top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

«Хрестовий похід» Путіна проти Демократії, - Петро Олещук


Путін продовжуватиме війну проти України доти, доки матиме для цього можливість, паралельно посилюючи тиск на Захід, де він бачить коріння "демократичних негараздів". Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Війна, яку веде путінська Росія проти України, має у самій державі-агресорі значно ширше пропагандистське обґрунтування. Вони начебто воюють з блоком НАТО, або навіть загалом – з усім «колективним Заходом». Подібне пояснення відображається у постійних інформаційних атаках на західні цінності, на західну культуру, і, звичайно, на західну демократію, яка уже давно стала головним опудалом для російської пропаганди.


Однак ненависть до демократії з боку російського президента Володимира Путіна має глибше коріння. Сам Кремлівський лідер прийшов до влади на формально-демократичних виборах, але вони явно не були ні вільними, ні альтернативними. Путіна посадили у президентське крісло з волі екс-президента РФ Бориса Єльцина та завдяки повному контролю над ЗМІ з боку групи олігархів, які його підтримали.


Деякий час Путін дотримувався формальних вимог наявності демократичних процедур, але поступово від них відмовлявся. На цьому шляху було знищення незалежних ЗМІ, ліквідація опозиційних партій, ув’язнення опозиційних політиків. Відповідно, уже і прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков говорить в інтерв’ю для західних ЗМІ, що вибори президента в Росії – це не демократія, а «дорога бюрократія».


Диктаторські страхи


При цьому, очевидно, що Путін не просто не бажає мати демократії у себе у Росії, він вбачає у наявності демократії в інших державах пряму загрозу для власної влади. Найближчі геополітичні партнери Путіна (як той же диктатор Білорусі Олександр Лукашенко) – це такі самі автократи, що не допускають проведення у власних державах вільних виборів.


Зрозуміло, що загрозу Путін тут бачить у тому, що у Росії може відбутися якась «кольорова революція», спрямована проти авторитаризму та за встановлення демократії. Цей страх народився не вчора і має під собою низку причин. Роками Путін спостерігав як розпадаються диктатури як у країнах Азії або Африки, так і у колишніх республіках СРСР.


У Грузії демократично-обраний президент (після перемоги революції) Михеїл Саакашвілі розпочав амбітні реформи, спрямовані на долання спадщини тоталітарного минулого. В Україні теж відбувалися як революції та реформи, так і регулярна зміна президентів у результаті демократичних виборів. Не дивно, що саме Україна та Грузія зазнали відкритих військових атак з боку режиму Путіна. Останній просто не міг витримати, що хтось поруч з Росією прагне вирватися з авторитарно-корупційного політичного болота.


Війна проти демократії на Заході


Окрема тема – постійні намагання російського режиму підірвати демократичні інституції у державах, які традиційно задають для всього іншого світу демократичні стандарти. І тут, якщо проаналізувати ситуацію протягом останніх років, можна знайти декілька основних напрямків підриву демократії на Заході, над якими працює Росія.


По-перше, це прямі втручання у вибори, хакерські атаки та спроби поставити результати виборів під сумнів. Класичний приклад – відомі атаки під час виборів Президента США 2016, у яких потім були офіційно обвинувачені російські хакери. Це найвідоміша та найгучніша відповідна історія, але, очевидно, не єдина. Задача подібних дій – підрив довіри з боку суспільства до демократичних процедур та інституцій.


По-друге, це перманентне корумпування високопосадовців держав Заходу. Оскільки західні політики – це часто професійні партійні бюрократи, що все життя займаються політикою, то цим вони принципово відрізняються від самого Путіна та інших російських посадовців, які ніколи ні перед ким не звітують про власні доходи та джерела їх отримання.


Палаци Путіна – це відома історія для всіх у світі завдяки численним розслідуванням. Якщо запропонувати комусь з європейських політиків бодай частину таких багатств – дехто цілком піде на співпрацю з Росією та лобіювання її інтересів. Класичний приклад – екс-канцлер Німеччини Герхард Шрьодер, що досить давно одержав серйозну посаду у російському «Газпромі», і з цього часу активно лобіює інтереси Кремля у Європі. Залучаючи таких людей на свій бік, Путін, очевидно, прагне показати всім, що всю цю демократію він може легко купити.


По-третє, це радикалізація політичної системи держав Заходу через підтримку маргінальних ультраправих та лівих політичних сил. У багатьох випадках, подібна підтримка означає пряме фінансування Росією політичних партій. Таких як «Альтернатива для Німеччини», по відношенню до якої нещодавно вийшло розслідування, що довело пряме фінансування з російських джерел подання цією партією позову до німецького суду щодо припинення збройної допомоги для України.


Підтримуючи такі партії, Кремль не лише домагається своєї присутності у парламентах провідних держав Заходу. Кремль ще і показує «кризу» демократії, оскільки все більшої ваги набувають маргінальні та радикальні політики. І це має виглядати чимось протилежним до російської «стабільності».


Місія неможлива


Від початку російсько-української війни лунають численні заклики до переговорів, компромісів та порозуміння з Росією. Проблема будь-яких подібних кроків полягає у тому, що їхні автори виходять з припущення, що російська агресія є чимось випадковим, а не системним. Водночас, вся історія останніх десятиліть вказує на прямо протилежне.


Російська агресія проти України – це відображення глибоко-вкорінених у свідомості російського диктатора Путіна уявлень про оточуючий світ, про свою владу, про демократію, і про небезпеки з боку останньої для власного правління. Путін боїться демократію, ненавидить демократію, і дуже хоче, щоб демократія зникла щонайменше з держав, що межують безпосередньо з Росією.

Очевидно, що демократична Україна для нього – найбільший, нездоланний виклик, з існуванням якого він не зможе змиритися, а тому буде продовжувати проти неї війну, допоки має для цього можливості, паралельно нарощуючи тиск проти Заходу, де він вбачає для себе корені «демократичних бід». Змінити це переговорами або поступками неможливо, а тому треба готуватися до системного та серйозного протистояння з антидемократичним «хрестовим походом» Путіна проти цивілізованого світу.


Джерело: "The Gaze"

8 переглядів0 коментарів

Comentarios


bottom of page