Постпутінська Росія: що чекати Україні і світу

Чи здатна Росія після Путіна обрати шлях справжньої демократизації, чи імперські амбіції залишаться домінуючими? Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Рано чи пізно ера Володимира Путіна завершиться, і питання про майбутнє Росії постане надзвичайно гостро як для України, так і для всього світу. Але найголовнішим питанням залишається те, що буде потім, і які можливі сценарії подальшого розвитку подій, адже кожному зрозуміло, що навіть після смерті диктатора Росія не зміниться автоматично, і взагалі зміни у державній політиці за таких умов не є чимось беззаперечним. Тож які сценарії можливі?

Передача авторитарної влади: збереження режиму за «Венесуельським сценарієм»

Перший сценарій передбачає збереження авторитарного режиму після Путіна. Фактично, мова про «путінізм без Путіна». Найімовірніше, владу успадкує представник нинішньої силової еліти, який позиціонуватиме себе продовжувачем курсу Путіна. У такому разі нове керівництво, спираючись на силові структури, продовжить усі ключові пріоритети путінської політики: збереження диктатури всередині країни, імперські амбіції та протистояння Заходу.

На зовнішній арені така «постпутінська» влада навряд чи одразу змінить агресивний курс. Війна проти України, ймовірно, триватиме, хоча успіхів у ній режим так і не досягне. Проте, ймовірність заморозки війни за такого сценарію все ж більша, адже для будь-якого постпутінського уряду війна проти України уже не нестиме настільки особистого забарвлення «персональної вендети».

Економіка Росії під впливом санкцій та воєнних витрат все більше деградуватиме. Країна ризикує повторити долю ізольованих нафтових диктатур на кшталт Венесуели. З точки зору безпеки, загроза для України і Заходу збережеться: навіть без Путіна режим продовжить бачити у Заході головного противника і джерело всіх бід, а отже підтримуватиме конфронтаційну політику.

По суті, реалізація “венесуельського” сценарію (тобто, коли спадкоємець авторитарного правителя продовжує ту саму політику, як це трапилося у Венесуелі після смерті У. Чавеса) означає довготривалу нестабільність: ослаблена санкціями та військовими поразками, але агресивна Росія, яка все ще має значний військовий потенціал. Такий розвиток подій виглядає досить ймовірним у короткостроковій перспективі, адже зміна обличчя на вершині влади необов’язково означатиме зміну її сутності. Водночас, подібний сценарій цілком може перетекти з часом у ще глибшу кризу для Росії та її розпад, адже проблеми держави нікуди не подінуться.

Чи варто давати шанси ліберальним змінам – сценарій нової «перебудови» і поступових реформ у РФ

Другий можливий шлях для постпутінської Росії – внутрішні зміни та часткова лібералізація, своєрідна «нова перебудова». Історично після уходу авторитарних лідерів Росія нерідко переживала періоди пом’якшення режиму та реформ (від “відлиги” Хрущова після сталінського терору до перебудови Горбачова після застою часів Брежнєва). Подібний сценарій може розгорнутися й тепер: прихід до влади більш прагматичного наступника (наприклад, технократа або поміркованого представника еліти) здатен ознаменувати спробу розвернути країну від ізоляції до діалогу із зовнішнім світом.

Аналітики Atlantic Council змоделювали варіант, за якого новий уряд, сформований із групи технократів з «західною освітою», прагне нормалізувати відносини з США, Європою та навіть Україно. Така влада, імовірно, скасує найбільш одіозні рішення попередника. Наприклад, припинить безстрокове правління, звільнить частину політичних в’язнів, пом’якшить цензуру.

У зовнішній політиці можливий курс на деескалацію: нове керівництво може публічно відмовитися від ультранаціоналістичної риторики та визнати допущені помилки минулих років. Не виключено, що Москва виведе війська зі значної частини окупованих територій України, зберігши при цьому контроль лише над Кримом та відмовившись від заяв про анексію інших регіонів.

