top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Україна врятує ЄС від рецесії економіки, - Олексій Кущ


Програма післявоєнного відновлення України може стати одним з найбільших «проектів розвитку» ЄС у 21 столітті. Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ. З текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.


Єврокомісія дала свою оцінку стосовно темпам зростання промислового виробництва в Єврозоні: обсяг промислового виробництва у червні 2023 року скоротився на 1,2% (до червня 2022 року). В той же час, вказана динаміка ще не є остаточним вироком: промислове виробництво за аналогічний період продемонструвало і зростання на 0,5% у порівнянні з травнем 2023. А від динаміки розвитку індустріального ядра залежить і загальний тренд руху ВВП економіки континенту.


Загалом, оцінки аналітиків були більш песимістичні: очікувалось падіння промислового виробництва на 4% (середньорічні темпи) та навіть зниження у порівнянні із попереднім місяцем (на 0,1%).


Секторальний аналіз промислового виробництва свідчить, що падає виробництво так званих товарів довгострокового використання. Це як правило, досить дорогий ціновий сегмент (наприклад, автомобілі, побутова техніка, тощо), який суттєво залежить від формування довгострокових накопичень населення та позитивних інфляційних очікувань.


Якщо взяти зону євро, падіння промислового виробництва в сегменті товарів довгострокового використання склало 0,1%, тоді як в цілому по ЄС таке падіння становить 0,4%.


Тобто, «старе» ядро Європейського Союзу зберігає кістяк промислового виробництва і демонструє якіснішу резистентність до кризи, яка формується внаслідок більшого обсягу накопичень населення та менших інфляційних очікувань у порівнянні із «новими членами».


В той же час, виробництво товарів короткострокового використання (переважно споживчі товари), демонструє зворотню динаміку: Скорочення на 1,1% у зоні євро та падіння лише на 0,4% в цілому по ЄС.


Тобто населення «старої Європи» вже починає заощаджувати на споживчих витратах, в той час як у нових членах ЄС спостерігається певний споживчий бум, який виник як упереджувальна реакція на інфляційні процеси (формування певних товарних запасів).


Симптоматично, що сектор енергетики демонструє зростання: виробництво енергоресурсів і в єврозоні, і у ЄС збільшилось на 0,5%. Натомість, обсяг виробництва проміжних товарів (напівфабрикатів) впав на 0,9% у зоні євро та на 0,8% у ЄС загалом.


Падіння виробництва проміжних товарів свідчить про гальмування динаміки споживання у промисловому секторі.


Якщо провести аналіз за окремими країнами, то драйверами зростання промислового виробництва у червні стали Ірландія (+13%), Данія (+6,3%) та Литва (+3,2%).


Антилідерами стали такі країни як Швеція (-5,3%), Фінляндія та Мальта (-3,3%) і Бельгія (-3%).


Решта країн балансували навколо нуля, коли перехід із фази зростання у фазу падіння і навпаки, відбувався ситуативно і перманентно.


Великий урівнювач


Перехід до нового циклу ділової активності завжди відбувався через системну кризу, в даному випадку мова йде про перехід із старого на новий технологічний уклад.


Поки не з'явиться новий мас-маркет (умовно, окуляри з віртуальною реальністю, «таблетки» для продовження життя замість смартфонів та ноутбуків), нові глобальні ланцюжки доданої вартості не сформуються і драйвер у вигляді споживчого попиту населення на повну потужність не запрацює. А отже слід очікувати балансування з «мінусу» у «плюс».


Після пандемії та внаслідок посилення глобальної інфляції, економічна страховка у вигляді внутрішнього споживання раптово обірвалася і тотальне збільшення базових факторів життя зрівняла сприйнятливість до кризи як країн «старої», так і «нової» Європи.


Раніше розвинені країни з мінімальними втратами переживали будь-яку глобальну кризу, адже більша частина їхнього ВВП формувалась за рахунок великого внутрішнього ринку, який завжди був активним абсорбентом будь-яких монетарних чи фіскальних стимулів.


Водночас, такі сировинні країни, як Україна, завжди падали «глибше і болючіше», оскільки їхні економіки прямо корелювали з динамікою світових сировинних цін і суттєва частина ВВП формувалася на зовнішніх ринках за рахунок експорту, при цьому внутрішній ринок залишався в недоровиненому стані.


Можливий економічний спад у ЄС має і більш глобальний характер, враховуючи параметри європейської економіки.


На сьогодні це конгломерат у 450 млн осіб, який формує понад 15% світового ВВП.


При цьому група старих членів ЄС (ЄС-15) – це 90% континентального валового продукту, а група нових (ЄС-13 ) – лише 10%.


Різка зміна ділового тренду якраз більше вдарить по останніх, оскільки вони частково втратять ринки «старих членів» союзу і, крім того, суттєво знизиться зустрічний інвестиційний потік, включаючи централізовані дотації на розвиток та регіональне вирівнювання.


Ще один вимір кризи – це перебудова енергетичного ринку ЄС з відносно дешевих російських енергоресурсів (нафта, природний газ, вугілля) на більш дорогі замінники (збільшення частки «зеленої енергетики», купівля зрідженого природного газу в США та Катарі).


У той же час, враховуючи кризу перевиробництва в аграрному секторі ЄС, посилюються конфліктні ситуації стосовно нарощування експорту продовольчих товарів з України.


Вирішити цю проблему можна за рахунок створення у ЄС так званих «сухих портів» на умовах митного складу для поступового транзитного вивезення українського зерна у треті країни Африки та Азії.


Окремий кейс – розширення експорту/імпорту української електроенергії до ЄС, причому не лише у контексті роботи Бурштинського енергоострову, а й після запуску енергомосту з України до Польщі (підключення до експорту електроенергії Хмельницької АЕС).


Тісніша інтеграція ОЕС України з континентальною енергетичною системою Європи (ENTSO-E) дозволить суттєво наростити експорт надлишкового обсягу електроенергії з України до ЄС і навпаки – компенсація дефіцитів електроенергії в Україні за допомогою Євросоюзу.


Пастка з виходом


Колись «пророк по кризам» Нурель Рубіні передрікав нову фазу глобальної кризи у вигляді «Дуже Великої Депресії». Але як жартують у світі, з останніх двох криз, аналітики змогли передбачити «всі десять».


Найбільший ризик, який зараз обговорюють у ЄС, – це ймовірність виникнення суттєвих структурних перекосів між країнами-учасницями союзу, які посилюватимуться у міру активації моделі постпандемічної економіки з поправкою на фактор війни РФ проти України та санкцій по відношенню до Росії.


Це може призвести до послаблення цілісності ЄС.


Як наслідок – порушення глобальних виробничо-збутових ланцюжків, економічний егоїзм та доместикація систем виробництва/споживання, що посилюється правими та націоналістичними політичними рухами всередині окремих країн.


Може виникнути ситуація, коли рятуючи національні ринки праці та реальний сектор від масового банкрутства, окремі країни ЄС поставлять свої егоїстичні інтереси вище за наднаціональні.


Закредитованість європейського бізнесу ризикує призвести до точкових банкрутств та закриття підприємств, особливо енергоємних.


В цьому контексті, програма післявоєнного відновлення України може стати одним з найбільших «проектів розвитку» ЄС у 21 столітті, коли інфраструктурні витрати сформують потужні стимули для розвитку промисловості ЄС та недопущення її сповзання у трясовину рецесії.



Джерело: "The Gaze"


8 переглядів0 коментарів

Comentarios


bottom of page