НАТО має напрацювати власну довготривалу стратегію відповідей на гібридні загрози з боку Росії. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.
За час, що минув після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, російські ракети вже неодноразово падали на територію країн НАТО. Але будь-яке потрапляння їх до Польщі викликало досить дивну реакцію, сенс якої полягав у спробах робити вигляд, що нічого не відбувається. Ракети списували на «роботу українського ППО», або взагалі відмовлялися згадувати, поки їхні залишки випадково не знаходили уже на території польської держави.
Але останнім часом ситуація почала змінюватися. Після виходу з «зернової угоди» Росія перейшла до методичного знищення української інфраструктури, що забезпечує експорт зерна. Відповідно, російська армія перейшла до атак українського порту в Ізмаїлі, який раніше вони не обстрілювали. Особливістю цього порту є те, що він розміщений буквально на інший бік Дунаю від території Румунії. Використання Росією такої зброї як дрони-камікадзе іранського виробництва призвело до того, що ці засоби атаки почали періодично потрапляти і вибухати вже на території Румунії.
Спочатку реакція офіційної румунської влади була традиційною. Вони просто відкидали сам факт падіння та вибухів російських дронів на території держави. Але коли на початку вересня 2023 року ці факти почали ставати регулярними, як і їхні фото- та відео-підтвердження, то відкидати це стало безглуздо, і держава НАТО нарешті офіційно визнала факт атаки своєї території російською зброєю. Відбулося це у форматі виклики тимчасового повіреного у справах Російської Федерації до Міністерства закордонних справ Румунії та врученні офіційного протесту. Хоча все це виглядає не дуже серйозно, однак насправді це знакова подія. Атаку Росії на державу, що входить до НАТО, визнано. І це означатиме наслідки, хоча масштаб та обсяг цих наслідків залишається незрозумілим.
Чому мовчали раніше?
Сама ідея блоку НАТО ґрунтується на тому, що напад на одного члена є нападом на всіх, і це одна з фундаментальних засад сучасного світового порядку. Однак реалізація цього принципу на практиці залишається досить непростим питанням, адже поки що НАТО не доводилося реально це втілювати в життя.
Згідно до статутних документів НАТО, напад на одного з його членів не означає автоматичний вступ усіх інших у війну. Сама держава, що зазнала агресію, має розпочати з іншими членами НАТО консультації з цього приводу. І уже за підсумками цих консультацій мають ухвалюватися кінцеві рішення, і це, суто теоретично, не обов’язково має бути військова відповідь. Але зрозуміло, що будь-яка слабка відповідь на агресію проти члена НАТО, означатиме серйозну кризу або навіть розпад Північноатлантичного альянсу.
Тому не дивно, що політикам, які ухвалюють рішення у НАТО, може видаватися адекватною стратегію просто не помічати «дрібні загрози». Будь-яке падіння ракет інших держав на територію члена НАТО можна розглядати як загрозу, і вона потребуватиме відповіді, адекватність якої завжди може викликати запитання. А можна зробити вигляд, що нічого не відбулося, і тому реагувати не потрібно взагалі.
Таким чином, ігноруючи загрози, НАТО намагалося відтермінувати необхідність застосування власних норм на практиці, але це можна було робити лише до певної межі, коли дійсно все хоч якось виглядало «випадковістю». Регулярні відео вибухів на території Румунії почали ставати проблемою у контексті власного невизнання, адже почали сигналізувати про страх ухвалення будь-яких рішень. Тому факти атак довелося визнати, але визнання – це лише перший етап. Наступним має бути реакція.
Як реагуватиме НАТО?
Зрозуміло, що ситуація з вибухами російських дронів на території Румунії не може слугувати сама по собі стартом для війни між НАТО та Російською Федерацією. Але це уже офіційно визнані агресивні дії проти члена НАТО, які, звісно, можна оголосити випадковістю. Але навіть випадковість не повинна означати відсутність реакції, адже тоді НАТО перейде у дуже непросту ситуацію постійного випробування власної міцності з боку Росії.
Де закінчується «випадок» і починається «агресія». Наскільки далеко має залетіти від кордону дрон або ракета? Наскільки руйнівними мають бути результати вибуху? Як доводити «випадковість» або «умисел»? Не варто також забувати, що ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія неодноразово здійснювала гібридні агресії проти держав – членів НАТО. Наприклад, можна згадати численні спроби атакувати кордони Польщі та Литви з боку Білорусії за допомогою нелегальних мігрантів. Це свідчить про те, що Росія може використовувати різний арсенал засобів випробування НАТО на міцність. Головна мета Кремля – продемонструвати слабкість Альянсу та його неспроможність реагувати на виклики.
Схоже, що у НАТО це теж розуміють, а тому намагаються перейти до проактивної позиції. Оголошено про будівництво нової військової бази США у Фінляндії. На 2024 рік плануються найбільш масштабні від часів завершення Холодної війни військові навчання НАТО у Європі. А поки що у гирлі Дунаю, де сходяться кордони України та Румунії, мають відбутися навчання за участю збройних сил Румунії, України та США. Мабуть, за задумом організаторів, воно має поставити росіян перед вибором – продовжувати атаки, і наразитися на загрозу конфлікту з США, або поки призупинити їх у Дунайському регіоні.
Але зрозуміло, що подібні заходи є лише тимчасовими, і НАТО має напрацювати власну довготривалу стратегію відповідей на гібридні загрози з боку Росії, де офіційна пропаганда саме Північноатлантичний альянс називає своїм головним ворогом. Показати «слабкість» НАТО – це занадто заманлива для Російської Федерації перспектива, аби не намагатися постійно балансувати між прямою агресією та імітацією випадковості. І далі ігнорувати цей факт у керівництва НАТО вже не вийде.
Джерело: "The Gaze"
Comments