top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Україна посилює оборону та намагається надолужити час, згаяний в очікуванні комплексної військової допомоги, - Agenda Pública

Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.


Керівництво України приймає чергові важкі рішення, РФ масово посилює тиск на лінії зіткнення в надії прорвати фронт до масового надходження військової допомоги українським оборонцям.


Важливий вплив на подальший перебіг російсько-української війни має прийняття у США Закону про надання допомоги України. 20 квітня законопроект було проголосовано у Палаті Представників, 23 квітня у Сенаті і після цього його підписав президент Байден. Йдеться про 60,84 мільярди доларів. 14 млрд. доларів йде безпосередньо на купівлю американської зброї для передачі в Україну. У перший пакет, зокрема, увійдуть ракети RIM-7 та AIM-9M для систем ППО, ракети для ПЗРК Stinger, стрілецька зброя та боєприпаси, у тому числі для боротьби з безпілотниками, боєприпаси для РСЗВ HIMARS, 155-мм та 105-мм артилерійські снаряди, бойові машини піхоти Bradley, протитанкові системи Javelin та AT-4, високоточні авіаційні боєприпаси, протипіхотні міни, прилади нічного бачення та інше обладнання. Президент України Зеленський у розмові з президентом США Байденом досягли домовленості про те, що у новій партії допомоги будуть ракети АТАКМС. Загалом Президент України виділяє чотири пріоритети цієї допомоги: захист неба, сучасна артилерія, далекобійність та щоб пакети американської підтримки прибули якнайшвидше.


Саме тривалий період обмеженого надходження західної військової допомоги Україні, що знизив бойові можливості Сил оборони України, був використаний Росією для просування уперед та завдання потужних ударів з повітря по українській енергетичній інфраструктурі. Відомо, що ще до прийняття у США цього Закону про допомогу відбувалася підготовка до переміщення  відповідних вантажів до України. Це можна зробити оперативно, оскільки відповідно логістика та взаємодія з українськими військовими відпрацьовані на високому рівні. Йшлося, що перші надходження будуть в Україні до кінця тижня, на якому було завершено прийняття Закону. Наразі можна припустити, що ці вантажі вже в Україні. Російська пропаганда очікувано продукує істерику. Очевидно, що армія країни-агресора атакуватиме, намагаючись досягти результатів, у той період поки допомога не прибула до України. Але допомогу буде використано за призначенням успішно, що Сили оборони України доводили неодноразово на системній основі.


На фронті Росія намагається продовжувати наступ. Зокрема, метою його залишається Часів Яр на Донеччині, крім того точаться бої в районі села Очеретине на Покровському напрямку. Цими днями надійшло повідомлення про те, що Москва розпочала виведення своїх військ, так званих «миротворців» з Карабаху, де вони мали перебувати до 2025 року з перспективою продовження перебування ще на п'ять років. Тепер їх вивід має завершитися до 15 травня. Показово, що ешелони з військами, що виводяться з Карабаху, опиняються в Південному військовому окрузі РФ і їх техніка одразу ж передається на комплектування так званої 15-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ, яка формально створена для миротворчих місій, але у війні з Україною бере участь з 2014 року. Нині вона воює на Покровському напрямку. Також техніка з Карабаху йде на поповнення інших частин, що воюють саме там. Тобто очевидно, що рівень втрат бронетехніки РФ дуже високий, а плани щодо просування в цьому районі у російського командування величезні і вони прагнуть їх досягнення за будь-яку ціну. Та й у РФ великі проблеми з бронетехнікою, якщо вже не вистачає військових сил зберігати присутність у Карабаху, що раніше було важливим питанням.


