Україна мала ядерну зброю. І ніхто не має права це заперечувати

Україна мала ядерну зброю. Мала всі юридичні, політичні й фактичні підстави нею володіти. Вона відмовилася від неї — не з наївності, а через обіцянки. І сьогодні ті, хто давав ці обіцянки, мають нести за них відповідальність. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze.

Відмова України від ядерної зброї та Будапештський меморандум. Який сигнал надіслано світу через невиконання укладених домовленостей?

У березні 2025 року Річард Гренелл, спеціальний посланник президента США Дональда Трампа, заявив, що ядерна зброя, яка залишилася на території України після розпаду СРСР, належала Росії, і що Україна просто повернула її Москві, оскільки вона не була українською власністю. Ця заява викликала значний резонанс та обурення, оскільки вона спотворює історичні факти та ігнорує правові аспекти, пов'язані з ядерним роззброєнням України. ​

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна успадкувала значний ядерний арсенал, що включав приблизно 1,900 стратегічних ядерних боєголовок, розміщених на міжконтинентальних балістичних ракетах (МБР) та стратегічних бомбардувальниках, а також значну кількість тактичних ядерних боєприпасів. Зокрема, на території України знаходилися:​

• 90 міжконтинентальних балістичних ракет типу УР-100Н (SS-19)​

• 46 міжконтинентальних балістичних ракет типу РТ-23 (SS-24)​

• Близько 33 важких бомбардувальників​

• 
  

Це робило Україну третьою за величиною ядерною державою світу після США та Росії. ​

Правовий статус ядерної зброї в Україні

10 вересня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", який визнавав власністю України все майно, що знаходилося на її території на момент проголошення незалежності. Це включало і ядерну зброю. Відповідно до норм Віденської конвенції про правонаступництво держав від 1983 року, Україна мала повне право вважати ядерний арсенал своєю власністю.​

Після здобуття незалежності Україна зіткнулася з міжнародним тиском, особливо з боку США та Росії, щодо відмови від ядерної зброї. У 1992 році Україна підписала Лісабонський протокол, зобов'язуючись приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без'ядерна держава. Однак процес був ускладнений питаннями безпеки та компенсації. У січні 1994 року було підписано Тристоронню угоду між Україною, Росією та США, яка передбачала передачу ядерних боєголовок до Росії в обмін на фінансову компенсацію та надання гарантій безпеки. ​

Будапештський меморандум та зобов'язання США

5 грудня 1994 року в Будапешті Україна, США, Росія та Велика Британія підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до ДНЯЗ, відомий як «Будапештський меморандум». Згідно з цим документом, підписанти зобов'язалися:​

1. Поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.​

2. Утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.​

3. Уникати економічного тиску, спрямованого на підпорядкування України своїм інтересам.​

4. Звертатися до Ради Безпеки ООН у разі, якщо Україна стане жертвою агресії із застосуванням ядерної зброї.​

5. Не застосовувати ядерну зброю проти України.​

6. Консультуватися у випадку виникнення ситуації, що ставить під сумнів ці зобов'язання.​

   
   

Ці зобов'язання накладали на США та інших підписантів відповідальність за забезпечення безпеки України. Однак порушення Росією цих гарантій у 2014 році, коли вона анексувала Крим, поставило під сумнів ефективність меморандуму та викликало критику щодо недостатньої реакції з боку США та Великої Британії. ​

Чи могла Україна зберегти ядерний потенціал?

Теоретично, Україна могла б зберегти ядерну зброю, оскільки вона мала фізичний контроль над нею. Однак практично це було б складно через відсутність необхідної інфраструктури для обслуговування та управління ядерним арсеналом, а також через міжнародний тиск. США та інші країни наполягали на ядерному роззброєнні України, побоюючись поширення ядерної зброї та нестабільності в регіоні. ​

Аргумент Річарда Гренелла, що Україна «повернула російську ядерну зброю», базується на перекрученому уявленні про спадщину СРСР. Радянська ядерна зброя була загальносоюзною, створеною ресурсами, науковими школами та заводами республік, зокрема України.

Наприклад, саме на українському «Південмаші» (Дніпро) вироблялися стратегічні ракети, а Харків, Київ і Львів були потужними науковими центрами. Сама логіка, за якою зброя, що знаходилась на території незалежної держави, автоматично належить Росії, суперечить міжнародному праву та прецедентам. 

Позиція США: між гарантіями та інтересами

Ще у 2014 році, після анексії Криму, сенатор Джон Маккейн визнав: США «не дотрималися своїх зобов’язань перед Україною згідно з Будапештським меморандумом». Він закликав переглянути підхід США до безпекових гарантій, підкреслюючи, що порушення обіцянок підриває глобальну довіру до Вашингтона як гаранта стабільності.

Подібну думку висловлював і Стівен Пайфер — колишній посол США в Україні та учасник переговорів 90-х років. У своїй колонці для Brookings Institution він прямо зазначає:

"Україна виконала всі свої зобов’язання. Вона передала ядерні боєголовки, знищила пускові установки, приєдналася до ДНЯЗ. Натомість не отримала того, що обіцяли — реальних гарантій безпеки."

Дискусія про ядерну зброю України — не лише суперечка про минуле. Це питання майбутньої архітектури міжнародної безпеки. Південна Корея, Саудівська Аравія, Тайвань уважно стежать за тим, як США виконують обіцянки щодо України. Адже Будапештський меморандум був випробуванням для концепції "без'ядерних гарантій". І це випробування провалено.

Якщо держави, які добровільно відмовляються від ядерної зброї, не отримують реального захисту — це сигнал для інших: або озброюйся, або виживай сам.

Висновок: історія, за яку потрібно відповідати

Спроба Річарда Гренелла представити ядерну зброю в Україні як «тимчасово залишену Росії власність» — не просто абсурдна. Вона небезпечна. Вона легалізує російську агресію, нівелює правову спадщину України, і, що гірше — послаблює позиції Заходу в очах усього світу.

Правда в тому, що Україна мала ядерну зброю. Мала всі юридичні, політичні й фактичні підстави нею володіти. Вона відмовилася від неї — не з наївності, а через обіцянки. І сьогодні ті, хто давав ці обіцянки, мають нести за них відповідальність.

Сьогодні адміністрація Дональда Трампа вдруге намагається переконати Іран відмовитися від розробки ядерної зброї. Йдеться про чергову «велику угоду» — масштабний дипломатичний договір, що передбачає поступки з боку Тегерана в обмін на скасування санкцій і гарантії безпеки з боку США.

Але виникає просте питання: чому Іран має повірити цим гарантіям?Іранські політики вже публічно апелюють до прикладу України. Вони прямо кажуть: Україна віддала третій у світі ядерний арсенал в обмін на гарантії, які не спрацювали. Вона втратила Крим, Донбас, тисячі життів і мільйони біженців. І не отримала нічого взамін, окрім співчуття.

Це не лише аргумент для Тегерана. Це — системна проблема довіри до США як до гаранта, яка має глобальні наслідки. Коли Сполучені Штати закликають держави не розробляти ядерну зброю, вони мають показувати: існує альтернатива, яка реально працює. Але після Будапешта — її немає.