top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Ще один крок України до ЄС? - Максим Степаненко

Прийняття Закону про нацменшини за європейськими стандартами надалі зближує Україну з родиною Європейських країн за ознакою спільних цінностей. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Після багаторічних, щонайменше, напружених дискусій щодо прав нацменшин в Україні Верховна Рада України ухвалила чергові правки у Закон, який регулює та гарантує забезпечення дотримання прав нацменшин. Одним з головних стимулів для українських депутатів, безперечно, є виконання одного із завдань ЄК, що має слугувати черговим маркером готовності України повноправно приєднатися до ЄС. Не менш важливою для євроінтеграції є необхідність вирішення протиріч між Україною та Угорщиною. Чи вдалося Києву одним пострілом поцілити одразу дві цілі?


Контекст найбільш гострого питання у стосунках між Києвом та Будапештом в цьому питанні є очевидним. Будемо відверті, на цьому будується політика, яку нав’язує угорський прем’єр Віктор Орбан: створити кореляцію між українською національною політикою та її євроінтеграційними амбіціями. Власне, чинний президент України Володимир Зеленський демонстрував бажання раціонально вирішити конфлікт з угорцями через, на їх думку, звуження освітніх прав нацменшин, зокрема і угорської. Політичний конфлікт тривав так довго, що «святими» вже не можна назвати жодну з сторін.


Допомогти окреслити конкретні правові рамки, які гарантують реалізацію культурних прав нацменшин за європейськими стандартами, можна завдяки аналізу та висновкам Венеціанської комісії. Саме на виконання рекомендацій Комісії були спрямовані правки в чинне законодавство. Тож, українські депутати вже вкотре намагаються знайти баланс між об’єктивними рекомендаціями комісії, власною національною політикою та вимогами окремих країн.


Краще неідеальний закон, ніж ідеальне беззаконня

Чи дійсно відповідає законодавство України щодо захисту прав нацменшин європейським стандартам можна буде стверджувати після аналізу Венеціанської комісії. Однак, сподіватися на позитивний висновок можна на підставі того, що проголосовані правки в закон дійсно розширюють права національних меншин. Найбільш суттєві зміни - у сфері освіти, відтепер законодавчі норми України реально гарантують можливість здобуття шкільної освіти рідною мовою, а також вищої (у приватних закладах). Вивчення української, як державної мови, залишається обов’язковим, також тільки державною відбувається викладання історії України та літератури.


Крім того, представники національних меншин, відповідно до нових правок у Закон, мають змогу розвивати власне книгодрукування та медіа. Те саме стосується реклами та назв у місцях розселення меншин. Однак, важливо, що хоч політична агітація  і дозволена мовами нацменшин, але обов’язковим є дублювання її державною. Саме політичний аспект у національній політиці щодо нацменшин є для України дуже чутливим. Історично, Україна не раз дорого платила за властиву їй політику відкритості до мультикультуралізму та плюралізму.


Культура – окремо, політика - окрема

Враховуючи контекст війни Росії проти України та використання Кремлем культурних чинників задля формування та підтримки агресії проти нашої держави, питання прав російськомовних українців вже давно експлуатується Москвою. Зокрема, російська діаспора у Криму стала формальним приводом для Кремля перенести туди Росію разом з «зеленими чоловічками». Для Москви навіть спільна релігія з Києвом є приводом для виправдання агресії, про що постійно нагадують вустами РПЦ. Тож, експлуатація російської культури задля просування експансії є фактором, який і викликає не тільки в Україні, за версією російської пропаганди, «русофобію».


Якщо відкинути всі шари російських фейків і відкрити Конституцію України, то там у статті 10 йдеться: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Тобто російська, хоч на це і немає об’єктивних юридичних причин, прописана окремо. Так само, не дивлячись на бажання окремих українських політиків різного штибу, в Україні немає жодних проблем з функціонуванням російської на побутовому рівні. 


Українська російська

Феномен достатньо вільного функціонування російської в Україні навіть у повномасштабну війну полягає в тому, що українське суспільство, навіть його російськомовна частина, навчились відчувати політичні сенси у мовному питанні. На побутовому рівні «українська російська» живе у своїх природніх формах, але навіть її носії не хочуть політично асоціюватися з Росією. Тому, наприклад, відповідаючи на питання соціологів, ті ж самі російськомовні у побуті українці обирають відповіді, які ретранслюють їх політичні погляди.


У березні 2022, після початку повномасштабного вторгнення Росії, частка населення України, яка вважає себе росіянами (5%), не була набагато вищою за статистичну похибку. Грубо кажучи, це і був реальний відсоток тих, хто «чекав» на Росію. «Систематичні утиски і переслідування російськомовних громадян» є очевидною неправдою для пересічних українців, адже це суперечить їх повсякденному досвіду мирного співіснування різних мов в Україні із шанобливим ставленням до української мови як символу української державності», - йдеться у експертному коментарі соціолога Антона Грушецького до результатів соцопитування, яке проводилось на початку літа 2023.


Власне, це можна вважати ознакою еволюції українського суспільства від «культурологічної» концепції нації до сучасної «психологічної». Де визначною рисою національності є саме ототожнення та усвідомлення себе частиною, в нашому випадку, української національності, незалежно від раси, релігії, мови і інших чинників, які є визначними у «культурологічній» концепції нації 19 століття.


Що далі

Нові правки до Закону про нацменшини зберігають «обмеження щодо мов нацменшин, що є державною (офіційною) мовою держави, яка була визнана Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом», є пошуком необхідних механізмів захисту, запобіжника від майбутньої можливості використати відкритість українців до мультикультуралізму проти національної безпеки України. 


Країни ЄС, які мають спільне радянське нещастя у минулому, також були вимушені шукати законодавчі запобіжники, які захищають інтереси національної безпеки від варварської політики режиму у Кремлі.


На жаль, але реально очікувати на зняття протиріч між Києвом та Будапештом внаслідок прийняття Закону про нацменшини за європейськими стандартами не варто. Є об’єктивні причини вважати, що Віктор Орбан і надалі продовжить тероризувати дипломатичну арену Україною. Власне, угорський прем’єр вже навіть анонсує своє наступне шоу, яке не тільки утворюватиме перешкоди  юридичній євроінтеграції України, але й дозволить надалі свідомо підігрувати агресивній політиці Кремля. "Ми маємо справу з урядом, який відверто перейшов на російські позиції. Орбан не приховує цього", — таку думку нещодавно висловив лідер "Громадянської коаліції" Польщі Дональд Туск.


***

Прийняття Закону про нацменшини за європейськими стандартами - все ж важливий крок. Він не захищений від подальших спекуляцій на ньому або ж будь-якому іншому «зручному» законі для політики Орбана та інших друзів російського диктатора Владіміра Путіна. Він надалі зближує Україну з родиною Європейських країн за ознакою спільних цінностей. Тому є надії, що принаймні головну ціль українським депутатам таки вдалося досягти. Однак, все зрозуміліше стає, що зміни «за формою» вже давно назрілі в європейських інституціях. І їх відсутністю завжди будуть охочі скористатися послідовники політики Путіна-Орбана.


Джерело: "The Gaze"

8 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page