Російські загрози НАТО та Європі у 2025 році

На саміті НАТО в Гаазі 25 червня 2025 року союзники одностайно визнали Російську Федерацію довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці. Про це пише Ігор Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Ця оцінка закріплена в підсумковій декларації, де Росія названа єдиною державою, що становить спільну загрозу для всього Альянсу, нарівні з міжнародним тероризмом. Відповідно, європейські країни сьогодні зосереджені на протидії широкому спектру ворожих дій з боку РФ.

Кремль веде проти Заходу так звану «сіру війну» – комплекс агресивних заходів нижче порогу прямого військового нападу. До них належать втручання у демократичні процеси, кібератаки, гібридні операції проти сусідів, силовий тиск у стратегічних регіонах, спроби підірвати єдність НАТО, ультиматуми щодо військової присутності Альянсу та використання «енергетичної зброї». 

Продовжується втручання у вибори та дезінформація

Москва систематично намагається впливати на виборчі процеси та громадську думку в країнах Європи, просуваючи вигідні Кремлю сили і підриваючи довіру до демократії. Російські спецслужби та пов’язані з ними структури застосовують широкий арсенал засобів: від фінансування радикальних партій і кандидатів – до масованих дезінформаційних кампаній у ЗМІ та соцмережах, а також кібератак з метою викрадення і зливу конфіденційної інформації.

Примітно, що перед виборами до Європарламенту 2024 року Нідерланди зафіксували спроби РФ зірвати голосування за допомогою кібератак на сайти політичних партій та навіть на транспортні компанії, аби утруднити доступ виборців до дільниць. Голландська військова розвідка (MIVD) констатувала, що російська загроза Європі не зменшується, а навпаки зростає, і навіть після можливого закінчення війни проти України Москва продовжуватиме гібридний вплив на західні суспільства.

Схожі інциденти фіксувалися і в інших державах. Наприклад, наприкінці 2024 року перед президентськими виборами в Румунії російські хакери здійснили понад 85 тисяч кібератак на виборчу інфраструктуру країни та злили отримані дані на закритих форумах. Подібні операції – частина усталеної тактики Кремля, що бере початок ще з часів «холодної війни». Ще радянський КДБ практикував так звані «активні заходи» – приховане втручання, яке важко відстежити, але яке при мінімальних затратах дає максимальний ефект у вигляді посіяного сумніву і розбрату. Сучасна Росія успадкувала ці методи.

Зокрема, дезінформаційні операції з використанням фейкових новин та пропаганди націлені на формування у європейців вигідної Москві картини світу – наприклад, підривати довіру до НАТО та ЄС, розколювати суспільство з чутливих питань (міграція, пандемія, війна в Україні тощо) і тим самим опосередковано впливати на результати виборів.

Російські мережі впливу майже напевно експлуатують і самі міжнародні саміти, аби посилити сприйняття «неспроможності» та розділеності Альянсу. Для цього залучаються контрольовані медіа, «фабрики тролів», а останнім часом – навіть штучний інтелект для створення фейкового контенту з метою дискредитувати лідерів НАТО і посіяти чвари між союзниками. У сукупності такі приховані інформаційні впливи становлять серйозну довгострокову загрозу. Вони підривають самі основи демократії, на яких тримається європейська безпека. Усвідомлюючи це, європейські країни вибудовують механізми протидії.

В ЄС діє спеціальна робоча група East StratCom Task Force, що спростовує проросійські фейки, а НАТО посилює обмін розвідданими про втручання. Однак масштаб та наполегливість російських операцій впливу залишаються безпрецедентними. «Ми живемо у сірій зоні між війною і миром», – зауважив з цього приводу міністр оборони Нідерландів, вказуючи, що Росія веде проти Європи агресивні дії, не припиняючи й кінетичної війни в Україні. Факти свідчать, що Кремль не полишить спроб хитати політичну ситуацію в європейських державах, використовуючи відкриті суспільства Заходу як арену для своїх прихованих операцій.

