Українські удари по російській енергетиці та світові ціни
Удари по російській нафтовій інфраструктурі є одним з головних ефективних інструментів України для підвищення ціни війни для Кремля. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Заява міністра фінансів США Скотта Бессента про вплив українських ударів по російській енергетичній інфраструктурі на світові ціни викликала закономірну дискусію в Україні та світі. В інтерв’ю Fox News Бессент зазначив, що Україна вирішила завдавати ударів по російських енергетичних активах і нафтопродуктах, а це, за його словами, створює додатковий тиск на глобальні ціни.
Водночас він пов’язав нинішній енергетичний шок і з конфліктом навколо Ірану, висловивши сподівання, що ситуація на Близькому Сході стабілізується. Саме ця послідовність аргументів створила враження, що українські атаки на російську нафтову інфраструктуру Вашингтон починає розглядати як одну з помітних причин проблем на світовому енергетичному ринку.
Такий підхід, однак, залишає поза увагою значно ширший контекст нинішньої енергетичної нестабільності. Світові ціни залежать не лише від скорочення або ризиків скорочення російського експорту, а й від ситуації на Близькому Сході, безпеки судноплавства та проблем навколо Ормузької протоки. Конфлікт між США та Іраном продовжує безпосередньо впливати на глобальні енергетичні ринки, оскільки будь-яке загострення навколо протоки створює ризики для одного з ключових маршрутів транспортування нафти.
На початку вересня нові американські удари та іранські дії знову спричинили зростання напруженості, а ціни на нафту залишаються підвищеними. Тому пояснювати ситуацію переважно українськими ударами означало б суттєво спрощувати систему причин, які формують нинішню ціну енергоносіїв.
Яким є внутрішньополітичний розрахунок Вашингтона
Політичний контекст заяви Бессента також має значення. Високі ціни на бензин традиційно є дуже чутливим питанням для американських виборців, а нинішнє подорожчання пального відбувається напередодні проміжних виборів до Конгресу. У такій ситуації адміністрації необхідно пояснювати виборцям, чому енергія стала дорожчою і якою мірою Білий дім контролює ситуацію. Визнати, що значну частину проблем породила ескалація на Близькому Сході та невизначеність навколо Ормузької протоки, політично складніше, оскільки американська адміністрація сама є безпосереднім учасником цієї кризи.
Натомість українські удари по російських об’єктах є зовнішнім фактором, відповідальність за який значно простіше винести за межі американської внутрішньої політики. Це не означає, що такі удари не впливають на ринок, але пояснює, чому саме вони можуть отримувати непропорційно значну увагу в публічній комунікації Вашингтона.
Україна симетрично відповідає у війні на виснаження
Водночас сама природа українських атак потребує контексту, який у подібних дискусіях нерідко втрачається. Україна завдає ударів по російських нафтопереробних заводах, сховищах і транспортній інфраструктурі в умовах повномасштабної війни, прагнучи скоротити доходи та логістичні можливості держави, яка веде проти неї бойові дії. Росія, зі свого боку, систематично атакує українську енергетичну інфраструктуру ще з 2022 року, завдаючи ударів по електростанціях, підстанціях та інших об’єктах енергосистеми.
Тому українська кампанія проти російської енергетики не виникла у політичному вакуумі й не може розглядатися окремо від самої війни. Для Києва такі удари є одним із інструментів впливу на російський воєнний та економічний потенціал. Саме цю причинно-наслідкову конструкцію важливо враховувати, коли у Вашингтоні говорять про наслідки українських дій для світових цін.
Чому Київ обирає удари по НПЗ
Виникає й ширше питання: чому українська стратегія все більше спирається на удари по російській нафтовій і транспортній інфраструктурі. Одне з можливих пояснень полягає в обмеженості інших інструментів, здатних швидко змінити для Росії економічну вартість продовження війни. Санкційний тиск працює поступово, дипломатичні переговори не привели до припинення бойових дій, а постачання Україні західного озброєння залишається залежним від політичних рішень партнерів.
За цих умов власні далекобійні системи дозволяють Києву безпосередньо впливати на об’єкти, пов’язані з російським експортом, постачанням пального та фінансуванням війни. Саме тому удари по НПЗ, нафтобазах, портових терміналах і логістичних вузлах стали помітною частиною української стратегії. Якщо міжнародні партнери вважають наслідки такої кампанії небажаними, постає питання про те, який альтернативний механізм тиску на Росію вони готові запропонувати.
Особливо показовою є ситуація навколо української протиповітряної оборони. Державний секретар США Марко Рубіо 2 вересня підтвердив, що Вашингтон і Київ обговорюють можливість надання Україні ліцензій на виробництво ракет для систем Patriot. Водночас він визнав, що навіть позитивне рішення не вирішить проблему негайно, оскільки створення виробничих потужностей і масштабування випуску таких складних ракет може зайняти роки.
