top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Популізм у Європі та Україні, - Валентин Гладких


Незважаючи на певні відмінності у підходах до розуміння явища популізму, воно не тільки досить поширене в Європі та Україні, але й має тенденцію до все більшого поширення. Про це у своїй статті для The Gaze пише Валентин Гладких, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Сучасна суспільно-політична ситуація в багатьох демократичних країнах характеризується поширенням явища, яке один з провідних американських аналітиків і журналістів Джон Джудіс назвав "Великим вибухом популізму". Термін "популізм" широко використовується і в Україні. Однак українське розуміння популізму дещо відрізняється від класичного західноєвропейського та американського розуміння цього поняття.


Не занурюючись у глибини теоретичних дискусій щодо підходів та критеріїв визначення популізму, візьмемо на себе сміливість слідом за більшістю дослідників стверджувати, що в основі будь-якого політичного популізму лежить радикальне протиставлення нас - "народу", "простих людей", "пересічних громадян" та їх - "еліти", "влади", "жирних котів", "істеблішменту", "номенклатури", "бюрократії" тощо.


Більше того, "популісти" вважають себе єдиними виразниками інтересів народу, якщо не самим народом, і часто апелюють до здобутої ними легітимності як до підстави діяти "в інтересах народу", незважаючи на будь-які політичні та правові норми і навіть всупереч цим нормам. Звідси випливає одна з найнебезпечніших рис популізму - радикальне і категоричне заперечення здатності існуючих політичних інститутів (як організацій, так і процедур) змінити стан справ і змусити державу діяти в інтересах "народу".


Причому інтереси "народу" розуміються недиференційовано, так, ніби всі люди мають ідентичні інтереси, які принципово відрізняються від таких же недиференційованих інтересів "влади". Часто популісти доповнюють опозицію "народ - влада" ще одним елементом, в інтересах якого нібито діє "влада". Це можуть бути мігранти, транснаціональні корпорації або "брюссельська бюрократія".


Український популізм

В українських реаліях, на відміну від усталеної європейської та американської практики, термін "популізм" використовується значно ширше.


Безумовно, протиставлення "народу" і "влади" є настільки ж характерним для українського популізму, як і для європейського чи американського. Однак в Україні часто достатньо отримати ярлик "популіста", просто виступаючи за будь-яку соціально орієнтовану політику, таку як підвищення пенсій, покращення якості освіти чи охорони здоров'я, незалежно від того, наскільки реалістичним може бути досягнення цих цілей у нинішніх соціально-економічних чи суспільно-політичних умовах.


Таке надто широке розуміння популізму в Україні, власне, і дає підстави вважати "популістами" практично всі політичні сили, хоча з точки зору американського чи європейського розуміння, звичайно, далеко не всі українські політики та партії є популістами, незважаючи на те, що всі вони в запалі політичної боротьби схильні давати нереалістичні обіцянки потенційним виборцям.


Свого часу аналітики українського інформаційного ресурсу "Слово і Діло", в тому числі й автор цієї статті, запропонували власні критерії визначення тих чи інших заяв політиків як популістських.


Перш за все, популістськими вважалися ті заяви, які були зумовлені бажанням політиків отримати підтримку за рахунок обіцянок задовольнити невиправдані очікування та надмірні бажання потенційних виборців, незалежно від можливості їх реалізації в реальності. Наприклад, встановити мінімальну заробітну плату, як у Німеччині чи США.


По-друге, популістськими заявами та обіцянками вважалися ті, які робив політик або високопосадовець, до повноважень та компетенції якого не входить вирішення задекларованих завдань. Наприклад, депутати Верховної Ради України не мають повноважень ані слідчих, ані судових органів, а тому не можуть "посадити всіх корупціонерів", як це часто звучить у їхніх заявах.


По-третє, популістською є заява, яка містить обіцянку, що не збігається з терміном повноважень політика, який її робить. Навряд чи варто серйозно сприймати заяву міністра про те, що буде зроблено через 10-15 років, оскільки цілком очевидно, що термін його повноважень набагато коротший.


І четвертий критерій - відсутність конкретики, що унеможливлює перевірку результатів, як це було у випадку із заявою колишнього українського чиновника: "привести дороги до нормального стану".


З цієї точки зору виходить, що майже всі українські (і не тільки українські) політики, які винні в тому, що дають обіцянки, які неможливо виконати, щоб здобути підтримку виборців, є популістами. Однак таке розуміння популізму не є тотожним розумінню цього явища в Європі та США.


На курсі зіткнення

Як би там не було, розуміння популізму в Україні та Європі не є взаємовиключними. Можна сказати, що європейський та американський популізм - це наступний крок у ситуації, коли нездатність або небажання існуючої політичної еліти вирішувати проблеми, які турбують більшість людей, стає видимою неозброєним оком. Саме тоді виникає сприятливий ґрунт для спекуляцій про протистояння між "народом", який вимагає змін, і "елітою", яка не хоче цих змін або не здатна їх здійснити.


Цікаво, що фактично популісти в українському розумінні цього слова, створюючи неадекватні очікування своїми часто нереалістичними обіцянками, торують шлях американським та європейським популістам, адже вони неодноразово сіють зневіру людей у спроможність та готовність "еліти" задовольнити запити суспільства, а іноді навіть створюють ці неадекватні очікування в суспільстві. Таким чином, незважаючи на певні відмінності у підходах до розуміння явища популізму, воно не тільки досить поширене в Європі та Україні, але й має тенденцію до все більшого поширення.


Джерело: "The Gaze"


14 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page