РФ здійснює кіберагресію проти критичної інфраструктури

Одним з найнебезпечніших інструментів РФ є кібератаки – як для шпигунства, так і для саботажу. За останні два роки Європа переживає справжню хвилю російської кіберактивності. За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), кількість підтверджених російських атак у Європі зросла з 3 інцидентів у 2022 році до 12 у 2023-му, а в 2024-му стрімко зросла до 34 випадків. Ці атаки мали широкий спектр цілей: урядові установи, об’єкти критичної інфраструктури, транспорт, енергетичні компанії та військово-промислові підприємства. Використовувалися різноманітні тактики – від прихованого встановлення шпигунського програмного забезпечення до виведення з ладу обладнання.

Примітно, що у 2024 році фіксувалися і перші спроби кібердиверсій: нідерландська розвідка повідомила про атаку російської хакерської групи на цифрові системи одного з об’єктів у Нідерландах, що мала ознаки саме саботажу (на щастя, без значних наслідків). Крім того, було виявлено російську кіберактивність проти енергетичного сектору та транспортних мереж, імовірно з метою підготовки до майбутнього фізичного саботажу. 

Європейські союзники прямо звинувачують російські спецслужби у найрезонансніших кібератаках. Так, Франція офіційно приписала ГРУ (російській військовій розвідці) серію зламів своїх урядових мереж у 2023–2024 роках, публічно засудивши агресора. Велика Британія та США заявили, що саме російські хакери стояли за кібератакою на супутникову мережу Viasat в лютому 2022-го – атакою, спершу націленою на Україну, але яка спричинила збої інтернет-зв’язку по всій Європі.

У 2024 році серії хакерських ударів зазнали відразу кілька європейських держав: так, у березні була атакована Німеччина – зловмисники викрали аудіозапис наради за участю чільних військових, де обговорювалася допомога Україні, і злили його публічно, що міністр оборони назвав «гібридною операцією з метою посіяти розкол». У травні 2025 року союзники по НАТО, включно з Німеччиною, Францією, Британією та США, навіть випустили спільне попередження про активну російську кампанію кібершпигунства, націлену на канали постачання оборонної допомоги Україні та на військово-технічний сектор НАТО.

Російські кібератаки дедалі частіше переходять межу просто шпигунства і стають інструментом прямого впливу та шантажу. Наприкінці 2024 року російські хакери ненадовго паралізували роботу веб-ресурсів ключових органів влади Італії після того, як Рим підтвердив підтримку України – атаку взяло на себе проросійське угруповання, заявивши про «покарання» за проукраїнську позицію італійського уряду. Подібні дії свідчать, що Москва прагне продемонструвати вразливість Заходу й випробувати його готовність до захисту. 

Гібридні операції на Балтиці: «захист російськомовних» і локальні провокації

Найбільш уразливою перед російською загрозою є країни на сході НАТО – країни Балтії. Естонія, Латвія і Литва вже не перший рік відчувають на собі цілеспрямовані гібридні дії Москви, які почастішали після 2014 року і особливо з середини 2023-го. Йдеться про комплекс заходів – від кампаній дезінформації та кібератак до прихованого саботажу – з метою підірвати присутність і вплив НАТО в регіоні.

Спецслужби РФ активізували спроби вербувати місцевих мешканців для збору секретної інформації та провокативних дій, використовуючи мовні й етнічні зв’язки. За оцінками Служби державної безпеки Латвії, у 2025 році російська активність стане ще різноманітнішою, можливі навіть диверсії проти інфраструктури, щоб дестабілізувати ситуацію всередині країн Балтії. Найбільш тривожний сценарій для Прибалтики – це інсценування Москвою локального конфлікту під приводом «захисту російськомовного населення».

Безпекові структури звертають увагу на те, що Кремль може вдатися до провокації у прикордонному місті, населеному переважно росіянами – наприклад, в Нарві (Естонія) чи Даугавпілсі (Латвія). Такий прецедент підриву колективної оборони зсередини є давньою мрією Москви. Балтійські держави усвідомлюють цю загрозу і готуються їй протистояти. Естонія, Латвія та Литва суттєво зміцнили свої сили швидкого реагування, поліцію і прикордонників у східних районах, тісно співпрацюють з підрозділами НАТО, дислокованими на їхній території. 

