Україна не Росія, - Дмитро Левусь

На українських етнічних землях Російської Федерації російські більшовики та їхні нащадки вбили українське культурне та суспільне життя. Те саме вони готують і для інших окупованих територій. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна", у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.

«України ніколи не було». «Україну створив Ленін». «Більшовики подарували створеній ними Україні землі з російським населенням». Ці тези транслює світові російська пропаганда та, власне, російська влада в особі свого диктатора Володимира Путіна. Тисячі «бійців спеціальної культурної операції» як назвав російських митців, музейників, істориків, директор Ермітажу Михайло Піотровський доносять різними шляхами ці думки як безальтернативні до західної аудиторії. Це однозначна і безповоротна брехня. Україна існувала незалежно від псевдонаукових конструктів Путіна і компанії. Радше ми мали б казати про значний український вплив на формування Росії у будь-якому плані у часи коли вона лише поставала як імперія.

Мета російської брехні є очевидною - виправдати право Росії на знищення України та української ідентичності. Бо за хибним уявленням росіян вони є штучними. Ці тези Кремля повторюються безліч разів на різноманітних майданчиках авторитетними спікерами. Тому у РФ вони сприймаються як аксіома. Світ теж звик до них, хоча, насправді, вони не витримують ані найменшого фактчекингу. Особливо фундаментальною ніби виглядає теза про «землі з російським населенням, які віддали Україні». Та, насправді, вона є надто хиткою, хоча росіяни і спираються на неї як на скелю.

Шукаєм “російські етнічні землі” в Україні

Російська пропаганда десятиліттями пнеться аби довести, що у складі України є купа територій, які нібито є етнічними російськими землями. Зазвичай йдеться про те, що Україна отримала їх від більшовиків як подарунок. Цікаво, що ті, хто просувають цю тезу не бачать ніяких логічних помилок у своїх твердженнях. Бо, водночас йдеться і про те, що «Україну та українців створив Ленін». Україна тут - радянська республіка у складі СРСР. Українці ж у цьому твердження вбачаються як частина єдиного російського народу, споріднені з росіянами.

Але тоді заява про те, що етнічні російські землі приєднали до республіки зі штучно створеним народом виглядають абсурдом. Адже тим самим визнається, що існує суттєва різниця між росіянами та українцями. І явно ця різниця не штучна, якщо росіяни вважають, що приєднання земель могло бути болючим. Річ у тім, що і це брехня. У східній Україні, звісно, є території з російським населенням. Та це не ті гігантські площі у сотні тисяч квадратних кілометрів, з численними населеними пунктами, що їх малює російська пропаганда.

Головним аргументом, який використовують росіяни, коли стверджують, що Схід України має суцільно російське населення та має належати РФ є нібито поголовне використання місцевими мешканцями російської мови. Однак, така мовна ситуація склалася лише після Другої світової війни. Так, у промислових районах і раніше, російська мова дійсно була поширеною, але вона не панувала цілковито. Це наслідок свідомої політики СРСР по зросійщенню населення. Для цього активно використовувалася система освіти. Інакше кажучи українські школи перетворювалися на російські.

Понад те, мовна картина Сходу України свідомо паплюжиться Росією. Північ Луганської області залишалася україномовною, так само як і значна кількість сільських регіонів Донецької області. Більше того, у багатьох місцях наприкінці існування СРСР та вже у часи незалежності України (з 1991) можна було стати свідками мовної роздвоєності. Старше покоління ще говорило українською, молодь перейшла на російську як на більш соціально престижну. Але річ у тім, що при цьому, на схід від українського кордону на території нинішньої РФ знаходяться райони, які історично складали єдиний нерозривний масив українського населення з територією України. І російські територіальні претензії до України на цьому тлі виглядають нахабно, аморально та геть по-дурному.

