Торгова війна між США і Китаєм: як митні тарифи шкодять Америці і відкривають двері для України

Повернувшись до Овального кабінету, Дональд Трамп одразу дістав зі свого старого арсеналу найгучнішу зброю — тарифи. І тепер головна мішень — Китай. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Штатами оголошено тотальну економічну війну, і Білий дім демонструє готовність обкласти практично весь китайський імпорт не просто рецидивними 10‑ чи 25‑відсотковими митами, а фантастичними ставками, які подекуди сягають сукупних 245 %.

Логіка така: 60 % — «базова» захисна ставка для всіх китайських товарів, плюс 100 % — «каральний» тариф на пріоритетні для Пекіна галузі (передусім електромобілі, акумулятори, сонячні панелі й мікроелектроніку) і ще до 85 % — націнка від чинних антидемпінгових і компенсаційних розслідувань, що збереглися з першої каденції Трампа.

Для порівняння: найвищі пост‑холодновоєнні бар’єри США проти Китаю були зафіксовані у 2016‑му й стосувалися холоднокатаного прокату — 256 % сукупних мит. Тепер рекорд майже повторено, але вже проти стратегічних технологій XXI століття, а не сталі минулого сторіччя.

Ланцюгова реакція 245‑відсоткового дамоклового меча

Пекін відповів симетрично і миттєво. По‑перше, діє 34‑відсоткове контрмито на всі американські товари, оголошене одразу після указу Білого дому; по‑друге, введено цільові 120–150 % бар’єри проти сої, кукурудзи й автомобілів.

Найболючіший захід — обмеження імпорту високотехнологічної сої та кукурудзи з айовського фермерського поясу, а це удар по самому електоральному ядру республіканців. Окрім того, Держрада КНР дала держкорпораціям — від CNOOC до CATL — інструкцію конвертувати доларові контракти в юані, фактично стимулюючи дедоларизацію азійської торгівлі критичними мінералами.

Найдраматичніше ж те, що китайські компанії почали вбудовувати західні ланцюги поставок поза американською юрисдикцією. BYD оголосила про зведення заводу електромобілів у мексиканському Сан‑Луїс‑Потосі, а CATL входить у спільне підприємство в Аргентині, аби контролювати литій на місці й убезпечитися від експансії американських мит.

США, реагуючи, запроваджують 100‑відсоткове мито на всі китайські електромобілі, незалежно від країни складання, — таким чином тариф дістає й мексиканські майданчики. Bloomberg оцінює, що повна каскадність нових бар’єрів підніме середню ціну «розумного» седана з Китаю на ринку США з 28 000 до 46 000 доларів, практично вбиваючи сегмент демократичного електромобіля й роблячи даремною частину американських зелених субсидій.

Паралельно Трамп повертає практику адресних обмежень: мито 25 % на акумуляторні елементи великої ємності (категорія, де Китай контролює понад 60 % світового ринку) і 18 % на рідкоземельні метали. У відповідь Пекін поширює експортні ліцензії на галій і германій, — ключові компоненти оптоелектроніки, виробництво яких сконцентровано у КНР. 

Виглядає це як стратегічна гра «у кого крихкіший ланцюжок» і поки що саме американські технологічні гіганти панікують: Apple попереджає акціонерів, що собівартість топ‑моделей iPhone може зрости до 35 %, а Tesla згортає плани другої гігафабрики батарей у Неваді через невизначеність з постачанням катодів.

Фондові ринки реагують нервово. За даними Reuters, сумарна капіталізація S&P 500 втратила п’ять трильйонів доларів за два торгові дні після оголошення базового 10‑відсоткового тарифу, а бюджетний інститут Єльського університету підрахував, що нові мита «з’їдатимуть» 1,1 % американського ВВП щороку. China CSI 300 втратила 7 %, але Пекін спирається на внутрішній ринок і податкові стимули, тому бічний ефект, навпаки, сприяє переорієнтації виробників на АСЕАН і Латинську Америку.

Чому удар по Китаю болить Америці

Історія повторюється: замість повернення виробництв у США виникає переміщення ланцюга — китайські деталі йдуть через В’єтнам, Таїланд чи Мексику, де товар отримує іншу країну походження і все ж потрапляє на американський ринок, лише дорожчий. Світовий банк констатує: структура імпорту США залишається китайською на 68 %, якщо рахувати вставні частини, а не лише кінцевий продукт. Тож споживач платить більше, підприємці несуть втрати, а торговий дефіцит майже не змінюється.

Найдужче це дошкуляє власній американській «зелений» трансформації: іржавий пояс від Мічигану до Пенсильванії недарма називають «батарейною долиною», але нині ціна літій‑залізо‑фосфатного акумулятора зросла на 14 %. Доки Конгрес сперечається про субсидії, інфляція повертається: імпортні ціни зросли на 1,9 % у березні, і Citi вже прогнозує «інфляційний хвіст» на 0,7 % щорічно.

Аграрії ж отримали подвійний удар. Пекін різко обмежив закупівлі американської сої, чим залишив фермерів із надлишком у шість мільйонів тонн, а федеральний департамент сільського господарства оцінив втрати аграрного експорту у 27 млрд доларів — і це при рекордних дотаціях, що знову лягають на бюджет.

Український вимір війни тарифів

Для України тарифний обвал має протилежні ефекти. Негативний — падіння світового попиту на сталь, що вже відкинуло котирування руди до 92 $/т і коштує металургам сотні мільйонів втраченої виручки. Та є й плюс: замикаючись від Китаю, США й ЄС дедалі більше шукають «ліберально дружні» виробничі майданчики.

Так, дві корейські компанії вже підтвердили релокацію кабельних джгутів до Закарпаття, а швейцарський Gurit будує лінію карбонових деталей для вітротурбін у Миколаєві — саме тому, що український експорт у ЄС не підпадає під американські чи китайські тарифи.

НБУ в червні знизив прогноз ВВП‑2025 до 3,1 %, назвавши «американський протекціонізм» ключовим ризиком, але водночас відзначив прихід рекордних 1,2 млрд $ прямих інвестицій у перший квартал, — подвійний ефект, який Київ намагається використати шляхом використання спецзон для переробних виробництв.

Підсумки та перспективи

Супер‑тарифи проти Китаю мали б стати козирем Трампа, але перетворюються на бумеранг. Пекін швидко переорієнтовує ланцюги, розвиває внутрішнє споживання і водночас б’є по політичних больових точках Вашингтона, від фермерського поясу до зеленої промисловості.

Американський споживач стикається з новою інфляційною хвилею, фондові індекси коригуються вниз, а глобальний попит гальмує — страждають також партнери США, включно з Україною. Замість обіцяного «America First» виходить «America Pays First», причому рахунок із Китаєм наприкінці року може виявитися непідйомним навіть для друкарського верстата ФРС.