top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Росія та Естонія. Кордон по лінії фронту, - Дмитро Левусь


РФ проголошенням про приєднання до себе окупованих українських областей та Криму, відвертим паплюженням наявного ратифікованого договору про кордон з Україною суттєво послабила свої правові позиції та створила прецедент, спрямований у першу чергу проти неї. Про це у своїй статті для The Gaze пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


З 21 квітня 2023 командувачем Тихоокеанського флоту РФ став Віктор Лііна. До того він два роки командував Балтійським флотом. Лііна прізвище естонське. За біографією 55-річного адмірала можна побачити, що він народився у Печорах, Псковської області, на кордоні з Естонією. Віктор Лііна представник сету - етнографічної групи естонців, що сповідують православʼя. Лііна міг би бути громадянином Естонії якби схотів цього. Та він робить військову карʼєру у країні-агресорі. Право на естонське громадянство Лііна та інші корінні мешканці містечка Печори мають тому що до кінця 1944 Печори входили до складу Естонії і мали назву Петсері.

Після завершення Першої Світової війни та розпаду Російської імперії Естонія змогла вибороти незалежність. Головним противником молодої країни були російські більшовики. У боях Естонія стала донором військової потуги для Латвії, яка теж виборювала незалежність. Естонці допомогли латишам перемогти у боях з німецьким Ландесвером.


Завдяки Естонії рух російських білогвардійців зміг створити Північно-західну армію на Балтиці, спрямовану на захоплення більшовицького Петрограду. Білогвардійці зазнали поразки, але естонці вистояли. З державами, що стали тоді незалежними, російські більшовики вимушені були домовлятися про кордони.


Довелося домовитися і з Естонією та визнати її незалежність. Угоду між Радянською Росією та Естонією було підписано у естонському місті Тарту 2 лютого 1920. Більшовики перебували у дипломатичній блокаді провідних країн світу, тому їм конче був потрібен мир. У дусі того періоду кордоном стала фактична лінія фронта.


Надбання після Першої Світової Війни


У складі Естонії опинилися і території, які адміністративно не входили до колишньої Естляндської губернії. Із Петербурзької губернії увійшла смуга між річками Нарва та Луга з містом Івангородом (Яанілінн). Нині Івангород прикордонна російська глушина, щоправда з «мостом до Європи». З містом Нарва їх розділяє річка Нарва. Там наочно відчуваєш історію.


У Нарві височіє європейський замок, у Івангороді - московитська фортеця. Села біля Івангорода по правому берегу ріки Нарви на той момент мали фінське населення з православних іжорців та лютеран інгерманландців. Ця земля мала назву Естонська Інгерманландія де панувала і використовувалася в освіті і релігії фінська мова. Етнічно споріднена Естонія для інгерманландців була доволі комфортною.


Ще Естонія отримала частину Псковської губернії зі згадуваним містом Печори (Петсері) з повітом, частину південно-західного узбережжя Псковського озера та місто Ізборськ (Ірбоска). Тоді ця територія не мала цілковито російського населення. Там проживало багато автохтонів сету. Наразі сету розділені між РФ та Естонією. У РФ процес їх асиміляції майже закінчився, вони стають росіянами.


Втрати після Другої Світової Війни


Після окупації Естонії СРСР у 1940 кордон став адміністративною межею між «союзними республіками». Фактично радяньскі прикордонники охороняли його до радянсько-німецької війни, так само як кордон з іншими загарбаними СРСР у 1939-1940 територіями. Балтію було швидко захоплено нацистською Німеччиною літом 1941.


А вже 1944 німці були вимушені залишити Естонію. Повернувся СРСР та швидко відновив свої терористичні порядки. Москвою було організовано імітацію добровільного бажання Естонії відмовитися від території, яку вона отримала за Тартуським договором. У своєму зверненні Президія Верховної Ради Естонської РСР, прохала вилучити у неї низку територій. Рішення закріпив Указ Президії Верховної Ради СРСР про створення Псковської області 23 серпня 1944. Оскільки подібна ситуація склалася ще і з кордоном РРФСР з Латвією, стає очевидним, що «інтернаціоналізм» російських більшовиків-комуністів є фікцією.


Росія і під червоним прапором прагнула реваншу та скористалася ситуацією, щоб припинити дію Тартуського договору, за яким визначався кордон. У Москві вважали «несправедливим» договір, що ятрив свідомість російського імперця, незалежно від політичного забарвлення. Територія, яку «повернули Росії» ударними темпами привели до спільного знаменника з іншими теренами Псковської області, що «благоденствували» під більшовиками з 1920.


Заборонили приватний бізнес, в 1949 усіх селян насильно записали у колгоспи. А вже 1950 радянська влада здійснила депортацію до Красноярського краю Сибіру сімей, які вважала «контрреволюційним елементом». Нинішній кордон Естонії з РФ утворений 1944 з незначними змінами у 1957. Тоді ЕРСР та РРФСР обмінялися шматками території «для зручності». З тих пір на естонському березі Псковського озера є російський напівексклав «деревня сету Дубки» без населення, звʼязок з яким можливий лише по воді.


Кордон і незалежність


У період руйнування СРСР та боротьби Естонії за незалежність, питання відновлення кордону стало актуальним для естонців. Порівняно з Латвією, де є подібна історія з включеним до Росії Абрене, в Естонії тема є більш гострою і призводить до реальних конфліктів з РФ.


