Російська енергетична зброя: уроки з газових криз для Європи

Російська енергетична зброя завдала Європі економічних збитків на сотні мільярдів, показавши, що дешеві ресурси від авторитарного режиму мають приховану ціну. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Від самого початку XXI століття Кремль розглядав енергетику не лише як економічний ресурс, а як інструмент політичного впливу. Європейський Союз десятиліттями отримував понад третину газу та нафти з Росії, вважаючи цю залежність взаємовигідною. Насправді вона стала тим самим важелем, який Москва використала проти Брюсселя після 2022 року. Газова зброя виявилася не менш руйнівною, ніж артилерійські снаряди: різкі стрибки цін, шантаж обсягами постачання, погрози повного відключення. Ці уроки Європа не має права ігнорувати, адже саме енергетика показала, наскільки вразливою може бути політика безпеки, якщо вона базується на ілюзії «дешевих ресурсів».

Газ залишається політичним важелем Кремля

Перша велика газова криза спалахнула ще у 2006 році, коли Москва перекрила вентиль для України, а відтак і для частини ЄС. Подібні сценарії повторилися у 2009-му, 2014-му та, у найбільш драматичній формі, у 2021–2022 роках. Тоді «Газпром» штучно скорочував постачання до рівня нижче контрактних, провокуючи дефіцит і сплеск цін на європейських хабах. На початку 2022 року залежність Німеччини від російського газу становила близько 55 %, Австрії — понад 80 %. Ці цифри перетворювали енергетику на поле геополітичного шантажу: що більше Європа підтримувала Київ, то сильніше Москва закручувала вентиль.

Енергетична політика Кремля завжди мала подвійний сенс: забезпечувати бюджету валютні надходження та створювати для Європи політичну «вартість» будь-якого конфлікту з Росією. Саме ця логіка й дозволила Москві десятиліттями уникати жорстких санкцій — аж до повномасштабного вторгнення в Україну.

Економічні втрати Європи стали не меншим ударом, ніж російські ракети

Газові кризи 2021–2022 років призвели до того, що ціна на європейських хабах TTF у пікові моменти перевищувала €300 за мегават-годину — у десять разів більше, ніж середній показник 2019 року. Це змусило європейську промисловість — від хімічних гігантів у Німеччині до металургійних підприємств в Італії — зупиняти або скорочувати виробництво. У 2022 році економіка ЄС втратила за різними оцінками від €200 до €300 млрд через енергетичний шок.

Це був найкращий доказ того, що залежність від одного постачальника створює не лише геополітичні, а й прямі економічні ризики. Кремль отримав змогу впливати на конкурентоспроможність Європи та навіть на внутрішньополітичну стабільність — зростання цін на енергію стало головним фактором протестних рухів у Франції, Чехії та інших країнах.

Чому відмова від російських ресурсів має бути безповоротною

Попри значне скорочення імпорту після 2022 року, у 2023–2024 роках деякі країни ЄС усе ще продовжували купувати російський СПГ, а Москва зберігала можливість заробляти мільярди на експорті. Це доводить: лише політичної волі недостатньо. Європа має ухвалити безповоротне рішення — повна відмова від російських ресурсів не тільки з газових труб, але й із танкерів у портах. Інакше шантаж повторюватиметься у нових формах.

Альтернативи вже існують. США за останні три роки подвоїли експорт зрідженого газу до Європи, Норвегія збільшила постачання майже на 20 %, Алжир та Катар активно розширюють свої ринки. Водночас Україна пропонує власну роль — як транзитна країна та потенційний виробник «зеленого водню», який може стати частиною нової європейської енергосистеми.

Альтернативні варіанти повинні розгортатися вже зараз

Урок газових криз полягає у простій істині: не можна будувати політику безпеки на залежності від авторитарного режиму. Європі потрібно не лише говорити про диверсифікацію, а інвестувати у нові LNG-термінали, розширення трубопроводів із Норвегії, а також у відновлювані джерела енергії. Кожне зволікання грає на руку Москві: поки Європа шукає компроміси, Кремль зберігає валютні резерви для війни та вплив на політику через ціни.

Саме зараз, коли газові сховища ЄС наповнені, а ціни стабілізувалися, найкращий момент для того, щоб довести процес до кінця. Розбудова енергетичної автономії повинна стати частиною ширшої стратегії колективної оборони. Бо російська енергетична зброя не менш небезпечна, ніж «Калібри» чи «Іскандери».

Газові кризи стали сигналом тривоги, який не можна ігнорувати

Європа вже дорого заплатила за свою залежність від російських ресурсів — економічно, політично і стратегічно. Кремль використав газ як зброю і ще довго намагатиметься це робити. Висновок може бути лише один: майбутня безпека ЄС залежить від того, наскільки швидко і безповоротно він збудує нову енергетичну архітектуру. І Україна може стати частиною цього процесу, не лише як жертва шантажу, але й як партнер у створенні незалежної європейської енергетики.