Петро Охотін підняв дуже важливу тему, процитувавши статтю, в якій йшлося про необхідність переведення економіки України у військовий формат.
Зараз у нас лунає дуже багато алюзій на історію Другої світової війни.
Всі читають Шпеєра чи спомини британських та американських міністрів і генералів тих часів.
Тому за аналогією хочуть ввести і в Україні продуктові картки, створити трудові армії чи запровадити талони на пальне.
Це ніби такий історичний карго культ: свята віра в те, що перемогти можна лише запровадивши дитячу працю чи трудові зміни по 12 годин.
Я завжди писав про неможливість запровадження формату військової економіки в 21 столітті в умовах інформаційного суспільства споживання.
Зараз можна розраховувати хіба на деякі елементи мобілізаційної економіки.
В той же час саме за цю частину можливих "реформ" (щодо ризиків створення у нас військової економіки), я спокійний.
Це проведена у нас деіндустріалізація та повна відмова від захисту внутрішнього ринку у комплекті з відсутністю стимулів розвитку, мене дратували.
Тому що я знав, що довгострокова шокова терапія, на відміну від короткострокової, вбиває.
І на жаль "вашингтонський консенсус" Джефрі Сакса вповні собі реальна річ, особливо за умови "змазки" МВФ.
Це саме той жах, що міг трапитись і він з нами відбувся. Як і колись з Болівією.
Але щодо військової економіки я трохи спокійніший, тому що навіть якщо хтось здуру почне її реалізовувати в наших реаліях, все закінчиться досить швидко.
Навіть швидше за програми Мао у Китаї щодл знищення горобців та будівництва персональних плавильних печей з виробництва металу "в кожній хаті".
І цьому є одне фундаментальне пояснення.
Воно полягає в тому, що автори таких статей абсолютно не обізнані із змінами секторальної будови економіки під час Другої світової війни і тепер.
Тоді був індустріальний уклад і більша частина ВВП формувалась у промисловості, видобутку корисних копали і сільському господарстві (первинний і вторинний сектори економіки).
Тому формат військової економіки полягав лише у перезавантаженні промисловості з цивільних рейок на військові.
І у перемиканні приватного попиту на державне замовлення.
Це як перенаправити потяг з однієї колії на іншу шляхом перемикання стрілок.
Умовно кажучи, з точки зору збуту, Форду у 1942 році байдуже було, які авто виробляти, цивільні чи військові.
Останні навіть легше - стабільне держзамовлення, нуль маркетингу та реклами, ще й держава допоможе приструнити профспілки.
Але зараз постіндустріальна фаза.
Навіть в Україні, більше 60% ВВП - це сектор послуг, який формує найбільшу зайнятість населення та вклад у ВВП.
Перевести його у формат військової економіки - це завідомо програти.
Уявіть собі як мільйони барбершоперів, офіціантів, ФОП-в чи масажистів крокують у холодні цехи, де останній верстат зупинився років 20 тому.
І все вже здано на металобрухт.
Тому такі статті про військову економіку дійсно виглядають духопідйомно і слова про неї звучать надихаюче, але це все від незнання сучасних економічних процесів.
З реальністю, це не має нічого спільного і це не реалізуємо в принципі, навіть в РФ.
До речі в РФ ніхто структуру економіки через коліно не ламав і сектор послуг як був домінуючим і складав більше 60% ВВП, таким і залишився.
То що ж робити Україні під час війни, як прилаштувати економіку до специфіки військового стану?
Перш за все, акумулювати доходи від сировинного сектору та сектору послуг на потреби технічної освіти, науки, інновацій і стимулів розвитку проривних галузей промисловості, зокрема ВПК.
Тобто дати можливість цивільній економіці заробити гроші для фінансування необхідних галузей ВПК.
Розуміти, що ВПК не будується у порожнечі.
Необхідні галузі подвійного призначення: суміжники, комплектуючі, переробка сировини, обробні галузі, машинобудування.
Для цього потрібні державні інвестиції за рахунок цивільних доходів та приватні інвестиції під гарантії держави, тисячі висококваліфікованих технічних фахівців, зростання продуктивності праці, генерація винаходів і т.д.
Умовно кажучи потрібен кластер ВПК, який формуться в середовищі промислового розвитку, технічної освіти та науки за рахунок доходів цивільного сектору економіки та прибутків від експорту сировини.
Comments