Три дні на дії: ультиматум Білорусі – не пусті слова, - Ігор Петренко

Зеленський дав Лукашенку тиждень, і до 26 червня Мінськ має демонтувати чотири російські ретранслятори в Гомельській і Брестській областях – ту техніку, яка допомагає російським та іранським дронам точніше виходити на цілі в Житомирській, Рівненській, Волинській областях. Не зробить сам – зробить Україна. Про це нагадує у своєму дописі для УНІАН Ігор Петренко, політолог, доктор політичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру "Об’єднана Україна".

Варто зауважити, що публічна заява ніколи не буває першим кроком. Спершу – непублічні сигнали через розвідку й військових: закінчуйте допомагати росіянам. І лише коли реакції немає – відкрите попередження. Ультиматум.

Це не емоція й не імпровізація, а остання сходинка довгої тихої роботи, яка не дала результату

Чи варта чогось ця вимога (бо погроза має рівно стільки ваги, скільки за нею стоїть спроможності)? Зі спроможністю цього тижня все – максимально наочно. 22 червня Україна завдала ударів по Воронезькому заводу напівпровідникових приладів "Сборка", який робить електронні компоненти для "Іскандерів", Х-101 і "Панцирів" та давно під санкціями США і ЄС. І це – не поодинокий епізод, а частина системної роботи по російському ВПК і нафтопереробці: за кілька днів до того зупинився московський НПЗ. Врешті, за даними Міноборони, від початку року українські дрони уразили понад 800 тисяч цілей і дають понад 90% усіх втрат окупантів. Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді казав і про 500 визначених цілей на території Білорусі.

Отже, вимога до Білорусі зняти ретранслятори не висить у повітрі, бо за нею стоїть доведена здатність дотягнутися до цілі.

Мінськ любить повторювати, що він ні до чого. Київ відповідає на це не оцінками, а фактами.

Чотири відомі ретранслятори на прикордонних вишках координують удари "шахедів". Крім того, за словами Зеленського, лише за січень–травень постачання бензину з Білорусі в Росію зросло в 13 разів, дизеля – втричі. Ба більше, білоруська опозиція передала МЗС України доповідь з ознаками мілітаризації Мінська. І її цінність у тому, що вона збігається з тим, що фіксує Київ.

Далі - речниця Єврокомісії Анітта Хіппер, коментуючи вимогу Зеленського, нагадала, що Білорусь і далі сприяє російській агресії, і прямо сказала, що Україна має право захищатися.

Це більше, ніж дипломатична ввічливість: право на самооборону перестає бути лише тезою Києва і стає зафіксованою позицією Брюсселя.

А трохи північніше німецька 45-та танкова бригада – "Литовська" – навчається в Пабраде, за 20 кілометрів від білоруського кордону. До кінця 2027 року це має бути постійна бригада приблизно на 5 тисяч військових, перша така німецька частина за кордоном від часів Другої світової. Не ротація, а структура.

А що Москва? Москва відповіла словами. Речник Путіна Дмітрій Пєсков назвав вимогу "абсолютно агресивною загрозою", "втручанням у внутрішні справи" та "посяганням на суверенітет" Білорусі й повідомив, що Путін найближчим часом звʼяжеться з Лукашенком. І ось тут найвиразніше. З одного боку – конкретна, перевірювана вимога: зніміть обладнання й покажіть. З іншого – апеляція до "суверенітету" від держави, яка не поважає жодного чужого кордону.

Коли на предметну безпекову вимогу відповідають абстрактними принципами, це зазвичай означає одне: предметної відповіді немає.

Розмову переводять у площину слів, бо в площині дій відповісти нічим.

Чим глибше Москва втягує Мінськ, тим більше уваги й ресурсу Білорусь відтягує на північний фланг НАТО – і тим менш керованою стає ситуація для самого Лукашенка. Білорусь у цій конструкції повільно перетворюється з активу Кремля на його тягар.

Україна ж на цьому напрямку більше не наздоганяє події, а задає їм темп – підкріплюючи слова дією й маючи за спиною не лише власну позицію, а й зафіксоване право на самооборону.