В останній рік існування СРСР естонські активісти національного відродження намагалися проводити вибори до альтернативного парламенту (Конгресу Естонії) у Печорах та Ізборську, агітували за повернення територій. Публікації російської преси у цей період містили статті про те, що «естонці цілеспрямовано скуповують закинуті хутори біля Ізборська та створюють смугу естонського землеволодіння у прикордонному районі для переходу явочним порядком до Естонії».


Появу у 1992 році на естонській купюрі у 5 крон зображення Івангорода разом з Нарвою Росія розцінила як територіальні претензії. На односторонню російську демаркацію кордону 1994 року естонці відповіли кампанією з розміщення на стовпах написів про те, що ці знаки незаконно занесені у глиб території незалежної Естонії. Естонія визнала усіх нащадків громадян Естонської Республіки до радянської окупації 1940 року такими, що мають право на отримання громадянства.


Мешканці цих теренів не мають проблем з тим, щоб отримати повноцінний паспорт громадянина Естонії. З початку 90-х цей процес йшов доволі енергійно. Москва вбачає у цьому проблему для своєї безпеки і активно бореться з чиновниками і силовиками, які, незважаючи на обовʼязки та віру у велич Росії, із захватом отримують паспорти ворожої країни. Але російський чиновник не звертає уваги на заборони. Він вперто розглядає можливість отримання паспорта країни ЄС не як зраду батьківщині, а як приємний бонус до свого животіння у сірій провінції.


Нератифікований кордон


З 1994 Москва та Таллінн вели непрості переговори по кордону. Домовленість про визнання за основу кордону, що був між «союзними» республіками зрештою було досягнуто. Угоду підписано 2005. Далі була історія з перепідписанням Договору у 2014 (за пару днів до окупації РФ Криму). Бо росіянам не подобалося, що естонці у преамбулі згадували Тартуський договір 1920 і Таллінн прибрав її.


Формально росіяни говорять про те, що ця згадка означає можливість територіальних претензій з боку Естонії. Реально ж, РФ демонструє, що не визнає історичної традиції за Естонією, що відносини між країнами для росіян розпочалися після розпаду СРСР і ніякої відповідальності за окупацію 1940 року РФ понести не повинна.


З 2014 почалася агресія РФ проти України. На російсько-естонському кордоні у вересні 2014 спецпризначенці РФ викрали естонського співробітника Поліції безпеки Естона Кохвера. Кордон не був демаркований і росіяни стверджували, що нібито затримали Кохвера на своїй території. Тоді Естонія прийняла рішення про побудову загороджень. Кохвер був обміняний на викритого та засудженого зрадника, який шпигував на користь РФ.


Незважаючи на це, естонський Рійгікогу у 2015 прийняв Закон про ратифікацію угоди про кордон у першому читанні. РФ з ратифікацією поспішати не стала взагалі. Все закінчилося заявою міністра іноземних справ РФ Сергія Лаврова у 2017, про те, що, Росія, мовляв, повернеться до питання коли буде «конструктив» у двосторонніх відносинах. Тоді в Естонії зʼявилися законопроекти про відмову від ратифікації. В 2019 тодішній голова парламенту Естонії зазначив, що ратифікація договорів про кордон є можливою лише з визнанням кордонів Естонії 1920 року.


Як може виглядати справедливість


Ситуація з російсько-естонським кордоном наочно демонструє, що у Кремлі роблять усе можливе у юридичному плані, щоб убезпечити себе від можливих територіальних претензій або історичних рахунків. Москва діє з позиції свого уявного більш високого статусу, нібито обумовленого історично та величчю Росії, що передбачає гегемонію на переговорах.


Така тактика була плідною для Москви лише в умовах стабільного миру, певного карт-бланшу від світу для росіян на лідерство у Східній Європі та беззаперечного авторитету РФ як військової сили. Загарбання Криму, вторгнення російських військ на Схід України у 2014 році та, тим більше, повномасштабна агресія проти України, яка не принесла їй очікуваної перемоги, звела нанівець авторитет Росії.


РФ проголошенням про приєднання до себе окупованих українських областей та Криму, відвертим паплюженням наявного ратифікованого договору про кордон з Україною суттєво послабила свої правові позиції та створила прецедент, спрямований у першу чергу проти неї.


Умовний «гачок» для Естонії у вигляді нератифікованого кордону, навпаки стає проблемою росіян у разі дезінтеграційних процесів та у випадку якщо у РФ буде відсутньою легітимна центральна влада. На цьому тлі, з правової точки зору повернення Петсері - Ірбоски - Яанілінна до складу Естонії може виглядати для світу і як відновлення справедливості, і як елемент забезпечення стабільності хоча б на частині території колишньої Російської Федерації.


А мешканці Сетумаа із Петсері та Інгерманландії із Яанілінна отримають шанс стати європейцями, а не віддавати свої таланти, енергію та життя на службі кривавому імперському монстру, ставати злочинцем, служити тим, хто репресував предків, позбавив їх майна та відняв рідну мову і світогляд. Як це сталося з адміралом на імʼя Віктор Лііна.


Джерело: "The Gaze"


26 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page