top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Польща-Україна-Литва: Справа майбутнього чи реінкарнація минулого? - Олексій Кущ


Можливо, тест на геополітичну суб'єктність України полягатиме, в успішному завершенні війни та у здатності вирвати Білорусь з-під геополітичного впливу РФ. Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ. З текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.


Візит президента України Володимира Зеленського у Польщу у квітні цього року дійсно став знаковим в історичному контексті. І тут варто згадати концепцію Балто-Чорноморської геополітичної дуги, яка є реінкарнацією геополітичного конструкта часів гетьмана Івана Виговського та Гадячської угоди щодо сторення триумвірату у складі Великого Князівства Литовського, Королівства Польського та Великого Князівства Руського (Україна).


Пройшло більше трьох з половиною століть і ми стали свідками формування нового, більш щільного стратегічного партнерства вже трьох суверенних держав: Польщі, України та Литви. Це також і реалізація ідей українського геополітика та поета Юрія Липи - Чорноморської доктрини із осердям в Україні, яка формує конгломерат країн, які формують безпекову дугу для Європи від Балтики до Чорного моря.


Насправді, ми стали свідками руйнації найбільшої в історії та найбільш контроверсійної геополітичної вісі Берлін - Москва - Пекін (із короткою "зупинкою" у Мінську). Це фактично знищує євразійські амбіції і Пекіна, і Москви із використанням транзитного потенціалу Росії у якості міжконтинентального "мосту".


Балто-Чорноморська дуга від Фінляндії (яку нещодавно прийняли у НАТО) до Туреччини (яка формує свій тюркський союз країн) повністю розрубав вектор «вклинювання» автократичних режимів у європейський геополітичний простір в вістрям у вигляді Мінську (міграційна криза, енергетична криза, криза колективної безпеки ЄС, тощо). А отже, всі нові вісі з Азії, які будуть йти у Європу, наприклад з Індії, тепер будуть проходити через Анкару та, можливо, Київ.


В перспективі в рамках ЄС може з'явитися нове "слов'янське ядро" у складі Польщі, України і у певній перспективі - Білорусі. А це 80 млн людей, біля трильйону потенційного ВВП у порівнянні із, наприклад 90 млн осіб у ФРН та Австрії. Звичайно, мова йде про позитивне конкурування. І це формат мультиполярного ЄС, а не німецько-осьового.


Геополітичне зближення Польщі та України з певними обмеженнями можна порівняти із підписанням аналогу Єлисейської угоди 1963 року між Францією та Німеччиною. Саме цією угодою було покадено край багаторічному ворогуванню французів та німців та закладені підмурки для майбутнього співробітництва, що завершилось утворенням ЄС. До речі, ключова ідея угоди полягала у зближенні народів двох країн, зокрема молоді.

Акцент було зроблено на вивченні мов двох народів, на взаємному визнанні дипломів. Було створено Франко-німецьке бюро у справах молоді, франко-німецькі середні школи, проведено міжнародні обміни студентами. Міста та регіони укладали угоди про братерство. Саме контакти на рівні молоді двох країн створили підмурок для стратегічного союзу Франції та Німеччини, які зараз є лідерами сучасної Європи. І такий підмурок має виникнути між Польщею та Україною.


Дві воронки розвитку


Дві потужні економічні воронки формуються зараз на теренах ЄС. Саме вони будуть акумулювати основний економічний, демографічний та ресурсний потенціал єврозони.


Це скандинавська воронка у складі країн Балтії, Швеції, Фінляндії, Данії та Норвегії (остання не входить у ЄС, але приймає участь у розміщенні продуктивних сил регіону). ВВП майже 2 трлн доларів.


Та німецька воронка - Німеччина, Австрія, країни Бенілюксу, Польща, Чехія, Словаччина. Угорщина та Швейцарія (остання входить у цей кластер так само як і Норвегія). ВВП на рівні 8,5 трлн доларів.


Як бачимо принцип побудови воронок досить схожий. Є вісьова країна, своєрідне ядро утворення. Це Швеція та Німеччина відповідно. Є група невеликих країн. Є “робочі конячки”. І є країни - не члени ЄС, які виконують специфічні функції у контексті розміщення продуктивних сил:


Норвегія - природні ресурси та у перспективі - Північний торговий шлях.

Швейцарія - фінансовий та корпоративний хаб.


Що цікаво. Такі країни як Італія, Франція та Великобританія (яка вийшла із складу ЄС), стають периферійними та транзитивними економіками єврозони. В такий саме формат переходять піренейські країни та Балкани.


Отже Європа буде розвиватись за рахунок динаміки Німеччини та її зони впливу, а також - Скандинавії з її кластером. За рахунок людських ресурсів Глобального Півдня (Африка, Азія) та Східної Європи. Що важливо. В цій моделі поки немає "українського проекту Заходу" як іноді називають післявоєнне відновлення України.


Можливо, тест на геополітичну суб'єктність України полягатиме, в успішному завершенні війни та у здатності вирвати Білорусь з-під геополітичного впливу РФ.


Важкі уроки історії


Український геополітик Юрій Липа сформулював "чорноморську доктрину" для України, в якій геополітичне об'єднання відбувалося між чорноморськими державами та осьовою країною виступала Україна.


Це, по суті, історичний проект "Б" для України. Проектом "А" була модель Богдана Хмельницького та об'єднання з Росією та Білоруссю. Але в його концепції варіант "А" діяв лише доти, доки Москва не порушувала права та вільності України. В іншому випадку - наставав варіант "Б". Його довелося вже сформулювати наступному гетьманові України – Івану Виговському, який у Гадяцьких угодах перейшов до союзу Королівства Польського, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (Гетьманщина).


Це також і відновлення польського «прометеїзму» та геополітичної доктрини Юзефа Пілсудського у вигляді «міжмор’я» - партнерство країн від Балтики до Чорного моря.


А також концепція союзу країн Адріатичного, Балтійського та Чорного морів чи концепт польського політика і письменника Єжи Ґедройця — партнерства Польщі, України, Литви та Білорусі.


Джерело: "The Gaze"

9 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page