top of page
  • Фото автораКущ Олексій

Україні потрібно повернути своїм містам Магдебурзьке право, повернути їм економічну свободу



Одна із серйозних системних криз, яка на нас може чекати в майбутньому (і про яку в нас ніхто не говорить), - це глибока урбаністична криза українських міст-мільйонників (або наближених до параметра в один мільйон жителів).


Ремарка: криза районних та обласних центрів у нас уже давно в самому розпалі.


Економіка майбутнього - це економіка міст.


Багато експертів кажуть, що майбутнє світової економіки формуватимуть не держави і навіть не коаліції країн, а приблизно 50 найбільших мегаполісів світу, 20 з яких буде сконцентровано в Китаї.


За аналогією: так у 70-х роках минулого століття стався економічний крен у бік нагромадження капіталу у форматі 50 найбільших банків світу, 20 з яких були зосереджені в Японії.


Зараз профіль світової економіки визначає 50 найкрутіших корпорацій світу, 20 з яких зосереджені у США.


Приблизно так і рухається тренд альтернативного американському полюсу впливу: від США після Другої світової війни до Японії (у 70-х, коли американці трощили японські автівки на знак протесту); потім від Японії в бік Китаю і далі у формат інтернаціоналізації лідерства.


Поки що корпоративна вісь світової економіки забезпечує домінування США у світовій економічній системі.


Але так буде лише до моменту переходу до мегаполісної моделі впливу у світі.


Одна з ідей нобелівського лауреата з економіки Пола Ромера - створення так званих чартерних міст.


За цієї моделі в неефективних економіках мають з'являтися надміста, що володіють високим рівнем самоврядування.


У чартерних містах має бути своя, більш ефективна, судова система, побудована за принципом міжнародних арбітражних судів, і надійна система захисту титулів власності.


Економічний акцент у таких центрах пріоритетного розвитку має робитися на нові технології та економіку знань.


Базовий принцип тут - якщо в рамках неефективної країни не можна зі зрозумілих причин побудувати творчу економіку нового типу, то чому б не створити її в рамках кількох окремих міських центрів.


Переваги тут очевидні.


Населення не чекатиме, поки місцеві "еліти" дозріють до створення якісного середовища життя в рамках цілісної національної економіки.


Якщо низка виборів не призводить до появи в країні ефективного державного менеджменту, люди голосують не руками, а ногами, тобто мігруючи в інші країни.


Причому з кожною хвилею міграції шанси на побудову нової економіки в демографічно знекровленій країні стрімко скорочуються і рано чи пізно національна економіка опиняється за точкою неповернення.


Водночас створення чартерних міст - це не просто поява нових точок зростання і драйверів економічного розвитку, а й поява внутрішньодержавних міграційних магнітів.


Краще нехай населення мігрує до своїх мегаполісів, ніж до чужих країн - податки і споживання в такому разі працюватимуть на національну, а не чужу економіку.


В Україні модель кластерного розвитку могла б включати і розвиток регіональних надміст, що розвиваються на приципах економічної свободи.


Модель кластерних міст - це фактично "урбанізація" державної неефективності з метою створення анклавів ефективності.


Якщо існує важкорозв'язувана системна економічна неефективність, вона може бути частково нівельована створенням точок, анклавів ефективності.


Але повернемося до України.


У нас є міста-мільйонники: Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одеса. Наближені до них за параметрами Запоріжжя, Кривий Ріг.


Практично всі вони перебувають у глибокій урбаністичній кризі.


До війни цю кризу камуфлювали туризмом і сектором послуг, але зараз банкрутство цієї моделі стає все більш і більш очевидним.


Навіть Київ, не дивлячись на уявну стабільність, і Львів, не дивлячись на уявний умовний спокій, після війни в рамках аграрної моделі розвитку країни можуть опинитися на порозі урбаністичної кризи.


Аграрна модель просто "не витягує" модель великих міст-мільйонників.


Необхідний розвиток промисловості, сектора послуг, фінансів.


Але не тільки про "жорстку інфраструткуру" йдеться.


Необхідно "розкрутити" творчу енергію міст, повернути їм економічну свободу і розкріпачити підприємницьку активність населення.


Потрібно прийти до формату "креативного Києва", в якому домінуватиме інтелект, знання, наука і сучасні технології.


Річард Флорида - американський економіст і концептолог із розвитку креативного класу, виокремлює в мегаполісах жорстку інфраструктуру (енергетика, дороги, розв'язки, метро, мости тощо) і "м'яку інфраструктуру" (міське середовище, креативний клас, підприємницька активність).


Класичний приклад м'якої інфраструктури - це сучасна історія міста Більбао, центру басків, яке ще кілька десятків років тому асоціювалося з терором і провінціалізмом.


На тлі кризи в Іспанії в 90-х роках минулого століття, мер Більбао вирішив профінансувати будівництво музею сучасного мистецтва Гуггенхайма.


Місто витратило 200 млн дол. і вже через кілька років заробило понад 2 млрд дол. на туризмі.


І продовжує заробляти, незважаючи на всі світові кризи.


Це так звана "політика розгортання" - свою країну і своє місто потрібно розвивати будь-якими доступними методами, незважаючи на циклічні спади в економіці.


Шедевр Френка Гері в Більбао продемонстрував, що навіть відносно неблагополучне місто може стати відомим на весь світ у позитивній, а не негативній конотації.


І інвестиції окупляться стократ.


Успіх привертає не депресивне світовідчуття, яке проявляється в міському середовищі, а яскраве, життєствердне, динамічне міське середовище, яке має колосальний внутрішній потенціал розвитку.


Найчастіше навіть один проєкт у змозі змінити настрій і економіку окремо взятого мегаполісу з негативу на позитив.


З погляду концепції Пола Ромера, Україна точно може входити до двадцятки країн з найбільш розвиненим урбаністичним потенціалом.


Проблема лише в тому, що цей потенціал згасає, а не використовується для цілей розвитку країни.


Майже 30 китайських мегаполісів володіють регіональним валовим продуктом у розмірі понад 1 трлн юанів у кожному, тобто 140 млрд дол, що можна порівняти з ВВП України (але в даному випадку - це ВРП лише одного китайського середнього мегаполісу).


Динаміка зростання економіки в містах, як бачимо, перевищує темпи зростання китайської економіки загалом.


По суті, Україні потрібно повернути своїм містам Магдебурзьке право, повернути їм економічну свободу.


Ми "сидимо на золоті" і, не помічаючи його, втоптуємо його в бруд.

14 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page