top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Корисні ідіоти Путіна і не тільки, - Петро Олещук



Російський режим зумів створити привабливий образ для багатьох «несистемних» політиків та мислителів на Заході, спираючись на антиамериканізм, та вибудовуючи у суспільній свідомості вигаданий образ Росії. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Трансляція різноманітних вигідних для влади сучасної Росії ідей і концепцій наразі не є чимось дивним для сучасних західних держав. Це не обов’язково має бути підтримка особисто російського диктатора Владіміра Путіна або його політики, а може виражатися у сумнівах у необхідності підтримувати Україну у її боротьбі проти російської агресії, бажанні «зрозуміти» Росію, або залякуванні «ядерною війною», яка начебто може статися, якщо не «слухати Росію». Не всі з тих, хто поширює зручні для російської влади нарративи вважають, що працюють в інтересах Кремля. Частина з них можуть бути щиро переконані, що просто обстоюють власну думку, хоча насправді це може грати на руку авторитарному сучасному режиму Москви.


Російська культура і досі популярна у багатьох країнах. Нехай вона і представлена фрагментарно, але чимала кількість культурних людей на Заході читали Льва Толстого або Федора Достоєвського. Так само неважко знайти прихильників російського балету, спорту або науки. Або мова може йти просто про абстрактний романтичний образ далекої засніженої країни, де живуть суворі люди. Цей образ тривалий час формувала західна масова культура, і він цілком може комусь подобатися. І все це у своїй пропаганді регулярно намагається використовувати офіційна Москва.


Особливістю ситуації є те, що РФ постійно намагається ототожнити нинішній режим Путіна з романтичною та уявною Росією Толстого та Достоєвського, балету та хокею. І це, до певної міри, працює. Періодично у дискурсі країн Заходу лунають думки, що не можна ігнорувати країну такої великої культури, а Папа Римський Франциск навіть висловлював сумніви у можливості вчинення військових злочинів тими, хто читав Достоєвського.


Все це є прикладом продуманої маніпуляції. Адже насправді має бути зрозуміло, що культурні надбання минулого не можуть виправдовувати дії політиків та військових сучасності. Вони не мають до цього спадку жодного стосунку. Не може існувати «колективних премій» за літературні або художні твори, і, тим більше, все це не може переноситися на злочинні політичні режими. Так само як німецька класична філософія не може виправдовувати нацизм, так само і російська література не може і близько впливати на сприйняття злочинів путінізму.


Надія «лівих» і «правих»

Парадоксальним є те, що нинішня російська влада на Заході часто викликає позитивне ставлення у носіїв прямо протилежних політичних ідеологій: як крайньо-лівих, так і крайньо-правих. Численні новітні марксисти, соціалісти, а також консерватори та неонацисти захоплюються Путіним та сучасною Росією. Причини для цього, звісно, у них є різними.


Для «лівих» Росія є прямим продовженням СРСР, у якому вони бачать спробу побудови безкласового суспільства соціальної справедливості. Посилюють подібні настрої новітня ворожнеча Москви та Вашингтону, а також культ радянських вождів на кшталт Йосипа Сталіна, який зараз відроджується у Росії. Все це, звісно, є самообманом. Ще з 90х років у Російській Федерації було проведено масштабну приватизацію, яка покінчила з державною власністю на засоби виробництва. Тому РФ можна називати по-різному, але точно не соціалістичною державою. Там побудований капіталізм, при чому досить жорсткий капіталізм, властивий для Заходу сторічної давнини. Це капіталізм, за якого величезні кошти концентруються у руках невеликої «еліти», а соціальний розрив між найбагатшими та найбіднішими просто неймовірний для будь-якого розвиненого демократичного суспільства.


Війна ж, яку Росія веде проти України, є типовою колоніальною війною за «сфери впливу», і не має жодного стосунку до визволення когось або соціальної справедливості. Наявність же пам’ятників Леніну, Мавзолею та інших атрибутів радянського комунізму не повинно вводити нікого в оману, бо їх зберігають лише для однієї мети – заявити претензії на спадщину усього СРСР, і, отже, на всі території Союзу.


Що ж до «правих», то вони нерідко бачать у Путіні протидію глобалізованому світу, а також поширенню модерних цінностей на Заході. Подібне враження створюється за рахунок того, що у сучасній Росії активно насаджається гомофобія, а Російська православна церква стає, фактично, державною. За «образу почуттів віруючих» можна одержати реальний термін ув’язнення, а усі релігійні свята відзначаються на державному рівні.


Однак і цей «консерватизм» є повністю демонстративним, і він не заважає Росії входити в число держав-лідерів за кількістю розлучень, абортів та захворювань, що передаються статевим шляхом. І це змушені визнавати навіть на державному рівні, виступаючи з ініціативою повної заборони абортів, бо режиму потрібно багато потенційних солдатів.


Фактично, російський режим зумів створити привабливий образ для багатьох «несистемних» політиків та мислителів на Заході, спираючись на антиамериканізм, та вибудовуючи у суспільній свідомості вигаданий образ Росії, одночасно «лівої» і «правої», яка начебто є альтернативою чомусь.


Сила страху

Окрема тема – сила залякування, яке генерується російською владою і знаходить відбиток у свідомості багатьох західних політиків. Мова про загрозу «Третьої світової» або ядерної війни між Росією та Заходом. Про це постійно згадують численні експерти, політики, і навіть бізнесмени (серед яких і Ілон Маск). Усі вони постійно говорять, що Росія може застосувати ядерну зброю, а тому з нею «доведеться домовлятися».


Логіка подібних міркувань зрозуміла. Ніхто начебто не стає відкрито на бік Росії, але просуває вигідні їй тези начебто через страх за майбутнє людства. Хоча тут закладена фундаментальна логічна проблема. Якщо влада Росії дійсно готова розпочати ядерну війну, то це означає, що вона готова повністю вийти за межі раціональності, поставити самих себе на межу існування заради реалізації цілей, які точно не мають стосунку до захисту Росії. Адже агресія проти України взагалі не зачіпає фундаментальних інтересів Росії і може бути згорнута у будь-який момент. То що тоді завадить такому ірраціональному гравцю застосувати цю зброю в інший момент? Тоді, виходить, треба думати не про те, як з ним домовитися, а як його стримати і зупинити.


Джерело: "The Gaze"

8 переглядів0 коментарів
bottom of page