Триває боротьба за Балтійське море та данські протоки

Стратегічне суперництво між Росією та Заходом охоплює і Північну Європу – акваторію Балтійського моря, яке після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО майже повністю оточене союзниками. Кремль, утім, не відмовляється від амбіцій посилити свою військово-морську присутність і вплив у цьому регіоні. Особливе значення мають данські протоки – вузькі проходи, що з’єднують Балтику з Північним морем. Через них проходять критично важливі судноплавні шляхи та експорт нафти РФ, тому контроль над протоками – як економічний, так і військовий – надзвичайно чутливе питання.

Останнім часом з’явилися ознаки, що Москва готова йти на ризиковані кроки в цьому напрямку. Зокрема, Данія повідомила про різке зростання загроз зі сторони РФ у своїх водах. Згідно з доповіддю данської військової розвідки (DDIS), оприлюдненою у грудні 2024 року, Росія значно розширила можливості кидати виклик Альянсу в Балтійському морі. Через це союзники посилюють контроль над судноплавством у протоках: Данія і Швеція запровадили додаткові інспекції російських танкерів, що проходять через протоки, побоюючись як екологічної катастрофи (у разі диверсії на танкері), так і провокацій з боку російських військових суден.

У самій Росії, за даними західної розвідки, зростає увага до Балтійського флоту: проводяться масштабні навчання, у 2024 році вперше за багато років пройшли великі маневри «Океан-2024» із залученням понад 400 кораблів, з них значна частина – в Балтійському морі. Це демонструє прагнення Кремля підтримувати образ сили в регіоні попри домінування НАТО. Таким чином, Балтика перетворилася на арену прихованого протистояння, де Росія випробовує рішучість Заходу, застосовуючи як пряму військову присутність, так і таємні операції. 

РФ намагається зруйнувати єдність НАТО

Росія усвідомлює, що на відкритому полі бою поступається об’єднаному потенціалу НАТО, тому робить ставку на внутрішній поділ і ослаблення єдності союзників. Вже багато років Кремль цілеспрямовано працює над тим, щоб посіяти розбрат серед західних держав – через пропаганду, корупційні зв’язки чи підтримку лояльних політиків. Особливого розмаху ці зусилля набули після початку повномасштабної агресії проти України: Москва прагне похитнути рішучість Заходу підтримувати Київ і змусити окремі країни засумніватися в цінності НАТО.

Однією з цілей російських активних заходів є створення конфліктів між урядами, особливо всередині Північноатлантичного альянсу. Кремль послідовно підживлював євроскептичні та антиамериканські наративи в Європі. В кількох країнах ЄС значного впливу набули ультраправі партії, що історично скептично ставляться до НАТО і часто симпатизують Москві – наприклад, французьке «Національне об’єднання» Марін Ле Пен чи німецька «Альтернатива для Німеччини», які відкрито ставили під питання корисність Альянсу. Російська пропаганда підтримує такі сили інформаційно й фінансово (згадаймо, що партія Ле Пен у 2014 році отримувала кредит від пов’язаного з РФ банку).

Окрім впливу на громадську думку, Москва застосовує й прямі дипломатичні та військові важелі для роз’єднання союзників. Наприклад, наприкінці 2021 року, напередодні вторгнення в Україну, Путін висунув ультиматум США і НАТО з вимогою фактично повернути конфігурацію альянсу до стану 1997 року – відкликати війська і озброєння з країн Східної Європи та дати юридичні гарантії нерозширення НАТО на Схід. Ці вимоги були одностайно відхилені союзниками, що, за деякими оцінками, і стало формальним приводом для війни. З того часу РФ продовжує тестувати єдність Альянсу у різний спосіб.

У лютому 2025 року під час переговорів США-Росія у Саудівській Аравії росіяни знову спробували «обміняти» нормалізацію відносин на поступки – за даними Financial Times, делегація РФ зажадала від Вашингтона вивести сили НАТО зі Східної Європи. Хоча американці відкинули цю пропозицію, сам її факт непокоїть східноєвропейських союзників. Звучать застереження про ризик «нової Ялти», де могутні гравці могли б вирішити долю регіону без його участі. Європейські лідери (президент Франції Емманюель Макрон, прем’єр Британії Кір Стармер та інші) спеціально відвідали Вашингтон, щоб переконати США не йти на угоди за спиною союзників. Цей епізод показує прагнення Москви розколоти трансатлантичну єдність, зігравши на можливих відмінностях у позиціях щодо війни і відносин з РФ. 

