top of page
  • Фото автораКущ Олексій

Україні потрібна програма репатріації населення на Батьківщину, - Олексій Кущ



Держава може формувати позитивні та негативні стимули зростання чисельності населення.


До негативних можна віднести заборону на виїзд, примусову активацію фертильності (антикитай - змусити жінок "народжувати").


Усі зазначені вище негативні стимули можуть бути реалізовані лише у форматі тоталітарної держави.


У чистому вигляді, вони кумулятивно застосовувалися хіба що в нацистській Німеччині.


Наприклад, 1935 року в Берліні СС заснувала організацію Lebensborn ("Джерело життя").


Офіцери СС "запліднювали жінок", а дитина після народження передавалася на виховання держави.


В Україні реінкарнація ідей про "розвиток нації" може бути віднесена лише на специфіку психічної реактивності в період війни в окремих індивідуумів.


При здоровому глузді, пропонувати в реаліях 21 століття щось "обмежувати" задля "порятунку нації", не стане ніхто, окрім записного маргінала.


Політичні актори в Україні повинні вести дискурс про створення позитивних стимулів виходу з демографічної ями.


Насамперед має бути вирішене питання безпеки.


Потім - формування необхідних стимулів. Наприклад, материнський капітал, податкові стимули (податковий кредит на кожну дитину в розмірі реального прожиткового мінімуму).


Безкоштовне навчання, відпочинок, соціальний розвиток, здоров'я. Повітря, яким дихають діти, і вода, яку вони п'ють.


Організація літнього відпочинку, компенсація витрат молодих сімей на оплату праці нянь для дітей.


Іпотека. Компенсація витрат на підготовку до школи тощо.


Україні потрібна програма репатріації населення на Батьківщину: ре-патрія, повернення додому.


Як колись в Ізраїлі була аналогічна програма, звана Алія.


Так, нам потрібна своя українська Алія.


Інакше Україна стане державою, діаспора якої перевищує чисельність жителів усередині країни.


Після війни наша проблема зростання полягатиме в такому: якщо Україна не поверне мігрантів, то може втратити ще 5 млн осіб.

.

Для підтримання динаміки економічного розвитку на рівні понад 5%, Україні доведеться вирішити проблему компенсації трудового дефіциту.


Здавалося б, так просто за допомогою звичайних емпіричних моделей розрахувати можливий довірчий інтервал зростання вітчизняного валового продукту, особливо якщо в основі їх лежатиме досвід інших країн, приміром, улюбленого в політичних експертних колах Сінгапуру.


Який став для нас таким собі еталоном для наслідування що в частині боротьби з корупцією, що в контексті економічного розвитку.


Щоправда, далі простих лінійних порівнянь справа поки що не йде.


З іншого боку, складність української економіки помітно вища за сінгапурську, досить поглянути на публікації міжнародної Обсерваторії економічної складності (ComplexityEconomics), створеної професорами Гарварду Рікардо Гаусманном і Цезарем Ідальго.


У моделях оцінки конкурентоспроможності, які застосовував Всесвітній економічний форум у Давосі для класифікації країн за типами економічного зростання, Україна перебувала в нижній корзині "факторних" держав, тобто економік, що спираються на якийсь базовий, внутрішній фактор конкурентоспроможності, або на їхню комбінацію.


Наприклад, у Саудівській Аравії це нафта.


У нас - цілий набір квазістимулів, що виникли на тлі дефіциту енергоресурсів.

У різний час це були:


- дешева робоча сила (цей фактор почав стрімко зникати з початку двохтисячних);

- дешевий російський газ, отриманий в обмін на політичні поступки РФ;

- орендний характер землекористування, коли агровиробники не відволікали фінансовий ресурс на викуп землі і вкладали кошти в розвиток своїх господарств;

- державний протекціонізм окремих галузей економіки (фактор у стадії загасання);

- високі ціни на сировинні товари (циклічно поновлюваний фактор, що перебуває нині в бічному тренді).


Ми так і не змогли перейти до другого кошика країн, де основою конкурентоспроможності є продуктивність праці (маркер цілої низки успішних держав, що розвиваються, які проводять національну промислову політику).


Водночас наші квазіфактори конкурентоспроможності поступово згасають.


Кваліфікована робоча сила в Україні вже не така й дешева, вартість енергоресурсів вища, ніж у країнах - економічних конкурентах, лібералізація ринку землі загрожує руйнуванням сформованих бізнес-моделей в аграрному секторі, держава повністю відмовилася від проведення суверенної промислової політики.


І, звісно, нам ще дуже далеко до переходу в третю групу найрозвиненіших економік світу, де фактор конкурентоспроможності - це інновації, творча модель розвитку та економіка знань.


Хоча цю класифікацію вже не використовує ВЕФ, оскільки світ стає складнішим, але загалом це досить показова стратифікація країн за типами економічного зростання.


