Мирна угода по-трампівські: чим загрожує компроміс на умовах Вашингтона для України, Європи і світу

Визнання окупації Криму – навіть мовчазне чи часткове – кардинально змінює підходи до суверенітету у XXI столітті. Про це пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Нещодавно The Wall Street Journal оприлюднило зміст конфіденційних пропозицій, які адміністрація Дональда Трампа передала українській стороні. Йдеться про «варіанти», які, на думку Вашингтона, можуть стати основою для припинення війни. Серед них – визнання Криму частиною Росії, відмова України від вступу до НАТО та створення нейтральної зони навколо Запорізької АЕС під міжнародним контролем.

На перший погляд, це виглядає як чергова спроба дипломатичного «перезапуску» з метою припинити кровопролиття. Але в реальності – це спроба нав’язати Україні нову геополітичну конструкцію, яка несе ризики не лише для Києва, а й для всієї архітектури міжнародної безпеки після 1945 року.

Легалізація зміни кордонів силою: Крим як прецедент

Визнання окупації Криму – навіть мовчазне чи часткове – кардинально змінює підходи до суверенітету у XXI столітті. Це: 1) підриває принцип невизнання анексій, який підтримували як демократи, так і республіканці з 2014 року; 2) створює небезпечний прецедент для Китаю щодо Тайваню, для Сербії щодо Косова, для Ірану – щодо арабських територій, і навіть для Туреччини – на Кіпрі та в Сирії.

Фактично, це сигнал: якщо ви достатньо сильні й готові чекати – захоплене може стати вашим.

Зміна балансу в Європі: фрагментація НАТО і нові автономії

Відмова України від вступу до НАТО виглядає «компромісом», але підриває саму логіку системи безпеки в Європі. Це створює кілька геополітичних хвиль:

По-перше, послаблення «відкритих дверей» НАТО – альянс більше не гарантує вступ навіть тим, хто готовий боротися за спільні цінності.

По-друге, поштовх до європейської автономії в обороні, але без єдиної волі чи інструментів. Франція, Польща, країни Балтії можуть створити «коаліції охочих» – але це не рівноцінна заміна НАТО.

По-третє, невпевненість у США як гарантії стабільності – якщо Вашингтон домовляється з Москвою без участі Брюсселя, це породжує розкол у трансатлантичній спільноті.

Конструкція «нейтральної ЗАЕС»: міжнародний протекторат чи прихована зона впливу?

Запропонована ідея зробити ЗАЕС «нейтральною зоною» з міжнародним контролем (а в деяких інтерпретаціях – під наглядом США) є абсолютно новим підходом до вирішення конфліктів у сучасному світі.

Це може виглядати як:

• створення першого «стратегічного анклаву» в середині зони конфлікту – без приналежності жодній стороні;

• але також – спроба США отримати контроль над українською критичною інфраструктурою як «гарантія стабільності» (згадаємо ідею Трампа купити українські електростанції);

• для Росії це неприйнятно, бо ЗАЕС – важлива частина плану «енергетичного поглинання» окупованих регіонів.

  
  

Такий формат, навіть якщо буде погоджений, не розвʼяже питання безпеки, а лише «заморозить» напругу, створивши постійне джерело ризиків.

Позиція Росії: часткова перемога і шанс на реванш

Для Кремля така конструкція – це не капітуляція Заходу, але визнання частини геополітичних здобутків:

• Крим – «їхній» офіційно;

• НАТО – не розширюється;

• частина Донбасу – під контролем РФ або в сірій зоні;

• Україна – не інтегрована в жодну оборонну структуру.

  
  

Навіть якщо РФ поступиться частиною нових окупованих територій (наприклад, частина Запорізької або Херсонської областей), хоча про це мова не йде, вона закріплює «мінімум» для майбутніх переговорів про статус-кво.

Це означає: війна не закінчується – вона лише тимчасово змінює форму.

Великі наслідки: руйнація системи післявоєнного світу

Компроміс «по-Трампу» – це початок нового глобального порядку, в якому:

• США більше не виступають гарантами міжнародного права;

• Європа не здатна забезпечити власну безпеку;

• сила вирішує більше, ніж домовленості;

• Україна – перша жертва, але не остання.

  
  

Це не просто «поганий мир» для України – це поганий сигнал для всього світу, де править баланс, а не право.

Поряд з цим можна відзначити й певні тактичні позитиви для України: 1) відсутність вимог про скорочення армії та вибори – тобто внутрішня та військова суб’єктність України зберігається; 2) вже мова не йде про 5 областей, це створює простір для відтермінованого вирішення або дипломатичного торгу; 3) НАТО – ні, але можливі індивідуальні гарантії з боку країн ЄС, особливо Франції, Німеччини, Польщі та Британії.

Хиткий компроміс як точка зламу

Пропозиції Вашингтона – це не ультиматум, але вікно в майбутнє, де вже не існує ілюзій щодо «перемоги справедливості». Це гра великих гравців, які хочуть закрити українське питання, щоб відкрити інші – Тайвань, Іран, внутрішню стабільність.

Україні важливо:

• не погоджуватися на конструкції, які легітимізують поразку (як-то офіційне визнання окупації будь-чого, зменшення кількості армії тощо);

• зберегти дипломатичну суб’єктність;

• побудувати власну гру – з Європою, Азією, Глобальним Півднем – але без ілюзій про порятунок з Вашингтона.

  
  

Мир – це не подарунок. Це – результат сили. І дипломатичної, і воєнної. А головне – внутрішньої.