Особистий успіх - це індивідуальна заслуга, але він не реальний без системного програшу інших учасників ринкової гри, - Олексій Кущ

Особистий успіх може відбутися на тлі колективного неуспіху великої кількості людей.

Наприклад, Роналду отримує сто мільйонів євро, бо мільйони людей ніколи не зможуть грати у футбол так як він.

Але якби всі могли демонструвати таку гру і це було б такою ж навичкою, як, наприклад, дихання, то він не отримував би 100 млн євро...

Розкрию "головну таємницю" ринку і поведінкової економіки взагалі.

Аксіома, яка спростовує всі постулати соціальної дискримінації та базові установки "ультралібералізму".

Теорія ринкової гри говорить про те, що 15% її учасників виграють за рахунок решти 85% (пропорції можуть різнитися).

Тобто наші "успішні люди" ніколи не стали б такими без решти "не успішних".

Саме "не успішні" є обов'язковою умовою багатства "успішних". Це як продавець товару і мільйони споживачів.

Без споживачів, продавець товару - це всього лише власник складу нікому непотрібної продукції.

Якщо із суспільства умовно "вилучити" 85% звичайних людей, то серед "еліти" в 15% відразу виникла б нова пропорція лідерів і аутсайдерів у розмірі 15/85.

І так до ситуації, коли у світі умовно залишилася б сотня людей, серед яких знову ж таки було 15 лідерів і 85 аутсайдерів.

З кожним разом конкуренція ставала б просто жорсткішою.

Схожі експерименти проводилися в школах: з різних класів брали найкращих учнів і формували "елітний клас". Незабаром і в ньому з'являлися свої "відмінники", "хорошисти" і "відстаючі"...

На цьому й базується принцип соціальної солідарності, який починають усвідомлювати на Заході і поки що взагалі не розуміють у нас:

не можна стати успішним у моделі, де успішні всі.

Твій успіх можливий лише на тлі слабких життєвих стратегій тисяч інших людей.

Так, особистий успіх - це індивідуальна заслуга, але він не реальний без базової умови: системного програшу інших учасників ринкової гри.

Модель ринку передбачає обмеженість ресурсів.

Мільйон у одного, це умовно мінус 100 у десяти тисяч інших учасників обміну.

Усвідомлення цього факту і називається солідарністю і соціальною відповідальністю, коли той, хто виграв, не зневажає інших, а допомагає їм, оскільки без них він би не виграв.

Для нього їхнє існування - запорука індивідуального успіху, адже не можна реалізовуватися в соціальному вакуумі.

Ми просто ще не зріле суспільство і такі ідеї у нас люблять називати популізмом.

Зрілість прийде, коли розподіл на класи успіху вже кристалізується...

А шкода, адже стільки помилок можна було уникнути.

І процитую одного з найбагатших людей світу американця Баффета, який якось сказав про багатих:

"...Вони вважають, що всі ці гроші їхні і вони мають рахувати кожен цент.

Але при цьому ніхто не замислюється, що виключно ресурси суспільства дають їм змогу так жити.

Приміром, у мене талант до накопичення капіталу.

Але можливість використовувати його на повну силу визначається суспільством, у якому я живу.

Якби я народився в мисливському племені, такий талант мені нічого б не дав.

Швидко бігати я не вмію і фізично не надто витривалий.

Тож моя доля - потрапити на обід якогось звіра.

Але якщо мені випало щастя народитися в суспільстві, яке цінує мій талант, дало мені гарну освіту і цей талант зміг розвиватися, створило закони і фінансову систему так, щоб я займався цією справою і заробляв великі гроші, то найменше, що я можу зробити це - розрахуватися за все це."

Прекрасна фраза Баффета. Краще й не скажеш.

Потрібно вміти любити тих, хто програв, і допомагати їм, а не зневажати їх.