top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Шлях “З індусів в німці” пройде через Київ, - Олексій Кущ


У перспективі вісь Берлін – Київ – Делі може стати ключовою для з’єднання країн Заходу із країнами Глобального Півдня. Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ. З текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.


Історично, Німеччина, як колишня сухопутна імперія, традиційно тяжіла до аналогічних утворень, формуючи геополітичну вісь Берлін–Москва–Пекін. Тобто з'єднуючись з такими самими сухопутними імперіями для протистояння морським імперським потугам – Британії та США. Після «Кінця історії» Френсіса Фукуями, який заявив про перемогу демократії, ця ідея виринула знову як своєрідна реінкарнація ідеї «четвертого рейху», з тією відмінністю, що на противагу попереднім військовим спробам, цей рейх мав стати «економічним».


Цю ідею, щодо створення зони вільної торгівлі від Лісабону до Владивостоку, проштовхувала ще Ангеліна Меркель, коли була на посаді канцлера. Сьогодні, внаслідок агресії РФ проти України, вісь Берлін-Москва-Пекін зруйнована. Зважаючи на плани перетворення Індії у новий драйвер світової економіки у ролі антагоніста Китаю, в найближчій перспективі може з'явитися нова вісь: Берлін-Анкара-Делі. Цілком можливо, що вона пройде через Київ.


Ключова вісь

Німеччина – це не тільки четверта економіка світу, що поступається пальмою першості тільки світовій тріаді у вигляді США, Китаю та Японії, а й перша економіка ЄС. Це саме по собі має на 100% визначати українську економічну політику, бо Україна вирішила закріпити вектор європейської інтеграції.


Голос Німеччини є ключовим не лише у брюссельській бюрократичній «надбудові», а й на більш глобальному рівні. Якщо розглядати розвиток спільного європейського ринку товарів, послуг, робочої сили та капіталу, параметри економіко-політичного проекту ЄС в останні роки набули яскраво виражених контурів осьового геополітичного проекту, з посиленням ролі саме «країн осі», таких як Німеччина, Австрія, Італія та послаблення умовно периферійних економік, що виявилося насамперед у лондонському Брекситі та зниженні міжнародної ролі Франції.


Не важко помітити, що сформована таким чином «вісь» країн є структурно утворюючою на континенті, а отже саме в Берліні визначатимуть майбутній порядок денний у ЄС і відводитимуть чи не відводитимуть для України той чи інший сегмент спільного європейського дому.


Ідея осьового економічного панування передбачає досягнення за допомогою економічного інструментарію тих же цілей, які Німеччина безуспішно намагалася досягти за останні сто років з використанням військових механізмів.


Виявляється, побудова германоцентричної Європи може бути здійснена лише за допомогою інвестицій та вільного ринку. Нова модель створення «економічного рейху» передбачає максимальне зміцнення конкурентних позицій Німеччини на заході, перш за все в секторі економічного тертя з Великобританією та США, а також торговельного тиску на Францію.


Що стосується сходу, то тут економічні налаштування стають тоншими. Німеччині потрібні ринки збуту, джерела кваліфікованої робочої сили, ліквідні активи для інвестування та сировинні платформи.


У чистому вигляді, кожен із зазначених вище факторів економічної експансії, природно, не реалізується. Йдеться про комбінацію та різні варіанти їх поєднання, з акцентом на один або кілька пріоритетів.


Так, наприклад, щодо центральноєвропейських країн ставку вже зроблено: вони розглядаються як об'єкти інвестування та частково як ринки збуту та джерела поповнення робочої сили, але перший фактор є ключовим.


А ось щодо України цей «концепт» поки що не визначений і чаша терезів ще не схилилась у бік «центрально-європейського формату». Україна поки не у фокусі німецької інвестиційної політики і не є апріорі сировинною платформою, здатною відігравати значну роль для ринку ЄС.


На даний момент, превалюючим фактором є лише експорт з України робочої сили, але тут необхідно розуміти, що в Німеччині: чудово усвідомлюють економічне значення України та її потенціал, але не можуть чітко визначити, що їм з усім цим «сусідним» потенціалом робити.


А це означає, що формат українсько-німецьких торговельних відносин – це та м'яка глина, що ще не застигла, з якої можна виліпити як практичну вазу, так і залишити її у вигляді застиглої безформної маси.


План Маршала для України

В Україні досить часто називають дві ключові проблеми, які стримують приплив інвестицій: втрати економіки внаслідок агресії РФ та необхідність реінтеграції окупованих територій. Причому як приклади подолання зазначених негативів переважно згадують або Ізраїль, або Південну Корею. Хоча в даному контексті, для України не менш важливим є і приклад Німеччини. Недаремно програму майбутньої системної допомоги Україні з боку країн-міжнародних донорів називають новим «планом Маршала».


Щодо початкового Плану Маршалла, що дозволив Німеччині вийти зі стану повоєнної розрухи та квазідержавного капіталізму, то його старт відбувся у 1947 році. Хоча варто відзначити, що німецьке економічне диво відбулося не так завдяки плану «Маршалла», як внаслідок економічних реформ Людвіга Ерхарда, видатного німецького економіста та політика, автора теорії «благополуччя для всіх», що базувалася на ліберальних реформах, які усувають вплив держави на економіку та перетворенні патерналістськи налаштованих німців на підприємців-індивідуалістів. Держава по Ерхарду має забезпечити лише базові умови для економічного зростання: стабільні ціни та стабільний курс національної валюти.