Також високою залишається активність РФ у здійсненні повітряного терору проти України. Приміром, у суботу 20 квітня у Харкові, місті з населенням у мільйон людей було 9 повітряних тривог, що тривали 11 годин. У Дніпропетровській та Полтавській областях було також 9 тривог, у Сумській та Одеській – 8, у Кіровоградській, Херсонській, Миколаївській – 7. Серед цілей повітряних ударів РФ завжди були обʼєкти, що забезпечують мовлення українських ЗМІ, оскільки росіяни створюють умови для безперешкодного поширення російської пропаганди і українські медіа сприймаються як ворожі. Удари по українським телевежам завдаються з 2022 року. Зокрема по київській та рівненський, де загинули люди. Тому 22 квітня росіяни завдали ракетного удару по телевізійній вежі у Харкові. Була пошкоджена конструкція об'єкта телевізійної інфраструктури, значна частина конструкції 240 метрів заввишки впала. На щастя, не було жертв. Ворог відсікає FM-мовлення і цифрове телебачення. Агресор намагається обмежити місто у доступі до інформації. У ніч проти 27 квітня 2024 року російські окупанти завдали комбінованого удару по Україні 34 ракетами різних типів. Цілями були інфраструктурні об'єкти енергетики у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській областях. Силами ППО України було знищено 21 ракету: 6 крилатих ракет Х-101/Х-555; 8 керованих авіаційних ракет Х-59/Х-69; 1 крилату ракета «Іскандер-К»; 6 крилатих ракет «Калібр». Внаслідок удару пошкоджено обладнання, є поранені серед енергетиків. Як повідомила компанія ДТЕК, було атаковано її чотири теплоелектростанції. А за весь час повномасштабного вторгнення теплоелектростанції компанії було атаковано понад 170 разів. Крім того, за цей рік росіяни вже застосували проти України 9000 керованих авіаційних бомб. Поза всякими сумнівами, це говорить про те, що посилення ППО є життєвою необхідністю для нашої країни та має бути пріоритетом для коаліції підтримки України. Це необхідно для збереження життя сотень тисяч людей та наших міст та сіл. Свобода слова у Харкові потребує такого ж захисту, як і житлові райони, об'єкти енергогенерації, тепломережі. Такий захист можуть забезпечити системи ППО, які Україна очікує від союзників.


Логічно і правильно, що люті російські атаки призводять до систематичних ударів відплати по РФ та їх обʼєктам на тимчасово окупованій території із болючими результатами для росіян. У тимчасово окупованому Криму, у Севастополі українські ракети вразили рятувальне судно «Коммуна». Це спеціалізоване судно для порятунку підводних човнів та ведення підводних робіт. Про нього багато говорили два роки тому, коли росіяни після знищення їхнього флагмана Чорноморського флоту крейсера «Москва» намагалися організувати рятувальну операцію. Пікантність ситуації в тому, що на службі воно вже понад сто років, із 1915 року. Пам'ятник кораблебудування мав би стояти на приколі і демонструвати технології предків, але росіяни продовжували ганяти цього дідуся флоту, оскільки за цей час не побудували кращих суден-рятувальників. Це дуже добре характеризує російський флот та Росію загалом. Відсутність нових технологій та зневага до життів. Протягом тижня сталася потужна атака дронами російських обʼєктів у 8 областях країни-агресора: Білгородській, Брянській, Курській, Тульській, Смоленській, Рязанській, Калузькій і навіть Московській. Метою була енергетична інфраструктура, яка живить об'єкти російського ВПК. Після атак у деяких районах виникли проблеми зі світлом та водопостачанням. Були уражені щонайменше три електропідстанції у Калузі та Брянську та база зберігання пального у Смоленській області, де була масштабна пожежа. Внаслідок ще однієї атаки спалахнули нафтобази у Смоленській області, у Ярцевому та Роздоровому, знищено велику кількість нафтопродуктів. Внаслідок удару дронів по Новолипецькому металургійному комбінату, одному із найбільших сталеливарних комбінатів у РФ, важливому для його ВПК, було пошкоджено кисневий цех. Без цього неможливо здійснювати плавку металу. Масована атака дронів по обʼєктах на півдні РФ 27 квітня також закінчилася успішно. Відео з аеродрому станиці Кущевська дозволяє зробити висновок про те, що в результаті вдалого удару постраждав склад з універсальними модулями планування та корегування (УМПК) за допомогою яких бомби, що вільно падають, перетворюють на керовані. На цьому аеродромі базуються ударні літаки Су-34, помітно, що є пожежа, очевидно, що росіяни зазнали втрат і у техніці. Крім того, завдано ударів по нафтопереробних підприємствах, там само на Кубані. Так, відомо про черговий удар по Ільському НПЗ, що переробляє близько семи мільйонів тонн нафти на рік (ймовірно загалом третій удар по цьому обʼєкту). Крім того, вражено НПЗ у Слов'янську-на-Кубані. Osint-розвідники руху Інформнапалм вже здобули листа генерального директора підприємства інвесторам, у якому йдеться про те, що за попередніми даними збитки у вигляді знищеного обладнання оцінюються в 80 мільйонів рублів (868 тисяч доларів). Показово, що практично в усіх випадках російська влада вдає, що ніяких уражень від дій БПЛА не було, кількість збитих та придушених ППО та РЕБ українських дронів вони щоразу ведуть десятками, хоча дані обʼєктивного контролю свідчать про інше.


