Українська зброя виходить на Захід: як війна створила новий DefTech-ринок для НАТО

Український військовий готує бойовий полігон під час навчань на Харківщині. Джерело: AP

Київ відкриває контрольований експорт озброєнь після чотирьох років паузи. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Після фактичної заборони експорту, запровадженої з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна повертається на світовий ринок озброєнь. Видання Defense News повідомляє, що президент Володимир Зеленський офіційно підтвердив підготовку регуляторних кроків для запуску перших експортних контрактів у 2026 році, а українські парламентарі з різних фракцій сформували політичний консенсус, згідно з яким потреби фронту лишаються пріоритетом, проте надлишкові потужності мають продаватися партнерам для залучення інвестицій у власне виробництво.

У свою чергу аналітичне видання Lawfare уточнює, що у 2025 році потужності українського оборонного комплексу оцінювалися в близько 35 мільярдів доларів, тоді як державні замовлення покривали лише третину, і в 2026 році ємність сектора може сягнути 50 мільярдів. Саме цей розрив між виробничою спроможністю й внутрішнім фінансуванням і запускає експортну логіку.

США підвищують ставку через нову угоду з JDAM-ER

Паралельно з українською лібералізацією експорту Сполучені Штати погоджують Києву нові категорії озброєнь. 5 травня 2026 року Державний департамент схвалив потенційний продаж за каналом Foreign Military Sales 1532 комплекти JDAM-ER на суму 373,6 мільйона доларів, як фіксує The Defense Post. Пакет включає 1200 комплектів KMU-572 для авіабомб калібру 500 фунтів і 332 комплекти KMU-556 для бомб у дві тисячі фунтів, що перетворює радянські вільнопадаючі боєприпаси на високоточну зброю з дальністю польоту понад 70 кілометрів. Головним підрядником визначено Boeing.

Видання FlightGlobal зазначає, що зброя розгортатиметься на платформах F-16, які Україна отримує від європейських партнерів, та на модифікованих радянських МіГ-29 і Су-27. Експортна модель тут не зводиться до односторонньої передачі, оскільки Україна відіграє роль інтегратора, який поєднує західні боєприпаси з власною авіаційною й безпілотною інфраструктурою.

Захід переосмислює модель оборонних закупівель

Українська позиція на світовому ринку формується не в порожнечі. За останнім звітом SIPRI, глобальні потоки озброєнь у 2021–2025 роках зросли майже на десять відсотків через стрімкий європейський попит. Німеччина піднялася до четвертого місця серед найбільших експортерів зброї світу, з 24 відсотків її експорту йшло до України як допомога, а Італія наростила обсяги на 157 відсотків. Цей європейський попит структурно вимагає не просто старих платформ, а саме тих рішень, які реально працюють під вогнем, і саме тут Україна формує конкурентну пропозицію.

За інформацією Defense News, американські та європейські компанії вже виявляють зацікавлення в українських ударних і розвідувальних безпілотниках, антидронових системах, а також у програмах інтеграції західних боєприпасів з пострадянськими системами протиповітряної оборони, відомих під назвою FrankenSAM.

Україна перетворюється на постачальника технологій, а не лише на споживача допомоги

Принципова зміна полягає в тому, що Україна, маючи армію близько мільйона військовослужбовців, водночас формує промисловий експортний контур. Уряд відкриває два спеціалізовані експортні офіси, у Берліні й Копенгагені, додаткові пункти заплановані у США та країнах Глобального Півдня.

Розглядаються дві моделі, Build in Ukraine і Build with Ukraine, у рамках яких партнери інвестують у виробництво на українській території або відкривають спільні виробничі лінії у власних юрисдикціях. Для західного замовника це означає скорочення часу від наукової концепції до серії, бо українські розробники працюють у циклах кількох тижнів, а не років. Така швидкість сьогодні є визначальною характеристикою саме того типу зброї, який потрібен НАТО, від компактних ударних безпілотників до засобів радіоелектронної боротьби й антидронових мереж.

Київ – це майбутній постачальник у спільну оборону, а не чорна діра для зброї

Сполучення українського попиту, західного фінансування та зростаючого американського військового замовлення формує ринкову конструкцію, яку до 2022 року вважали б немислимою. Україна не лише поглинає допомогу, а й починає експортувати компетенції, серійні зразки й послуги обслуговування зброї. Для західного читача це руйнує застарілий образ Києва як неосяжного фінансового тягаря і відкриває іншу оптику. 

Майбутній член НАТО з найбільшою у Європі армією, що має мільйон бойових ветеранів та масштабоване виробництво, стає інфраструктурною компонентою колективної оборони. Угода з JDAM-ER, експортні офіси в Берліні й Копенгагені, інтерес союзників до українських БПЛА разом утворюють контури нового DefTech-ринку, на якому Україна позиціонується не як прохач, а як партнер з унікальною бойовою верифікацією продукту.