Україна тримається. Але ризики зростають - і не там, де ми думали, - Ігор Петренко

Аналітичний центр «Об'єднана Україна» оприлюднив оцінку політичних ризиків за перший квартал 2026 року. Висновки — несподівані. Про це під час дискусії у пресцентрі "Інтерфакс-Україна" розповів засновник Аналітичного центру «Об’єднана Україна», доктор політичних наук Ігор Петренко.

За його словами, коли говорять про загрози для України, зазвичай мають на увазі фронт. Але свіжі дані показують інше: головна небезпека зараз — не на лінії зіткнення, а всередині країни і навколо неї.

Це ще не дестабілізація. Але вже й не просто криза

Експерт запропонував розрізняти три речі, які ми часто плутаємо.

Криза — це нормальний стан країни на війні. Удари по енергетиці, дефіцит бюджету, мобілізаційний тиск — усе це важко, але це не злам системи. Як пульс 180 у марафонця на 35-му кілометрі: виглядає страшно, але для нього це норма.

Дестабілізаційний тиск — це вже цілеспрямовані удари ззовні і зсередини: інформаційні вкиди, корупційні скандали в потрібний момент, тиск союзників.

Дестабілізація — це коли система ламається. Масові протести, втрата керованості, ланцюг криз без виходу.

Так от: до третього рівня Україна не дійшла. Але ризик — зріс.

Цифри, які насторожують

За методологією UPRAF — інструментом оцінки політичних ризиків, запропонованим Аналітичним центром «Об’єднана Україна» — індекс ризику країни у першому кварталі 2026 року становить близько 57 балів зі 100. Це «помаранчева зона». І порівняно з кінцем 2025 року він виріс майже на 6 балів — а це сигнал тривоги за вказаною методологією.

Аналітик підкреслив, що ризики зросли в трьох інших вимірах: інституційному, геополітичному та суспільній стійкості.

Нова лінія розколу: фронт проти тилу

Ігор Петренко пригадав ще один індекс — поляризації суспільства. Він показує 63,3 бала. Але найтривожніше тут — так зване «приховане напруження», яке поки що не вибухає, але накопичується.

За його словами, є три цифри, які пояснюють чому:

• 67% українців не довіряють ТЦК.

• 58,5% розуміють тих, хто ухиляється від мобілізації.

• 75% ветеранів переконані, що суспільство їх не зрозуміє після повернення.

  
  

Це вже не старий розкол «схід — захід» чи «за НАТО — проти НАТО». Формується новий: ті, хто воює — і ті, хто не воює. І якщо вчасно не зайнятися цим, після війни це вдарить дуже боляче.

Звідки тиск ззовні?

Росія тут — не головний гравець дестабілізації. Набагато більше занепокоєння викликають три інші джерела:

США хочуть миру — і швидко. Вашингтон тисне на Україну більше, ніж на Росію, і цей тиск нікуди не зникне щонайменше пів року.

Синхронні інформаційні атаки. Коли скандали всередині країни та антиукраїнські наративи в західних медіа з'являються одночасно — це не завжди збіг.

Тріщини в Європі. Угорщина, окремі голоси в Болгарії та інших країнах — усе це послаблює єдність, на яку Україна розраховує.

Що може справді зламати систему?

Ігор Петренко назвав чотири сценарії, яких варто боятися:

• Мирна угода з територіальними поступками — одразу розколює суспільство.

• Масова демобілізація без підготовки — сотні тисяч ветеранів у країні, де їх «розуміють», але не чекають.

• Перші вибори після війни — 10+ партій у парламенті означають постійну урядову турбулентність у найважчий момент.

• Корупція у відновленні — якщо гроші на відбудову розкрадатимуть так само, як раніше, суспільне терпіння лопне.

  
  

Що робити?

Експерти аналітичного центру «Об'єднана Україна» запропонували конкретні кроки: змінити логіку мобілізації від примусу до справедливих правил; реформувати виборче законодавство з думкою про стабільність, а не лише про представництво; перенести фокус антикорупційної роботи з гучних підозр на реальні вироки; і головне — перенести дипломатичний центр ваги з Вашингтона на Європу, де наші позиції сильніші.