top of page
  • Фото автораКущ Олексій

Не можна робити податкову реформу на гроші бізнесу і за домінування бізнесу під час ухвалення рішень


Ви здивуєтеся, але одна з проблем низького рівня іноземних інвестицій в Україні до війни - зовсім не величина ставок податків.


А нестабільність податкового законодавства, асиметричність застосування (коли одні платять, а інші - оптимізують), суб'єктивне трактування норм законодавства фіскальними органами та високий рівень транзакційних навантажень, "навішених" на бізнес (від сплати податків за співробітників до мобілізації).


Багато іноземних інвесторів кажуть - у вас нестабільна податкова система, щороку хтось вигадує новий проєкт податкового кодексу, і на кожні вибори ваші політики йдуть з обіцянкою провести "податкову реформу і все поміняти".


А інвестору потрібен горизонт планування на 5-10 років, податковий план є частиною загального бізнес-плану і бізнес-моделі, особливо під час розрахунку фінансових потоків, на розмір яких податки впливають безпосередньо, наприклад, відшкодування ПДВ з капітальних витрат або модель податку на прибуток.


Тема податкової реформи для наших експертів давно вже стала фалічним символом їхніх особистих амбіцій.


"Мірятися" податковими реформами давно вже стало старою, доброю традицією для особистої політичної та професійної кар'єри.


Якщо в тебе немає в активі проєкту податкового кодексу - то в Україні ти начебто й не економіст.


Податковий кодекс було ухвалено в Україні 2010 року і він вступив у дію 2011-го.


І відтоді вже буде 14 років як в Україні безуспішно щороку намагаються проштовхнути ту чи іншу альтернативу.


Про які інвестиції в таких умовах може йти мова навіть без фактора війни?


Зрозумійте мене правильно - я вважаю, що податкова система у нас не досконала і її потрібно змінювати.


Але не можна її робити пам'ятником особистим амбіціям.


Тим більше, що у нас люблять лише "гратися" ставками, але ніхто не хоче зняти з бізнесу транзакційне навантаження (Податкова Революція, про яку я писав), виключити асиметричність у застосуванні податків тощо.


Потрібна політична воля для того, щоб створити скоординовані зусилля для ухвалення нового податкового кодексу, а потім років на десять заборонити навіть згадувати про "податкову реформу".


Потрібно дати інвесторам гарантії незмінності податкового законодавства на період окупності інвестицій у складні проєкти, а це від п'яти до десяти років.


Ще одне питання, хоча багато хто буде незгодний зі мною.


Не можна робити податкову реформу на гроші бізнесу і за домінування бізнесу під час ухвалення рішень.


Тому що вся реформа потоне в лобізмі: паливники і тютюнники будуть проти акцизу, нафтовики, газовики і металурги - проти ренти тощо.


Бізнес ніколи не підтримає скасування відшкодування ПДВ під час експорту сировини і введення мит на експорт сировини.


Бізнес буде проти екологічних податків і зборів.


Бізнес не проголосує за диференційовану ставку ПДВ, коли для соціальних товарів і послуг запроваджуються знижені ставки: для комунальних послуг, соціальних товарів, книжок, ліків, дитячого харчування.


Тому що рівень лобізму такого бізнесу значно нижчий, ніж у великих торговельних мереж.


Ба більше, усі найскладніші реформи у світі модерувалися не бізнесом.


У Чилі - генерал Піночет і його "чиказькі хлопчики" з їхнім проектом реформ під назвою "цеглина" (зважаючи на товщину тому).


У Південній Кореї - полковник Пак Чон Хі.


У Польщі Бальцерович - учений економетрик.


У Сінгапурі Лі Куан Ю - юрист і економіст.


Теоретичну модель рейганоміки створив не Рейган і бізнес. Податкову частину - вчений Артур Лаффер, модельну - також вчений Майкл Портер, який створив теорію кластерної економіки.


І цей список можна продовжувати.


Але Україна, як завжди, обирає свій шлях до успіху.

9 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page