Петро Олещук: «гарантії безпеки» для Росії — це евфемізм для її імперських амбіцій

Заява російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова про те, що Москва вже має власне бачення майбутньої архітектури безпеки та відповідний документ, за участі союзників Кремля, не містить жодного конкретного змісту. За цією риторикою стоїть прагнення Росії до сфер впливу та права вето на вибір сусідніх держав. Таку думку в ефірі висловив експерт «Об'єднаної України», політолог, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка Петро Олещук.

За словами Лаврова, до майбутньої системи безпеки могли б долучитися, зокрема, Співдружність Незалежних Держав та Шанхайська організація співробітництва, хоча конкретний механізм її формування ще не визначено. Петро Олещук наголосив, що наразі обговорювати це складно: публікацій на цю тему багато, а реального змісту — дуже мало.

«Це може бути що завгодно. Навіть публікація Джареда Кушнера напередодні переговорів із росіянами — це досить абстрактний текст про все одразу: комунікацію, координацію, відкритість. Усе це добре, але чому тоді Путін узявся руйнувати систему європейської безпеки, яка існувала раніше? Були ОБСЄ, Рада Росія — НАТО, проте росіяни від усього цього відмовилися. І де гарантія, що, погодившись на щось нове сьогодні, вони завтра знову не вийдуть із нього через свої імперські амбіції?» — зазначив експерт.

Політолог нагадав, що питання гарантій безпеки Україна порушила з цілком логічних причин: вона стала жертвою агресії попри всі механізми, які мали б її захищати, — від членства в ООН та ОБСЄ до Будапештського меморандуму, за яким провідні ядерні держави взяли на себе прямі зобов'язання поважати територіальну цілісність і суверенітет України.

«Важко сказати, звідки взялася ідея гарантій безпеки для Росії. Вона має ядерну зброю та постійне місце в Раді Безпеки ООН — які ще гарантії їй потрібні? Насправді ці так звані гарантії — евфемізм, під який Росія намагається запакувати свої імперські амбіції: сфери впливу, право вето на вибір сусідніх держав щодо їхнього майбутнього», — пояснив Петро Олещук.

На його думку, те, що американська сторона нині просуває російські дискусійні практики, не наближає справжній мир і стабільність у Європі, а, навпаки, віддаляє їх.

Окремо експерт прокоментував ситуацію в Білорусі, де збільшується фінансування силового блоку: МВС отримає близько 945 млн доларів проти 856 млн торік, видатки на прокуратуру зростуть на 16%, на суди — на 14%, на пенітенціарну систему — приблизно на 10%. Водночас, як заявляв представник білоруської демократичної опозиції Павло Латушко, у країні зростає кількість військових навчань, частина з яких відбувається спільно з Росією.

Петро Олещук вважає, що Олександр Лукашенко об'єктивно не зацікавлений у вступі у війну та намагається балансувати між різними сторонами. Він повністю залежить від Росії, але водночас загравав із Дональдом Трампом — згадаймо калійну угоду та звільнення низки політв'язнів — і досить серйозно вибудовує відносини з Китаєм.

«Путін, звичайно, вимагає від нього долучитися до війни, а Лукашенко знаходить способи відмовитися. Щоб зберегти відносини з Путіним, він демонструє певне бажання вступити у війну — проводить навчання, мобілізації. Імовірно, пояснює Путіну так: я не впевнений, що ми когось переможемо, зате можу створювати напругу на кордоні, чинити тиск — це буде вигідніше. До того ж у мене є два важливі нафтопереробні заводи, які українці вдарять, щойно я почну пряму війну проти них», — припустив експерт.

Він також нагадав, що територія Білорусі активно використовується росіянами для численних провокацій проти країн Європейського Союзу та НАТО.

Водночас, якщо питання постане руба, Лукашенко, за оцінкою Петра Олещука, буде змушений рухатися в руслі, визначеному Путіним, хоча й намагатиметься всіляко ухилитися. Одним з аргументів для цього є роль Білорусі як важливого транспортного вузла між Росією, Китаєм і Європою, через який рухається значна частина китайських товарів. «Якби Путін справді дуже сильно цього захотів, він, мабуть, знайшов би способи змусити Лукашенка вступити у війну. Але поки що Лукашенку вдається утримувати свою позицію», — зазначив політолог.

Петро Олещук підкреслив, що Лукашенко є співучасником агресії проти України та диктатором, який жорстоко утверджує свою владу й придушує будь-яке інакодумство. Проте, на відміну від Путіна, він не відчуває потреби вступати у війни: «Він цілком задоволений своїм домінуванням у Білорусі й не хоче ставити його під сумнів участю у військових конфліктах. Тому постійно маневрує, щоб забезпечити собі і союзницький статус, і ресурси від Росії, але не погоджуватися на вимоги Путіна негайно вступити в чергову війну».

Коментуючи запровадження в російських школах навчання з керування дронами та надання першої допомоги, експерт наголосив, що молодь там очевидно готують до війни — для використання як бойового ресурсу.