Росія, не тільки висуває претензії на українські землі, але й веде з 24 лютого 2022 року агресивну повномасштабну війну, спрямовану на загарбання або всієї України, або значної її частини. Більше того, росіяни вже проголосили про включення низки окупованих ними внаслідок агресії регіонів до складу РФ. Натомість Україна виходить з принципу територіальної цілісності та ніколи не мала претензій на землі РФ. При тому, що у складі Росії перебуває низка територій, які у різний період були у складі українських державних утворень, або їх українське етнічне населення прагнуло цього.

Знаходим етнічні українські землі у РФ

Давайте поговоримо про українські землі, що межують з власне кордоном України: Стародубщину, яка наразі перебуває у складі Брянської області РФ, Східну Слобожанщину, що розділилася між Курською, Білгородською та Воронезькою областями, та Таганрог, що наразі знаходиться у Ростовській області.

Можна було б ще згадати про Кубань. Але ця територія все ж є дещо віддаленою від власне України та має певні особливості. Масово українці мешкали там лише з кінця вісімнадцятого століття у вигляді Чорноморського, потім Кубанського козацького війська. Вони тривалий час зберігали ментальну єдність з Україною. Але водночас виступили знаряддям царської влади у Кавказькій війні, геноциду черкесів. Під час руйнації Російської імперії початку двадцятого століття там дійсно були певні прагнення єдності з Україною. Та все те вже історія.

Стародубщина - це частина українського державного утворення Гетьманщина (Військо Запорізьке, мало автономію у складі російської держави), що існувала у 17-18 віках. У Російській імперії Стародубщина перебувала у складі Чернігівської, української за складом населення, губернії. Після краху Російської імперії у 1918 році перебувала у складі Української Держави гетьмана Скоропадського. Але після захоплення більшовиками України, вони волюнтаристські включили Стародубщину до складу Гомельської губернії, яку потім передали Білоруській РСР, але Стародубщину лишили у Радянській Росії.

Східна Слобожанщина сформувалася у сімнадцятому столітті на безлюдних землях, що належали Москві. Українці, які там селилися несли службу по охороні російського кордону, зберігали свій козацький устрій, але підпорядковувалися російським начальникам. Були спроби гетьманів обʼєднати ці території з Гетьманщиною, але вони виявилися марними. 1765 року російська імператриця Катерина ІІ скасувала автономію Слобожанщини (паралельно ліквідувала автономію Гетьманщини, протести були придушені російською владою).

Після руйнації Російської імперії уся Слобожанщини прагнула увійти до складу посталої Української Держави. Частина з містами Білгород та Грайворон входила до неї. Але перемога московських більшовиків зумовила те, що в Українській РСР опинилася лише та частина Слобожанщини, що перебувала у колишній Харківській губернії Російської імперії. Більшовики у Москві проігнорували численні звернення населення Східної Слобожанщини та комуністичних керівників Української РСР щодо приєднання цих регіонів до Української РСР. Так само вони проігнорували свій власний принцип «етнографічного кордону».

Особливо яскраво волюнтаризм Москви проявляється на тодішній ситуації з Таганрогом. Таганрозька округа мала більше 70% українського населення. Місто та округа входили до створеної більшовиками Української РСР з 1920 року, зокрема до її Донецької губернії. Але 16 жовтня 1925 року Президія Виконавчого Комітету СРСР прийняла Постанову «про урегулювання кордонів Української РСР з РСФРР та БРСР». За цією Постановою Таганрог відійшов до Росії. На слабкі протести більшовиків з Києва ніхто у Москві не зважав.

***

На українських етнічних землях РФ російські більшовики та їх нащадки вбили українське культурне та громадське життя. Те саме вони готують для інших окупованих територій. Свої загарбання вони обгрунтовують брехливими наративами про нібито «несправедливий кордон» з Україною. Він і був проведений Москвою несправедливо, але саме за рахунок українців, яких Москва розділила щоб легше асимілювати. Світ повинен знати про цю російську брехню. Правда не дозволить Росії обгрунтовувати свою агресію історією та «захистом справедливості».

Джерело: "The Gaze "