Ізраїльський порт Хайфа став точкою публічного зриву російської схеми вивезення вкраденого українського зерна

Національні прапори України та Ізраїлю майорять біля Міністерства закордонних справ України в Києві, 23 липня 2025 року. Джерело: Getty Images

Справа судна у Хайфі викрила ще одну масштабну мережу російського тіньового флоту. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Дипломатичний скандал між Києвом і Тель-Авівом, який розгорнувся наприкінці квітня 2026 року навколо постачань зерна з тимчасово окупованих українських територій, вийшов далеко за межі двостороннього непорозуміння і перетворився на тестовий кейс для всієї європейської архітектури санкційного контролю над російським тіньовим флотом.

Епіцентром стала компанія Zenziper, один із найбільших ізраїльських імпортерів пшениці, яка очікувала на розвантаження у порту Хайфи судна під російським прапором із вантажем зерна, що, за українськими даними, було вивезене з Херсонської або Запорізької області.

Передісторія справи виявилася ще промовистішою. Ізраїльське видання Haaretz у своєму розслідуванні встановило, що ще щонайменше чотири попередні партії аналогічного походження були безперешкодно розвантажені в Ізраїлі протягом 2026 року. Серед них судно Abinsk під російським прапором, яке за даними MarineTraffic у березні вийшло з окупованого порту Керч, 12 квітня прибуло до Хайфи, після розвантаження 15 квітня залишило ізраїльські води і 22 квітня повернулося до російського порту Кавказ.

Реакція Києва на нову поставку виявилася жорсткішою, ніж попередні дипломатичні сигнали. Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні 28 квітня прямо звинуватив ізраїльську владу у тому, що вона свідомо допускає у свої порти судна тіньового флоту з підсанкційним вантажем, і анонсував підготовку санкційного пакета проти осіб і юридичних структур, які беруть участь у схемі. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга паралельно викликав посла Ізраїлю для офіційних роз’яснень, а Україна звернулася до Тель-Авіва з формальною вимогою затримати судно, відібрати зразки вантажу та допитати екіпаж. Ця процедура є стандартною для випадків, коли держава заявляє про викрадене майно, що перетинає її суверенні порти.

Ізраїльська сторона відреагувала з демонстративним роздратуванням. Міністр закордонних справ Гідеон Сар публічно заявив, що дипломатичні відносини не ведуться через Twitter, тоді як офіційні представники МЗС стверджували, що українська сторона не надала достатніх доказів для затримання судна. Українські дипломатичні джерела, у свою чергу, наголошували, що звичайних дипломатичних процедур було достатньо і апеляція до соціальних мереж стала вимушеним кроком після кількох місяців ігнорування.

Документальна база української сторони не дає Тель-Авіву можливості посилатися на нестачу інформації для прийняття рішень

За даними Києва, передані ізраїльській стороні матеріали містять конкретні координати завантаження суден, ідентифікаційні номери IMO, журнали транспондерів AIS, фотофіксацію операцій ship-to-ship у Чорному морі, а також аналітичні матеріали українських розвідувальних структур щодо мережі російських компаній-операторів тіньового флоту.

Речник МЗС України Георгій Тихий публічно зазначив, що йдеться не про два чи три інциденти, а про систематичну схему, у яку залучено десятки суден і кілька юрисдикцій-кінцевих споживачів, серед яких також фігурують Туреччина, Єгипет, Алжир, Іран та Венесуела. Україна за останні три роки направляла протести всім згаданим країнам, проте саме в Ізраїлі питання набуло найвищої політичної температури через символічне значення двосторонніх відносин і через регулярність поставок.

У підсумку до 30 квітня компанія Zenziper під тиском громадської дискусії та політичних консультацій оголосила про відмову від розвантаження спірного судна. Російському постачальнику доведеться шукати альтернативний порт призначення, що автоматично підвищить логістичні витрати і операційні ризики для всієї схеми.

Європейський Союз увійшов у скандал на ранній стадії і фактично підтримав українську позицію дипломатичним сигналом, який має далекосяжні наслідки для Тель-Авіва. Речник Єврокомісії з питань зовнішньої та безпекової політики Анвар Ель Ануні у відповідь на запит публічно засудив будь-які дії, що сприяють фінансуванню російської агресії та обходу санкційного режиму ЄС, і заявив про готовність включати фізичних і юридичних осіб з третіх країн до європейських санкційних списків. Це формулювання є важливим, оскільки означає, що ізраїльські імпортери, страхувальники та банкірські структури, дотичні до постачань російського зерна, можуть опинитися у переліку 21-го санкційного пакета ЄС.

Для Ізраїлю, чия зовнішньоекономічна активність із ЄС перевищує 45 мільярдів євро річного товарообігу, такий сценарій створює стратегічну загрозу, непропорційну вартості зернових поставок із російських тіньових схем. Брюссельський сигнал у поєднанні з українською санкційною ініціативою фактично змінив структуру стимулів для ізраїльського бізнесу і пояснює, чому Zenziper була змушена відступити саме у цей момент.

