділитися своїми висновками із вільним світом.