top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Не “Ялтинський” мир, - Антон Кучухідзе



Жорсткіші переговорні позиції України можуть забезпечити лише Велика Британія, Сполучені Штати Америки та Брюссель як військово-політичний центр Європи та Євроатлантики. Про це пише Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Важливо розуміти причини появи заяв з боку різних європейських лідерів про перемовини з російським диктатором Владіміром Путіним. Важливо також розуміти, за яких обставин ці перемовини можуть бути ефективними, і розуміти загалом міжнародну інфраструктуру переговорних майданчиків або військово-політичних майданчиків, які так чи інакше залучені до врегулювання ситуації в питанні війни Російської Федерації проти України. І як мінімум слід розуміти, що такі заяви про перемовини не несуть змістового навантаження, адже, по-перше – без України жодні домовленості і реальні перемовини неможливі, а по-друге – Російська Федерація повноцінно демонструє, що вона не хоче змінювати свою агресивну політику щодо України.


Падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини в єдину державу, розпад СРСР, війна в Югославії, мирне розмежування Чехії та Словаччини завершили дію європейського консенсусу щодо кордонів держав після Другої світової війни більш відомого як «Ялтинський мир”. Йому на заміну новий консенсус не прийшов, попри те, що багато політиків та експертів вважали, що так може спрацювати розширення ЄС та НАТО на Схід Європи. Проте цього не сталося. І сучасна російсько-українська війна вимагає від усіх європейських держав та їхніх геополітичних партнерів швидкого пошуку нового формату та структури європейської безпеки. Структури, яка зможе протистояти можливим загрозам взагалі та з боку Росії зокрема. Але у пошуках такого формату європейські політики вимушені оглядатися на настрої свого електорату.


Нещодавно у своєму інтерв'ю виданню Heilbronner Stimme канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що переговори між Україною та Росією можливі лише після виведення російських військ із території країни. У своїй відповіді на питання щодо того, як довго Німеччина зможе підтримувати Україну у війні, розв'язаній Росією, Шольц чітко зазначив: «Напад Росії на Україну – це повернення імперіалізму в Європу. Саме тому зараз настав переломний момент, і поставки зброї будуть іти стільки, скільки буде потрібно».


Такі заяви канцлера ФРН значною мірою обумовлені настроями німецьких виборців, велика частина яких (57%, за даними останніх соціологічних опитувань, на які посилалися журналісти Heilbronner Stimme) вважає, що з російським диктатором Владіміром Путіним не повинно бути жодних переговорів. Проте майже 40% тих, хто в Німеччині виступає прихильником переговорної позиції, вимагають від канцлера дотримуватись достатньо гнучкої позиції, де є і жорсткі умови для початку таких перемовин, і водночас подальша підтримка України, спрямована на досягнення виконання цих умов, коли перемовини можуть стати можливими. У такий спосіб Шольц грає і на внутрішній німецький електорат, і на ту частину виборців, що переїхали з Росії до Німеччини та укорінилися там.


Також варто розуміти й складнощі, які постали перед ФРН як одним із лідерів ЄС після провалу перемовин у «нормандському форматі». На Німеччину тягарем відповідальності ліг той факт, що вісім років переговорів у «нормандському форматі» призвели до того, що Російська Федерація пішла другою хвилею війни проти України. Жодні попередні домовленості та медіаторство Німеччини, як і посередництво Франції, не призвели до того, щоб війна зупинилася, а територіальна цілісність України була відновлена. Навпаки, війна з позиційного протистояння перейшла у фазу активних бойових дій.


Тобто лідерські зобов'язання, які колись брали на себе Німеччина і Франція у вирішенні післявоєнних проблем на території Європи, починаючи з 1945 року, були провалені. Відповідно Німеччині важливо зберігати власний зовнішньополітичний імідж як країни, яка здатна давати результати навіть у таких складних питаннях.


Перемовини про Україну без України – неможливі

Під час свого виступу на щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) Президент України Володимир Зеленський зазначив, що зараз відбувається зміна геополітичної конфігурації у світі, але завершення об’єднання Європи неможливе без України. У такий спосіб Володимир Зеленський вчергове підтвердив свою тезу про те, що все, що має відношення до України, має відбуватися лише за її участі. І жодних перемовин про подальшу долю України без неї не повинно бути. «Стіл перемовин про Україну без України неможливий»,сказав Зеленський ще влітку минулого року.


На цих засадах стоять і наші партнери. Так, Державний секретар США Ентоні Блінкен у своїй розмові з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим незадовго до повномасштабного вторгнення РФ в Україну наголосив на тому, що будь-яке обговорення питань європейської безпеки має відбуватися за участі країн-членів НАТО і європейських партнерів, включно з Україною. Цю позицію США Блінкен підтвердив і в червні 2023 року під час свого візиту до Фінляндії.


Навіть під час останньої зустрічі Президента США Джо Байдена та лідера КНР Сі Дзіньпіня Президент США сказав: «Так, ми говорили про Україну та про інші регіональні та глобальні проблеми безпеки, але жодних домовленостей щодо України досягнуто не було». Тобто лідери США та Китаю не укладали домовленостей про Україну поза її участі в перемовинах. Отже, цей факт свідчить про збільшення суб'єктності України в останні два роки та про збільшення суб'єктності Президента України.


Вже зараз стає зрозумілим, що післявоєнне мирне врегулювання не проходитиме в межах «нормандського формату» або в межах трикутника Німеччина – Україна – Російська Федерація. Однозначно буде ширший формат, зважаючи на те, що, з одного боку, Україна вже розпочала переговорний процес щодо вступу до Європейського Союзу, тобто як мінімум буде політично присутнім Брюссель. З іншого боку – Україна перебуває на шляху до вступу в НАТО. Тож, члени Альянсу також зацікавлені у тому, щоб взяти участь у можливих майбутніх перемовинах щодо нової систему загальноєвропейської безпеки.


Також треба розуміти, що у післявоєнних переговорах активну роль відіграватимуть Велика Британія та США як найбільші країни, які підтримують Україну у військово-технічному сенсі, та країни, які пролобіювали дуже багато вигідних військово-технічних рішень для неї. Тому однозначно формат переговорів буде ширшим, де за взірець можна взяти саміти у форматі «Рамштайн». «Нормандський формат» показав, що просто суха дипломатія з Російською Федерацією результату не дає, тому мають бути більш жорсткі переговорні позиції, а жорсткіші переговорні позиції можуть забезпечити лише Велика Британія, Сполучені Штати Америки та Брюссель як військово-політичний центр Європи та Євроатлантики.


Джерело: "The Gaze"


9 переглядів0 коментарів
bottom of page