Іранський вузол та обмеження страху перед дестабілізацією РФ
Іранський фактор додатково ускладнює цю систему взаємозалежностей. Американська адміністрація зараз намагається поєднувати військовий тиск на Тегеран із масштабною санкційною кампанією, яку Бессент описує як спробу максимально ізолювати іранську економіку. При цьому Росія та Китай залишаються серед держав, чиї відносини з Іраном мають принципове значення для ефективності такого економічного тиску.
Це створює певну суперечність у політиці США. Вашингтон одночасно прагне обмежити взаємодію Росії з Іраном, але не демонструє готовності до максимально жорсткого економічного протистояння з Москвою. Без урахування російського й китайського факторів будь-яка стратегія економічної ізоляції Ірану матиме очевидні обмеження.
Це безпосередньо пов’язано із ширшою проблемою американської політики щодо Росії. Протягом багатьох років різні адміністрації США виходили з того, що різка внутрішня дестабілізація Російської Федерації, особливо держави з великим ядерним арсеналом, може створити небезпечні та непередбачувані наслідки. Такий підхід має раціональні підстави, однак він одночасно формує для Кремля певне стратегічне середовище.
Російське керівництво може припускати, що західні держави в критичний момент самі обмежать рівень тиску, побоюючись неконтрольованої кризи всередині Росії. У результаті Москва отримує можливість постійно підвищувати ставки, знаючи, що її опоненти намагаються уникати сценаріїв різкого ослаблення російської державності. Саме ця асиметрія значною мірою впливає на характер російсько-американської взаємодії. У тому числі і щодо завершення російсько-української війни.
Конфлікт інтересів: виживання України проти цін на бензин у США
З цього погляду українські удари по російській нафтовій інфраструктурі створюють для Вашингтона особливо складну проблему. З одного боку, США зацікавлені в тому, щоб скоротити ресурси, які Росія може використовувати для продовження війни, і американська санкційна політика сама спрямована на російський енергетичний сектор. З іншого боку, різке зменшення пропозиції російської нафти або нафтопродуктів здатне збільшити світові ціни, що безпосередньо впливає на американських споживачів.
Саме тому стратегічні та економічні інтереси Вашингтона тут можуть частково суперечити один одному. Україна ж оцінює проблему насамперед із погляду власного виживання та необхідності послабити державу, яка продовжує вести проти неї війну. У результаті один і той самий удар може одночасно бути вигідним Україні у військово-стратегічному сенсі й створювати небажані наслідки для глобального нафтового ринку.
Особливо виразно ця суперечність проявляється навколо чорноморських портів і нафтових терміналів. Удари по Новоросійську здатні впливати не лише на російський експорт, а й на транспортну інфраструктуру, через яку проходить казахстанська нафта, що створює додаткові ризики для третіх держав і міжнародного бізнесу. Саме такі випадки майже неминуче привертають значно більшу увагу Вашингтона, оскільки зачіпають уже не тільки російські, а й західні економічні інтереси.
Для України це водночас означає, що атаки на стратегічну російську логістику стають одним зі способів повернути питання війни до порядку денного партнерів, які прагнули б дистанціюватися від конфлікту. Така ситуація не є оптимальною ні для Києва, ні для його союзників. Проте вона демонструє, наскільки тісно військова стратегія України тепер пов’язана з глобальною енергетичною та економічною системою.
Тому питання не можна зводити до формули, за якою Україна «створює проблему», атакуючи російські нафтові об’єкти. Значно важливіше запитати, чому після років повномасштабної війни саме такі удари залишаються одним із небагатьох доступних Києву інструментів безпосереднього економічного тиску на Москву. Якщо США та інші партнери хочуть обмежити ризики для глобального енергетичного ринку, їм необхідно запропонувати інші ефективні способи збільшення вартості війни для Росії. Це можуть бути жорсткіші санкції, кращий контроль за їх обходом, посилення української оборони або інші політичні й економічні інструменти.
Просте обмеження українських можливостей без створення альтернативи залишатиме незмінною головну причину всього процесу. Мова про продовження російської війни. Саме тому дискусія про ціни на нафту не може бути відокремлена від дискусії про те, яким способом міжнародна спільнота планує домагатися припинення бойових дій.
Глобальне переплетення криз
Крім того, нинішня енергетична нестабільність показує взаємозалежність різних криз, які США одночасно намагаються контролювати. Війна Росії проти України, конфлікт з Іраном, проблеми навколо Ормузької протоки, санкційна політика та нестача окремих типів боєприпасів уже не існують як окремі зовнішньополітичні сюжети. Рішення, ухвалене в одному регіоні, безпосередньо впливає на можливості Сполучених Штатів в іншому.
Використання великої кількості засобів протиповітряної оборони на Близькому Сході скорочує простір для допомоги Україні, а проблеми з постачанням нафти змушують Вашингтон уважніше реагувати на українські удари по російському енергетичному сектору. Одночасно співпраця Росії з Іраном ускладнює реалізацію американської політики на Близькому Сході. Це означає, що спроба розглядати українські дії ізольовано від інших елементів американської зовнішньої політики неминуче створює спрощену картину.
Коментарі