Цінова стеля на російську нафту: геополітичний інструмент або фікція?

У грудні 2022 року країни G7, ЄС та Австралія запровадили механізм обмеження ціни на російську нафту, відомий як "цінова стеля". Це рішення стало першим в історії випадком, коли провідні економіки світу колективно встановили максимальну ціну на енергоносій із метою фінансово обмежити державу-агресора. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

В основі концепції лежала спроба примусити Російську Федерацію продавати нафту за ціною не вище 60 доларів за барель, що, за розрахунками західних експертів, дозволяло окупати видобуток, але істотно зменшувало прибутки, які могли бути спрямовані на війну проти України.

Цінова стеля — це не ембарго. Вона не забороняє купівлю російської нафти, але вимагає дотримання певних умов для страхування, транспортування та фінансових операцій. Страхові компанії, банки, брокери та власники танкерів, що базуються в країнах G7, мають право обслуговувати лише ті поставки, які проходять за ціною не вище визначеного рівня. Таким чином, обмеження було побудоване не на фізичному блокуванні, а на контролі за ключовими інфраструктурними послугами.

G7 стала ядром цього механізму. Саме члени "Групи семи" контролюють понад 90% глобального страхового ринку морських перевезень, а також більшість провідних фінансових інституцій, через які проходять платежі за нафту. З технічного боку, механізм виглядав елегантно: Росія могла торгувати нафтою, але лише у визначених межах, а країни, які погоджувалися на вищі ціни, мали б зіткнутися з ризиками санкцій або відмови у страховому покритті.

Протягом перших місяців дії санкцій механізм показав відносну ефективність. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), у першій половині 2023 року ціни на російську нафту сорту Urals дійсно трималися нижче стелі, в межах 50–55 доларів. Частково це було наслідком надлишкової пропозиції та обережності покупців, особливо в Індії та Китаї. Водночас Кремль продовжував постачати сировину, аби зберегти обсяги валютної виручки, навіть за ціною, що майже вдвічі нижча за світові котирування Brent.

Тіньовий флот - головний інструмент обходу санкцій

Однак уже до осені 2023 року стало очевидно, що Росія адаптується. Москва розгорнула масштабну логістичну операцію, відому як "тіньовий флот" — неформальну мережу старих танкерів, які перепродуються через підставні компанії, переважно в ОАЕ, Сінгапурі та на Карибах. Страхування оформлювалося через сумнівні структури, а документи підроблялися.

Додатково, частина нафти змішувалася в портах зі сировиною інших країн, формуючи "бленди", що ускладнювало ідентифікацію її походження. За оцінками аналітиків з Bloomberg та Centre for Research on Energy and Clean Air, станом на кінець 2024 року понад 60% російського експорту обходило цінову стелю.

Головна вада механізму — його наглядова слабкість. Щоб діяти ефективно, система потребує масштабного моніторингу: перевірки банківських транзакцій, відстеження руху суден, аудиту митних документів, верифікації страхових політик.

Однак навіть у країнах ЄС не створено централізованого органу, який мав би займатися цим контролем. США певною мірою компенсували цей вакуум за рахунок вторинних санкцій, зокрема проти турецьких та індійських компаній. Проте загальна картина демонструє, що без постійного тиску та розслідувань механізм швидко втрачає ефективність.

Обхід цінової стелі — не лише економічна проблема. Це — сигнал іншим автократіям про те, що Захід не завжди готовий доводити свої наміри до логічного завершення. Саме в цьому полягає ширша геополітична вага ініціативи. Цінова стеля — це спроба створити нову норму, за якої агресія проти суверенної держави тягне за собою не лише дипломатичні ноти чи ембарго, а й цілеспрямовану трансформацію ринку, спрямовану на зниження доходів агресора. Це війна не зброєю, а правилами гри.

Цей підхід — своєрідне економічне NATO. Втім, аби бути успішним, він не може залишатися фрагментарним. Потрібне посилення системи контролю, синхронізація баз даних між країнами G7, створення спеціалізованого аудиторського органу, який би займався перевіркою маршрутів, вантажів, одержувачів платежів. Також слід розширити перелік країн, які погоджуються дотримуватись стелі, і запропонувати їм інструменти компенсації — наприклад, страхові гарантії чи спільні фонди на випадок енергетичної нестабільності.

Еволюція цінової стелі цілком можлива

Цінова стеля має також еволюціонувати. У цьому контексті одним із найважливіших кроків стала дискусія про динамічну формулу цінової стелі. Прив'язка до ринкової вартості Brent із постійним збереженням, скажімо, 30-відсоткового дисконту виглядає більш адаптивною та резистентною до маніпуляцій.

Такий підхід ускладнює схеми прихованої торгівлі та дозволяє автоматично реагувати на зміну ринкових трендів. Наприклад, якщо ціна Brent падає до 70 доларів, то максимальна допустима ціна для Urals має становити 49 доларів. Якщо ж Brent зростає до 90 — межа для російської нафти може бути 63. Таким чином, зникає головна слабкість механізму — його ригідність.