27 квітня відбулася 21 зустріч робочої групи у форматі «Рамштайн». Перша така зустріч відбулася два роки тому. «Рамштайн» став тим механізмом, що поєднав зусилля багатьох країн у військовій підтримці Україн. Більше того, Україні допомагають не лише держави. Показово, що словаки лише за три дні зібрали два мільйони євро на снаряди для Сил оборони України після того, як уряд Словаччини відмовився підтримати ініціативу Чехії щодо пошуку боєприпасів для України. А ініціатором збирання коштів виступив 99-річний ветеран Словацького національного повстання Отто Сімка. Такі ініціативи однозначно свідчать, що ніякі людоїдські задуми Путіна, Росії не зможуть здійснитися. Їм протистоять люди. Люди багатьох країн без вказівок зверху. І цього не зрозуміти тим, хто живе у парадигмі «руского миру».


Чутливу тему обмежень в одержанні консульських послуг для українських чоловіків закордоном політики намагаються використати в своїх інтересах

Ключовою темою української політики та суспільства стало обмеження у видачі закордонних паспортів для українців-чоловіків призивного віку, що зараз перебувають за межами України. Нещодавно МЗС України повідомило про тимчасове припинення з 23 квітня цього року прийому нових заяв на вчинення консульських дій від чоловіків 18-60 років, які тимчасово перебувають за кордоном (за винятком заяв про оформлення посвідчень особи на повернення в Україну). Це, звичайно, викликало бурхливу реакцію як в українському суспільстві всередині держави, так і за її межами. У той час як серед емігрантів це сприймалося, переважно, як зазіхання на їхні конституційні права, то серед українців, які залишаються в Україні, ставлення до цієї ініціативи було скоріше позитивним.


Головна мотивація цього рішення – необхідність врегулювати питання військового обліку громадян, що перебувають за межами України. У той час як вже найближчим часом більшість українців будуть змушені уточнювати свої дані у центрах комплектування армії, громадяни України, що залишили її межі, фактично, опиняються пози цим процесом, адже українська держава не має реальних можливостей застосовувати до них заходи у вигляді штрафів та інших стягнень.


Очевидно, що застосування обмежень не зможе повернути переважну більшість українців з-за кордону на військову службу. Водночас, у державі спостерігається значна криза відчуття справедливості серед громадян України. Той факт, що значна частина українців фактично уникла мобілізації через втечу з України викликає обурення серед тих українців, які уже понад два роки розділяють з державою усі тяготи війни. Загалом, обмеження для закордонних українців – це, у першу чергу, спроба показати рівність громадян перед законом.


