Поки у Вашингтоні йдуть політичні чвари, суттю яких начебто є пошук найбільш ефективних форм підтримки партнерів, зокрема і України, Кремль, навпаки, консолідує всі зусилля. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Вибори Президента США мають відбутися лише восени наступного, 2024, а Конгрес США вже зараз охоплений передвиборчою лихоманкою. Тема України практично не сходить з вуст перших осіб держави, перетворившись на поле найбільш запеклих баталій між «демократами» та «республіканцями». Весь цивілізований світ очікує другого раунду протистояння у бюджетному процесі, який все ще залишається під загрозою саме через електоральний контекст.
Передвиборчий шторм за океаном вже перетворився на попутну течію для агресивної політики Росії. Отже, відкритим залишається питання, чи буде Україна тимчасовим заручником виборів у США, або ж, хоч і ненароком, стане жертвою і агресора, і власних партнерів.
Старт до початку перегонів
Як і в більшості ліберально-демократичних державах, в США йде справжнє змагання за владу саме під час виборів. Станом на зараз, за рік до проведення голосування, неможливо та і немає сенсу пробувати передбачити результат президентських перегонів в США. Наразі дві головні політичні сили в США – Демократична та Республіканська партії – ведуть запекле протистояння за симпатії виборців. Тож, статус України, як партнера Штатів, робить нашу країну так чи інакше об’єктом змагання політик, яку пропонують своїм виборцям кожна з двох головних партій.
Для України дійсно проблемою є те, що питання підтримки країни в цілому набуло електоральної забарвленості. Дуже спрощуючи, для американського виборця рішуча підтримка закордонних партнерів США, зокрема, і України у її війні за Незалежність, асоціюється із «демократами». Той самий «ленд ліз» Україні чинного Президента Джо Байдена, безумовно, відображає, в першу чергу, американські національні інтереси, але через електоральну призму сприймається як результат політики саме «демократів». Натомість, сьогоднішній «республіканській» підхід до України багато в чому сформувала політика попереднього президента Дональда Трампа – симплістична та ізоляціоністська. Не дарма програма посилення південного кордону США умовно називається «стіною Трампа».
Власне тому, сьогодні не тільки американський виборець, але й будь-який спостерігач за американською політикою легко знаходить кореляцію між політикою «демократів» та «республіканців» щодо України. Проблемою є те, що заангажованість питання підтримки України шкодить багатьом партнерам, не тільки Києву, але й, власне, національним інтересам США.
«Передвиборчий синдром» Штатів
Ще до початку офіційного старту передвиборчої гонки за посаду Президента США страждає весь сегмент підтримки зовнішніх партнерів Штатів через те, що «республіканці» перетворили питання стратегічних інтересів США на поле передвиборчих баталій з «демократами». Підтримка, зокрема, молодої української демократії, є сегментом політики захисту, в першу чергу, національних інтересів самих США. По-друге, всієї родини ліберально-демократичних країн. Парадокс Штатів полягає у тому, що «перша серед рівних» демократія власноруч масштабує у часі передвиборчий – найбільш вразливий – період. «Передвиборчий синдром» Штатів вже традиційно виливається у політичну турбулентність для Вашингтону та всіх його партнерів.
Сьогоднішня криза у бюджетному процесі США щодо виділення достатньої кількості військової та гуманітарної підтримки Україні має бути тривожним сигналом, який свідчить про небезпеку надмірної політизації питань національних інтересів США задля потенційних електоральних здобутків. «Ізраїль та Україна мають перемогти, це зрозуміло. Однак американські платники податків втомилися фінансувати нескінченну тупикову ситуацію в Україні без бачення перемоги», - йдеться у заяві «республіканців» щодо умов розблокування пакету допомоги для України.
Це лише один з численних прикладів маніпуляції, де начебто не заперечується теза про необхідність перемоги України, а вже в наступному реченні у ствердній формі загарбницька війна російського диктатора Владіміра Путіна називається «тупиковою ситуацією», та ще «без бачення перемоги». Перемоги, яка багато в чому залежить саме від обсягів та темпів військової допомоги партнерів.
Правда полягає в тому, що Росія – один з геополітичних опонентів США, визначена Стратегією нацбезпеки США від 2022 року як «значна загроза». Також документ детально пояснює дестабілізуючу роль РФ у світі, квінтесенцією чого є неспроваковане повномасштабне вторгнення в Україну. Тож, надмірна політизація питання саме обсягів військової та гуманітарної підтримки України з боку «республіканців», яку сьогодні можна спостерігати у бюджетному процесі, лише сприяє досягненню успіху геополітичних опонентів Штатів. Не тільки РФ, яка є очевидним вигодонабувачем від зменшення можливостей Сил оборони України, але й того ж Китаю, який може наважитися на анексію Тайваню. Чи Ірану, який поки ще остерігається відкрито допомагати ХАМАСу саме через позицію геополітичного лідера світу.
Поганий приклад - заразливий
Відкритість демократичного процесу виборів в США дозволяє не тільки її геополітичним опонентам впливати на їх перебіг. Безперечно, найбільшого успіху у цьому досяг Кремль. Американському політичному істеблішменту, незалежно від партійної приналежності, варто усвідомити, що втручання РФ у внутрішні справи США – дуже широке поняття. Воно відбувається не лише через такі формальні інструменти, як гроші чи медіа. Кремль майстерно використовує стратегію «розділяй та володарюй», яка особливо ефективно проявляє себе у середовищі демократичних режимів, на жаль, Сполучені Штати не можна назвати виключенням.
Поки у Вашингтоні йдуть політичні чвари, суттю яких начебто є пошук найбільш ефективних форм підтримки партнерів, зокрема і України, Кремль, навпаки, консолідує всі зусилля як на полі бою в Україні, так і на внутрішній арені. Підписання указу Путіним про проведення виборів на нещодавно окупованих територіях України є беззаперечним сигналом того, що агресія Кремля буде продовжена. Адже мова йде саме про вибори президента – фактичної посади ватажка режиму. Все більше пригнічуючи будь-які прояви демократичних інститутів в Росії, Кремль без проблем мобілізує значні внутрішні ресурси для продовження агресії. В очах зомбованого населення РФ їх режим веде «справедливу» і вдалу війну проти Заходу, через що потрібно ще більше «затягнути пасок».
Симплістичні, охлократичні підходи до політики, які пропагують «республіканці» серед американських виборців, розмивають в американців усвідомлення реальних загроз національним інтересам США, зокрема і у питанні достатньої кількості військової підтримки Україні. Відносно нещодавній кейс з Афганістаном має бути чудовим нагадуванням того, що недостатня підтримка партнерів коштує США дуже дорого у всіх відношеннях, в тому числі у вигляді втрачених доларів американських платників податків.
Сполученим Штатам варто демонструвати лідерство серед ліберально-демократичного світу не лише на геополітичній арені, але і на внутрішній. Політичні змагання за симпатії виборців слід проводити власне після офіційного початку доволі тривалого процесу виборів Президента США, а не намагатися будь-що нашкодити своїм політичним візаві ще до його старту. Турбулентності під час виборчого процесу, мабуть, важко уникнути, немає жодного сенсу ініціювати її раніше, ставлячи під загрозу національні інтереси в США у довгостроковій перспективі.
Джерело: "The Gaze"
Comments