«Енергетичний шантаж» і підкуп: вплив через ресурси

Окремий фронт гібридної війни РФ проти Європи проходить у сфері енергетики. Москва десятиліттями використовувала нафту, газ і ядерні технології як інструмент політичного впливу, заохочуючи лояльність окремих урядів вигідними умовами співпраці. Суть цієї стратегії – сформувати серед ключових країн Європи так звану «п’яту колону» із залежних від російських енергоресурсів політиків, які просуватимуть інтереси Кремля в ЄС та НАТО. Для цього в хід ідуть як прямі фінансові вигоди (знижки, кредити, корупція), так і створення довгострокових економічних зобов’язань, які важко розірвати.

Найяскравіший приклад – Угорщина за прем’єрства Віктора Орбана. Будапешт за правління партії «Фідес» взяв курс на зближення з Москвою, що супроводжувалося щедрими енергетичними бонусами. Зокрема, Росія забезпечила Угорщині газ за ціною, у п’ять разів нижчою від ринкової. Орбан відкрито вихвалявся «дешевим російським газом» як своїм здобутком перед виборцями, що суттєво підвищило його популярність. Угорщина майже на 85% залежала від російського газу і на 65% – від російської нафти, причому в 2021 році підписала з «Газпромом» новий 15-річний контракт на постачання в обхід України.

Ця енергетична залежність напряму впливала на політику: Будапешт блокував або затримував запровадження частини санкцій ЄС проти РФ, відмовлявся надавати військову допомогу Україні і навіть не дозволяв транзит зброї через свою територію. «Дружба» Орбана і Путіна цементувалася корупційними контактами – є дані, що оточення угорського лідера отримує неабиякий зиск від спільних бізнес-проектів з РФ.

Крім газу й нафти, потужним важелем став атомний сектор. Російська державна корпорація «Росатом» активно просувала будівництво атомних електростанцій у Європі, пропонуючи привабливе фінансування. У тому ж випадку Угорщини у 2014 році Росатом без конкурсу отримав контракт на добудову двох енергоблоків АЕС «Пакш» – ключового для країни об’єкта енергетики. Москва погодилась профінансувати до 80% вартості проекту через кредит обсягом до 10 мільярдів євро. Більше того, підрядниками в проекті виступили фірми, близькі до соратників Орбана, що створило ще й корупційні вигоди для угорської еліти. Такі домовленості міцно зв’язують країну з РФ на десятиліття вперед: кредит потрібно віддавати, станція потребує російського палива і техобслуговування.

Подібні проекти Росатом просував і в інших державах – у Чехії, Фінляндії, Болгарії. Десь їх вдалося зупинити (як у Чехії, де після скандалу участь РФ у тендері на АЕС Темелін була скасована), а десь – ні (в Болгарії довго відкладений проект АЕС «Белене» теоретично може відродитися за підтримки Росії). Через енергоносії Москва фактично купує лояльність урядів. 

Безпекові загрози від РФ у 2025 році багатогранні й взаємопов’язані

Усі ці загрози слугують для Москви засобами досягнення головної мети – відновлення контролю над сусідніми державами та послаблення єдності, яка дозволяє Європі ефективно протистояти російській експансії. За оцінками західних розвідок, навіть якщо активна фаза війни в Україні завершиться, Росія не відмовиться від агресивного курсу, а, ймовірно, зосередиться на протистоянні з усім НАТО. Відповідь на ці ризики – згуртованість, стійкість суспільств та постійна адаптація оборонних можливостей.

Європа вже робить висновки з уроків останніх років, і попри всі зусилля Кремля посіяти хаос, європейські країни спільно укріплюють свій щит перед новими викликами. Зрештою, як показала практика, агресивна тактика РФ часто обертається лише зростанням згуртованості і готовності союзників дати відсіч – саме того, чого Москва найбільше і боялася.