Сьогодні економічну модель Німеччини можна назвати терміном «соціальний лібералізм», який передбачає з одного боку – забезпечення максимальних економічних свобод та розкріпачення духу підприємництва, з другого – наявність потужного блоку соціального забезпечення населення, гарантованого державою.


Концепція соціально-ринкової економіки, вперше була сформульована хоч як це парадоксально у важкі повоєнні роки німецьким економістом Альфредом Мюллер-Армаком, який постійно перебував ніби у тіні відомого Ерхарда.


Як виявилося, навіть у важкі часи, можна успішно формулювати «міксові» ідеї, які є сумішшю ринкових і державних механізмів впливу на вільний ринок. Згідно з концепцією Мюллер-Армака, ні держава, ні приватний бізнес не повинні мати монополію на прийняття глобальних рішень і у своїй кінцевій меті всі вони повинні служити простим людям та їхнім інтересам.


Ця теорія стала антиподом доктрині Laissez-faire або "дозвольте робити", в якій роль держави зводиться до мінімуму (прекрасно описана в книзі Айн Ренд "Атлант розправив плечі").


Можна виділити базові засади німецької соціально-ринкової моделі економіки: прагнення повної зайнятості; соціальна справедливість; захист вільної конкуренції шляхом обмеження монополій; всіляка підтримка постійного економічного зростання; стимулювання торгівлі та стабільна національна валюта.


Але на практиці головний системоутворюючий елемент цієї моделі – наявність консенсусу між державою, бізнесом та найманими працівниками щодо перерозподілу національного доходу. Саме наявністю/відсутністю цього консенсусу і пояснюється багатство/бідність різних країн та рівень тіньової економіки у них.


Тобто Україні зовсім не обов'язково «наздоганяти» Польщу. Достатньо відновити консенсус між державою, бізнесом та населенням. Що стосується реінтеграції територій, то Німеччина має колосальний досвід економічної інтеграції НДР, успішно завершеної в результаті реформ канцлера Герхарда Шредера.


Він між зростанням оподаткування та неоліберальною моделлю, вибрав останню. На даний момент, німецька економічна модель спирається на високий рівень продуктивності праці та розвинену інфраструктуру, внутрішній ринок та експорт, і єдина проблема, яка може виникнути – це дефіцит робочої сили.


Німецька трудова вирва

Останній чинник може сформувати для України серйозний порядок денний міграційних ризиків, адже відкриття в Німеччині майже декількох мільйонів трудових вакансій, як це прогнозують у німецькому уряді, створить суттєвіший рівень конкуренції на ринку праці, ніж це було досі.


На відміну від Польщі, німецька економіка здатна запропонувати навіть на непрестижних видах робіт близько 2-3 тисяч євро на місяць. Створення трудової вирви у ФРН призведе до трудової міграції з країн Центральної Європи (Польща, Болгарія, Румунія, Угорщина, Словаччина та Балкан). Більшість цих країн є складовою загального європейського ринку праці. За законом «доміно», пересування такої значної частини трудових ресурсів на захід викличе «відлив» людського капіталу і на сході, тобто, перш за все, в Україні.


Нова вісь Берлін-Київ-Делі

Мінімізація цих ризиків можлива лише у випадку включення України в інвестиційний пазл німецької економіки, коли німецькі компанії будуть відкривати свою виробництва в Україні, користуючись, наприклад, доступними цінами на електроенергію. Тоді українці будуть працювати в німецьких компаніях і залишатись вдома. І податки з їх зарплат надходитимуть в український бюджет.


А вбудовування в нову геополітичну вісь Берлін-Делі щодо руху товарів, дозволить отримати Києву суттєві транзитні та логістичні переваги.


Який може бути механізм подібного стратегування?


Індія за чисельністю населення вже випереджає Китай, а у 21 столітті відбудеться конвергенція частки держави за чисельністю населення та частки у глобальній економіці.


Крім того, Індія – це найбільша світова демократія, а отже всі запобіжники щодо інвестування у її економіку технологій Заходу, на відміну від Китаю, будуть зняті.


Скоріше за все, Індія стане найбільшим інвестиційним проектом ЄС та США, капіталізацією у декілька трильйонів інвестицій до 2050 року. Для цього Індії необхідно буде відкрити свою економікою та використати людський капітал для побудови експортоорієнтованої моделі, як у Китаї в минулі роки.


Виникає питання лише у логістичних коридорах, які зв’яжуть Індію із ключовою вісьовою країною Європи – Німеччиною. Торгівельна переорієнтація Берліну з РФ та Китаю на Індію потребуватиме побудови альтернативи Новому шовковому шляху.


Цей проект уже нарекли «Шляхом спецій». На саміті Великої Двадцятки пророблялись його майбутні контури. Це може бути морський шлях через країни Перської затоки та Ізраїль з виходом у Середземне море.


Але цілком можливий варіант, коли цей маршрут комбінованим морським шляхом та залізницею у Туреччину. Далі відкривається шлях в Україну у вигляді ключового роздаткового хабу «Шляху спецій».


Звичайно для цього необхідно вирішити фактор безпеки.


Але у перспективі вісь Берлін – Київ – Делі може стати ключовою для з’єднання країн Заходу із країнами Глобального Півдня.


Джерело: "The Gaze"


6 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page