Світ сприйняв би такі зміни з обережним оптимізмом. Багато хто на Заході міг би навіть закликати дати Росії “другий шанс” у разі її трансформації. Для України припинення активної війни означало б перепочинок і можливість відновлення територій (хоча питання Криму лишатиметься замороженим конфліктом). Однак експерти застерігають від надмірних ілюзій: навіть технократичний чи умовно реформістський режим у Москві не гарантує справжньої демократизації, відмови від імперських амбіцій чи повернення всіх захоплених земель. 

За великим рахунком, подібний сценарій подібний до попереднього, але характеризується більш прагматичною та раціональною владою, яка буде готова піти на значні «тактичні відступи», не змінюючи стратегічних підходів щодо місця Росії у світі. І хоча це б принесло Україні можливість «перепочинку», але цей сценарій може бути навіть більш небезпечним, бо ілюзія «нормальної Росії» уже коштувала дорого усьому світу.

Чи виграє світ від глибокої кризи та розпаду імперії?

Найрадикальніший сценарій – дестабілізація і розпад Російської Федерації. Він передбачає, що накопичені внутрішні проблеми й поразки (військові невдачі, економічний занепад, етнічні протиріччя) призведуть до неконтрольованої кризи центральної влади. Така криза може спалахнути після відходу Путіна, якщо боротьба за владу переросте у відкритий конфлікт між угрупованнями серед еліти чи регіонами.

Нині подібний сценарій багатьом здається фантастичним, але він може втілитися за збігу кількох факторів. Наприклад, детонатором розпаду може стати дестабілізація національних республік: смерть Рамзана Кадирова та боротьба за владу в Чечні здатні спричинити нову війну на Північному Кавказі, або масові протести в Татарстані проти утисків татарської мови можуть перерости у широкий антиколоніальний рух. Такі події можуть запустити “парад суверенітетів”, коли одна за одною республіки й області почнуть проголошувати незалежність, кидаючи виклик слабкому центру. Результатом стане хаотичний колапс центральної влади, територіальна фрагментація та насильство.

Наслідки розпаду Росії були б надзвичайно серйозними для всього світу. Західні експерти прямо називають цей сценарій «найнебезпечнішим» через ризики неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження.

Для України розпад імперської Росії теоретично міг би стати історичною перемогою, адже агресор буквально перестав би існувати як єдина держава. З-під російського гніту могли б вийти поневолені народи (чеченці, татари, якути тощо), а сама Росія надовго втратила б здатність вести загарбницькі війни. Втім, такий результат в найближчій перспективі виглядає малоймовірним.

Чому постпутінська Росія залишатиметься загрозою для Заходу

Варто тверезо розуміти: навіть після відходу Путіна Росія навряд чи одразу перестане бути джерелом викликів і загроз. У сценарії збереження режиму це очевидно. Якщо курс майже не зміниться, то продовжаться і конфронтація з Заходом, і експансіоністські амбіції Кремля. Захід повинен буде й надалі твердо триматися санкційної політики, оскільки такий правонаступник “розділятиме загалом ті самі геополітичні погляди, що й Путін, передусім щодо протистояння із Заходом”. 

Більше того, навіть частково реформована чи умовно демократична Росія може зберігати небезпечні риси. По-перше, залишаться імперські настрої значної частини суспільства і еліт. Навіть новий демократичний уряд у Москві може опинитися під тиском громадської думки, яка не захоче відмовлятися від Криму чи статусу “великої держави”. По-друге, нікуди не зникне величезний військовий арсенал, включно з ядерною зброєю, та інерція військово-промислового комплексу. За нестабільних умов перехідного періоду ризики несанкціонованих дій або витоку небезпечних технологій лише зростають. 

Нарешті, сусідні держави та НАТО довго ще будуть сприймати Росію з острахом, пам’ятаючи досвід її агресії. Навіть у випадку найкращого розвитку (демократизації РФ) Заходу слід бути насторожі щодо можливої реваншистської риторики та неоімперських тенденцій у Росії.