Отже, з одного боку, найближчим часом Україна втратить свої ще наявні базові квазіфактори конкурентоспроможності.


А з іншого, завтра нашій країні доведеться витримати черговий іспит з конкуренції в системі глобального поділу ринку праці за місце у світових ланцюжках доданої вартості.


І все це на тлі глобальної дефрагментації, перезавантаження ключових світових ринків і бізнес-моделей міждержавної промислової кооперації.


Але чи може демографічна база, що склалася в Україні, підтримувати динамічні темпи економічного розвитку?


В економічній науці використовується закон Оукена, розроблений Артуром Мелвіном Оукеном, головою Ради економічних консультантів при президентові США в 1968-1969 рр., неокейнсіанцем і автором концепції "індексу нещастя", вченим, який увійшов до рейтингу "100 відомих економістів після Кейнса".


Суть цього закону в такому:


є певна емпірична залежність між темпом зростання ВВП і динамікою рівня безробіття.


Наприклад, скорочення темпів зростання валового продукту на 2% призводить до зростання безробіття в середньому на 1%.


Для базової моделі темпи зростання ВВП приймаються в розрахунку 3% щорічно.


Природно, існує широкий спектр допусків і обмежень щодо застосування цього закону залежно від типу економіки, регіональних відмінностей тощо, але загалом - це хороший спосіб перевірити потенціал такого джерела зростання, як людський капітал.


В Україні, починаючи з 2010 р., коли наш Держстат почав публікувати дані за методологією Міжнародної організації праці, відбувається постійне зниження чисельності економічно активного населення (ЕАН) віком від 15 до 70 років.


У 2010-му таких людей було 20,9 млн, а у 2015-2021 рр. - близько 17 млн.


І хоча у 2014 р. ключовою причиною зниження була окупація Криму та частини Донбасу, в Україні можна вважати нормою повільне скорочення цієї групи у зв'язку з демографічною ситуацією.


Зараз показник економічно активного населення ризикує скоротитися до 14 млн осіб.


Тут слід зазначити, що економічно активні - це віковий діапазон від 16 до 65 років.


Відносний показник безробіття в Україні за методологією МОП за аналізований період коливається в діапазоні від 7,8% до 9,9% (екстремуми).


Це показник, у якому чисельність безробітних працездатного віку співвідноситься з чисельністю економічно активного населення відповідної вікової групи.


Методологія МОП не цілком адаптована до демографічних параметрів і показників ринку праці в Україні, але це єдина можлива методологія оцінювання, адже вона спирається на наявні параметри формування та структурування світового ринку праці, і саме на її базі розробляються пенсійна та соціальна реформи в таких країнах, як Україна.


Тобто в результаті реформ, які наближають стандарти життя українців до загальноприйнятих, громадяни нашої країни "повинні" жити і працювати довше і раніше починати трудову кар'єру.


Сьогодні це нереально, але ООН у своїх прогнозах очікує збільшення питомої ваги працівників, старших за 60 років, в економіках, подібних до нашої.


Якщо оцінити частку економічно активного населення в загальній чисельності жителів країни, то ми побачимо, що з 2010 р. показник знизився з 46% до 41%.


Простими словами, вже у 2010 р. більше половини жителів країни не були економічно активними, і відтоді ситуація стала тільки гіршою.


Тепер повернемося до закону Оукена.


Існують різні числові інтерпретації описаної економістом залежності між ВВП і рівнем безробіття.


Наприклад, є розрахунки, які показують, що кожен новий відсоток у рівні безробіття - це мінус 3% у динаміці ВВП.


А що можна сказати про зворотну залежність?


Тут нам допоможе так звана шкала Чеддока, яка показує, що зв'язок між зазначеними показниками є, але він не повний, тобто в кожній країні можуть бути свої варіанти: 1 до 3 або 1 до 2 при падінні ВВП і зростанні безробіття.


А ось зворотна залежність "зростання ВВП - скорочення безробіття" працює по-іншому.


Дослідження економістів на базі параметрів економіки РФ показали, що при зростанні ВВП на 1% рівень безробіття скорочується на 0,25% протягом часового інтервалу в три квартали.


Приклад із РФ для нас важливий, оскільки російська економіка на практиці перевірила цю залежність - різке стимулювання економічної активності завдяки державним стимулам призвело там до ситуації, коли рівень незайнятого населення вперся в залізобетонний структурний мінімум у 3%, подолати який практично неможливо.


Тут потрібно зробити одне застереження: зростання/падіння безробіття в контексті динаміки зміни ВВП оцінюють лише на рівні, що перевищує так зване структурне безробіття в розмірі 3-4%, яке буде завжди, якщо ми, звісно, аналізуємо не тоталітарну економіку.


Як ці показники інтерпретувати в українських умовах?


Якщо відняти структурне безробіття, у нас є приблизно 5% економічно активного безробітного населення, яке суто теоретично можна залучити до господарського обороту.