Ухвалення обмежень щодо консульських послуг для українських чоловіків закордоном викликало і значну критику. Більша частина критиків апелюють до того, що це розірве зв'язок держави з закордонними українцями, призведе до «втрати» частини громадян. Водночас, зараз питання стоїть про виживання української держави як такої, а це означає необхідність застосування важких та непопулярних кроків, серед яких і нові правила мобілізації, і зниження віку призову до 25 років, і заходи щодо обмежень щодо тих українців, котрі залишили державу у такий момент.


Вся ця ситуація виникла, у першу чергу, через те, що ситуація для держави залишається важкою, а виживання цієї держави все ще не гарантоване. Тому можна прогнозувати, що важкі і непопулярні рішення будуть ухвалюватися і надалі.


Україні необхідно переходити від експорту великих фізичних обсягів до експорту великих обсягів доданої вартості

Міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Камишин нещодавно заявив, що український обороно-промисловий комплекс може зробити набагато більше, ніж держава може профінансувати (приблизно третину планового випуску).


У цифрах Україна може знайти десь 6 млрд дол на програми обороно-промислового комплексу, а потенціал випуску оборонної продукції – 20 млрд дол. І який висновок роблять у урядовці? 


Потрібно дозволити експорт продукції обороно-промислового комплексу. До речі, про необхідність розблокування експорту говорить і низка волонтерів та військових експертів. Експорт зброї під час війни, коли спостерігається її внутрішній дефіцит практично по всій товарній номенклатурі, може бути неоднозначно оцінено, як в Україні, так і західними партнерами.


Ця заява дуже симптоматична. Вона говорить про неготовність на урядовому рівні управління запустити програми оборонного замовлення за допомогою емісії центрального банку.


Проблема посилюється ще й тим, що протягом десятирічь складних реформ, починаючи з 2015-го року, на вимогу МВФ було прийнято ряд законів, направлених на посилення незалежності Національного банку України.


І тепер Уряд не може просто так «наказати» центральному банку «надрукувати гроші». Певну роль могла зіграти Рада з фінансової стабільності – міжвідомчій орган, який має координувати взаємодію Уряду та НБУ. Але в останній час цей орган майже не був задіяний.


В той же час, збільшення обсягу податків під час війни не може покрити необхідних витрат на виробництво зброї. Залучення зовнішнього фінансування також обмежене. Участь бізнесу можлива та бажана, але ресурсів бізнесу не вистачить на запуск усіх необхідних програм виробництва. Бізнес може увійти до тих програм, які будуть актуальними і після війни – наприклад, у виробництво бронетехніки.


Але виробництво боєприпасів у тих обсягах, які потрібні під час війни, для бізнесу вже не таке привабливе – після війни попит на таку продукцію скоротиться, а капітальні інвестиції у запуск виробництва окупляться лише у довгостроковій перспективі. Крім того, війна – це і фактор невизначеності. Вона може тривати кілька років, а може раптово завершитися через кілька місяців. А бізнесу потрібний чіткий обрій планування та гарантії держзамовлення. А такі гарантії зараз ніхто не дасть: буде війна – купуватимуть снаряди, завершиться – не будуть (або у менших обсягах).


Саме тому розвиток ВПК під час війни неможливий без спеціальної державної кредитної та грантової програми та емісії центрального банку під неї. Можна уникнути широкої емісії, використовуючи ресурси національного фонду, створеного з допомогою акумулювання експортних сировинних доходів. Але в Україні за роки незалежності так ніхто і не створив подібний фонд, тому всі сировинні доходи країни були акумульовані на зарубіжних рахунках кількох десятків ФПГ. 


Тому Україні потрібна своя програма кількісного розширення (цільової емісії) - QE. Емісійний потенціал НБУ: від 200 до 400 млрд. грн. У першому випадку інфляція може збільшитися до 10%, у другому - до 15-20%.