Утім, сама прив’язка до Brent потребує політичного консенсусу та технічної реалізації. По-перше, слід узгодити формулу. Чи буде дисконт фіксованим? Чи залежатиме від типу продукту? Як часто оновлюватиметься база для розрахунку?

По-друге, необхідно створити єдиний механізм інформування всіх операторів — страховиків, брокерів, судновласників — про актуальну межу, аби уникнути плутанини чи навмисних зловживань. Це вимагає цифрової платформи та оновлюваної бази даних, інтегрованої в логістику нафтоторгівлі.

Що робити з нафтопродуктами?

Ще одна важлива тема — нафтопродукти. Наразі більшість заходів спрямована на сиру нафту, хоча саме перероблені продукти, як-от дизель, мазут чи гас, приносять РФ значну частину доходів. За оцінками Energy Intelligence, у 2024 році нафтопродукти склали понад 40% нафтового експорту Росії в грошовому еквіваленті. При цьому вони не підлягають стельовим обмеженням, оскільки визначити їх походження складніше, особливо після змішування у третіх країнах.

Включення нафтопродуктів до механізму потребує глибшої співпраці з митними органами, використання системи відстеження ланцюгів постачання та активнішого залучення компаній, що займаються трейдингом.

Крім того, важливо створити систему цифрових сертифікатів походження, аналогічну до сертифікації "зелених" енергоресурсів у ЄС. Це дозволить ідентифікувати продукцію, походження якої підтверджено, і підвищити прозорість ринку.

Пропаганда, як елемент російської енергостратегії

Паралельно, необхідно вести інформаційну боротьбу. Російська пропагандистська машина у 2023–2024 роках активно просувала наратив про "неефективність санкцій", апелюючи до зростання валютної виручки та формальної стійкості бюджету РФ. Ці меседжі часто базувалися на маніпуляціях: статистика включала перепродажі, валютні курси не враховували інфляцію, а бюджетна дохідність супроводжувалася тотальними секвестрами й мобілізацією резервів.

Втім, у західному дискурсі ці меседжі знаходили ґрунт. Частина політичних еліт у країнах ЄС, зокрема в Угорщині, Словаччині та Італії, почала ставити під сумнів дієвість санкційної політики. Це послаблює єдність коаліції й ускладнює запровадження нових обмежень. Саме тому медійна складова має стати окремим фронтом: варто інвестувати в аналітику, візуалізацію втрат РФ, дослідження щодо зниження темпів постачання озброєнь, впливу на бюджет оборони, припинення імпортозаміщення тощо.

Результати цінової стелі слід інтерпретувати не лише через призму макроекономіки. Наприклад, впровадження цього механізму збіглося з падінням частки російської нафти в європейському ринку з 29% у 2021 році до менш ніж 5% у 2024. Це, у свою чергу, спричинило масовий перехід Німеччини, Польщі та країн Балтії до альтернативних джерел — США, Норвегії, Саудівської Аравії. Це — структурна трансформація, а не тимчасова зміна. І вона заслуговує бути частиною публічної риторики західних урядів.

Ще одним аспектом є необхідність перегляду самої інституційної архітектури. Наразі реалізація цінової стелі базується на добровільному дотриманні вимог трейдерами та страховиками. Контроль здійснюється децентралізовано, а санкції часто застосовуються ситуативно.

Для підвищення ефективності потрібен спеціалізований моніторинговий орган, можливо — під егідою OECD або Європейської комісії, з повноваженнями надавати рекомендації, збирати дані, верифікувати операції та координувати дії між державами.

Інший напрям еволюції — синергія з іншими інструментами. Наприклад, цінову стелю слід поєднувати з більш жорсткими заходами проти "тіньового флоту". США вже почали практику арешту суден, які порушують санкційний режим, але цього замало.

Варто запровадити систему "чорних списків" для портів, а також створити механізм міжнародної ідентифікації суден, які змінюють прапори та власників для обходу обмежень. Тут варто згадати про можливість введення обов’язкового GPS-контролю для танкерів, що працюють у зонах ризику.

Яким має бути комплексний підхід для максимальної ефективності

У перспективі важливо також прив’язати цінову стелю до глобальної дискусії про енергетичний перехід. Обмеження доходів від нафти для агресивних держав має стати частиною ширшої стратегії: зменшення залежності від викопного палива, підтримка переходу до ВДЕ в країнах Глобального Півдня, зниження монополізації ринку ОПЕК+. У цьому сенсі цінова стеля має шанс перетворитися з тимчасової санкції на елемент нової економічної парадигми.

Підсумовуючи, цінова стеля на нафту — не застиглий інструмент, а гнучкий механізм, здатний трансформуватись відповідно до нових реалій. Її майбутнє залежить від здатності Заходу бути технологічно мобільним, політично єдиним і комунікаційно агресивним. Це — тест не лише на ефективність санкцій, а й на здатність демократичного світу створювати інструменти гібридної оборони, які не просто стримують агресора, а змінюють глобальні правила гри.