Як базову установку можна прийняти версію, що чисельність цієї групи населення в абсолютних цифрах скорочуватиметься під впливом природних демографічних чинників на рівні останніх кількох років.


У такому разі зростання ВВП на 15% призведе до скорочення безробіття на 3,75%, тобто за грубої оцінки воно підійде до структурного рівня.


Основними поглиначами трудових ресурсів стануть ті галузі, які є найбільшими роботодавцями, тобто сектор торгівлі, ремонту та надання послуг, транспорту та зв'язку, переробної промисловості.


Високі темпи розвитку без створення нового індустріального ядра в українських реаліях неможливі, отже, найдефіцитнішим напрямком стане кадровий резерв для промисловості, адже до сектору торгівлі та послуг можуть бути залучені трудові ресурси з "екстремальних" вікових підгруп (до 25 років і старше 60 років), а також низькокваліфіковані кадри.


Сегмент транспорту і зв'язку забезпечить приплив нових трудових ресурсів за рахунок зростання конкурентних заробітних плат.


Найпроблемніший напрямок - саме промисловість, де використання "екстремальних" вікових груп обмежене й існують відносно високі вимоги щодо рівня кваліфікації персоналу.


При цьому рівень зарплат тут недостатньо високий для припинення трудової міграції з України.


У такій парадигмі розвитку наша країна має кілька варіантів, серед яких:


- або нарощування наявного промислового потенціалу (з дефіцитом трудових ресурсів згідно із законом Оукена);

- або підвищення продуктивності праці, але для цього знадобиться залучення щонайменше $10 млрд прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на рік у реальний сектор економіки;

- або "утилізація" промислового ядра і перехід у формат сервісної економіки (з акцентом на сектор послуг).


В останньому варіанті існує небезпека того, що Україна може втратити ще 5 млн осіб, які поїдуть працювати за кордон, а великі мегаполіси (крім Києва) деградують.


При цьому в країні потрібно забезпечити високий рівень особистої безпеки, інфраструктурний розвиток і якісне середовище для мікропідприємництва.


Звісно, посилення трудової міграції не буде викликано виключно скороченням робочих місць у промисловості:


це ефект мультиплікації, коли мігрують члени сім'ї, скорочується зайнятість у суміжних сервісних сегментах економіки та сфері послуг.


Наприклад, коли зупиняється містоутворююче підприємство, то страждає все місто, а не тільки штатні працівники.


З точки зору ймовірності зазначених вище сценаріїв, існують певні нюанси.


"Сервісний" варіант найбільш ментально близький нинішньому уряду, але він навіть не уявляє складність його реалізації в нинішніх українських реаліях.


Ба більше, цей варіант загрожує тотальною економічною катастрофою, тут як у прислів'ї "пан або пропав":


можна остаточно зруйнувати індустріальне ядро і не побудувати якісну економіку послуг.


Варіант з $10 млрд ПІІ і зростанням продуктивності поки що хороший лише на стадії презентацій і передвиборчих політичних програм.


Найімовірніший сценарій нарощування наявного потенціалу, але тут нас і підстерігає пастка у вигляді закону Оукена:


за високих темпів зростання ВВП у даній моделі випереджального розвитку вже через п'ять років буде вичерпано потенціал у вигляді наявних трудових ресурсів з урахуванням кадрового резерву.


Швидке зростання української економіки на початку нульових років відбувалося ще на старій демографічній базі, якої вже немає.


Потенційно ситуацію могли б змінити трудові мігранти з найбідніших країн.


Якщо оцінити показники оплати праці за даними МОП, то ми можемо цікавити лише працівників із тих держав, де подушний трудовий дохід становить менше $200 на місяць.


Якщо не брати зовсім екзотичні та далекі від нас держави, це можуть бути:


Камбоджа, Сирія та низка африканських країн, таких як Мозамбік, ДРК, Конго, Чад.


Наскільки вихідці з Африки змогли б стати українськими хіміками, металургами і ракетобудівниками - питання складне.


І справа тут не в дискримінації, а в тому, що африканські країни активно реалізують свої національні промислові політики, а надлишок населення, який не поглинутий цим процесом, виїжджає на заробітки до ЄС і США, як правило, у сектор послуг.


Або мігрує до високорозвинених країн у пошуках соціальних виплат.


Часи в'єтнамських ткаль на підприємствах легпрому УРСР залишилися в далекому минулому.


Так само як і стереотип про індусів, які працюють за один долар на день.


Наприклад, Індія з понад $500 нетто-зарплати на місяць (тільки офіційний сектор) перебуває на 80-х позиціях рейтингу МОП, далеко попереду України, що переміщається в другій сотні країн.


Отже, єдиний вихід для нас - згадати про свою "економічну складність", змінити соціальну політику держави і повертати втрачений трудовий потенціал пропорційно параметрам реалізації національної промислової політики.

5 переглядів0 коментарів

Kommentare


bottom of page