Крім того, у НБУ понад 40 млрд дол валютних резервів. За теорією вони мають виконувати іншу функцію, ніж фінансування ВПК: підтримка платіжного балансу та курсу національної валюти.


Але під час війни теорія пишеться заново. 


Частину резервів НБУ можна і потрібно використати на розвиток ВПК та стабілізацію економіки. Для цього принагідно необхідно вирішувати питання зі списанням 50% державного боргу. За правильного планування Україна цілком могла б знайти ті самі 20 млрд дол для повного завантаження українського ВПК та спрямування військової продукції для потреб армії, а не на експорт.


З іншого боку, експорт зброї і розвиток обороно-промислового комплексу може стати в Україні після війни одним з драйверів економічного розвитку і інструментом вирівнювання дефіциту торгівельного балансу.


У 2023 році обсяг українського експорту впав на 18,7% і склав 35,9 млрд, при цьому імпорт, навпаки, зріс на 12,5% до 62,2 млрд дол. Дефіцит торгівлі товарами, таким чином, склав 26,3 млрд дол.


При цьому, є один парадоксальний результат – фізичні обсяги експорту товарів склали майже 100 млн тонн, що на 112 тисяч тонн більше, ніж у 2022 році. Тобто, вся країна, залізниця, порти, працювали з перенапруженням: перевезли більше, але отримали у грошах на 18,7% менше.


Сировинний експорт, який дуже чутливий до коливань світових цін на сировину, але для цього експорту необхідно утримувати величезну логістику та транспортну систему. Під час війни логістика та транспорт були уражені в першу чергу, тому сировинний експорт і суттєво постраждав.


Саме тому, Україні необхідно переходити від експорту великих фізичних обсягів до експорту великих обсягів доданої вартості. Необхідно розщепити фізичний обсяг сировини за рахунок переробки, постійно поглиблюючі її (хоча б на один виробничий переділ протягом п'ятиріччя). Наприклад, переробка кукурудзи в біоетанол призводить до появи побічних продуктів, зокрема, шроту, який може бути використаний і як біопаливо, і як комбікорм для тваринництва. У підсумку, чистий фізичний обсяг біопалива буде значно меншим за фізичний обсяг кукурудзи. Крім того, частину біопалива можна спожити всередині країни, покращивши національний енергетичний баланс.

Але, на жаль, Уряд поки опікується саме пошуком нових логістичних маршрутів для експорту сировини, а не створенням програм з переробки сировини.


Таким чином, чиновники профільних міністерств стають не девелопером нового економічного "українського проекту", а сервісною службою сировинних потоків, зокрема зернотрейдерів.


На жаль, здійснених заходів замало для подолання сировинної хвороби української економіки. За даними Уряду: "наймасовіший за обсягом експортний товар – кукурудза, при фізичному зростанні на 5%, у грошах приніс на 16,8% менше, ніж роком раніше. Минулого року з України вивезли 26,2 млн тонн цієї зернової культури".


Що планує робити Уряд? Поки лише шукати нові напрямки вивозу сировини з України: для цього запускається альтернативний коридор у Чорному морі, розвиваються річкові перевезення на Дунаї, тривають перемовини із польською стороною щодо розблокування кордону.


З одного боку, експорт аграрної сировини надзвичайно важливий для підтримки економіки, але з іншого – така «галузева зацикленість» Уряду на експорті сировини не дає можливості запускати масштабні, системні програми з розвитку переробних галузей економіки.


Поки саму проблему з експортом в Уряді сприймають як певну даність в умовах війни: "Надходження від експорту торік сягнули одного з найнижчих показників за останнє десятиліття. Це очікуваний та об’єктивний результат, який став наслідком проблем в логістиці". Висновок логічний, але за ним слід очікувати на системні та комплексні дії з подолання сировинної залежності української економіки.


Джерело: "Agenda Pública"

13 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page