Структура російської схеми є типовою для тіньового флоту і відтворює логіку обходу санкцій, яка вже давно описана у відкритих джерелах

Зерно, яке вивозиться з тимчасово окупованих українських територій, спочатку доставляється автомобільним і залізничним транспортом до окупованих чорноморських портів, переважно Бердянська, Маріуполя та Керчі. Там воно перевантажується на судна під російським прапором або під прапорами зручних юрисдикцій типу Камерун, Палау, Сан-Томе. Далі ці судна або йдуть прямо у порт призначення, або проводять операцію ship-to-ship з іншим судном у відкритому морі для розриву документального ланцюга походження вантажу. У документах кінцевого імпортера зерно вже фігурує як таке, що походить з Кубані або Ставропольського краю Російської Федерації.

Російська сторона заперечує саму юридичну категорію викрадення і стверджує, що зерно походить із, як вона це називає, нових територій РФ, попри те, що міжнародне співтовариство не визнає ані анексії 2014 року, ані псевдореферендумів 2022 року, і Кримський півострів разом із частинами Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей залишаються в усіх юридичних реєстрах територією України.

Економічна вартість схеми для Кремля є значною, але не критичною у масштабах військового бюджету. За оцінками українських аналітиків, обсяг вивезеного з окупованих територій зерна за період повномасштабної війни перевищив 6 мільйонів тонн, що при середній експортній ціні близько 250 доларів за тонну дає приблизно 1,5 мільярда доларів виручки. Ця сума не порівнянна з нафтогазовими доходами російського бюджету, проте вона має дві окремі стратегічні функції.

Перша полягає у тому, що зернова логістика легалізує контроль Кремля над окупованими територіями і вбудовує ці регіони у російську аграрно-експортну економіку. Друга функція стосується сільськогосподарської політики у самих окупованих регіонах, де російська адміністрація використовує примусове перенаправлення урожаю як інструмент тиску на місцеве населення і нові російсько-орієнтовані аграрні структури отримують доступ до дешевої сировини, відібраної у попередніх українських власників. Вартість схеми для росії таким чином виміряна не лише у експортних доларах, а й у політичній стійкості окупаційного режиму.

Ізраїльський кейс відкриває нову фазу боротьби України за герметизацію периметра російських схем обходу санкцій

Скандал у Хайфі є важливим прецедентом одразу з кількох причин. По-перше, він демонструє, що навіть країна з найвищим рівнем технологічної аналітики транспортних потоків і одним з найрозвинутіших безпекових апаратів світу здатна роками толерувати присутність судна тіньового флоту у своїх портах, доки не виникне публічний політичний тиск. По-друге, він показує дієвість комбінації українських дипломатичних, медійних та юридичних інструментів, коли ці три рівні працюють синхронно.

Україна не зупинилася на формальному протесті, а додала публічну ескалацію через президента, юридичну вимогу затримання судна, тиск на конкретного бізнес-актора та координацію з Брюсселем. Саме така архітектура тиску призвела до результату протягом тижня, тоді як попередні приватні звернення були ігноровані місяцями. По-третє, кейс створює модель для аналогічних дій щодо інших країн, які регулярно приймають вантажі російського тіньового флоту, від Туреччини до окремих африканських юрисдикцій.

Окремий вимір ситуації стосується внутрішньоізраїльської політичної дискусії, яка набула несподіваної гостроти. Громадські організації та частина опозиції публічно поставили питання, чому ізраїльська митна та безпекова системи дозволили розвантаження принаймні чотирьох суден з підозрілим походженням вантажу протягом одного року, попри прямі сигнали з боку Києва. Це питання стає особливо чутливим у контексті ізраїльського законодавства, яке прямо забороняє торгові операції з викраденим майном, і Зеленський у своєму зверненні наголосив, що Ізраїль порушує власне національне право, а не лише міжнародні норми.

Аргумент є юридично сильним і політично незручним для Тель-Авіва, оскільки він переводить дискусію з площини зовнішньої політики у площину дотримання внутрішнього законодавства. Якщо ізраїльські слідчі органи відкриють формальне розслідування діяльності Zenziper, прецедент може вплинути на діяльність кількох інших ізраїльських імпортерів, які протягом останніх двох років купували зерно з російських джерел.

У стратегічному вимірі скандал з Хайфою позначає поступовий перехід української санкційної дипломатії з оборонного формату у наступальний. Якщо у 2022 та 2023 роках Київ переважно реагував на конкретні факти обходу санкцій постфактум, то у 2026 році українська сторона все частіше виступає ініціатором скоординованих дій, у яких розвідувальна інформація, дипломатичний натиск і медійна публічність працюють як єдиний інструмент.

Партнери у Брюсселі цю еволюцію вже визнали і фактично легітимізували, оскільки європейські санкційні списки за останні два пакети поповнювалися саме на основі українських розвідувальних матеріалів. У наступних місяцях слід очікувати розширення такої моделі на ще декілька юрисдикцій, де російські тіньові схеми залишаються активними. Ізраїльський кейс таким чином не закривається відмовою Zenziper від конкретного судна, а відкриває довшу серію кампаній, у яких українська санкційна політика стає одним із операційно дієвих елементів західного тиску на Кремль.