top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Не руський, - Дмитро Левусь


«Захист РФ» шляхом мобілізації в умовах великої війни нав’язується поневоленим Москвою народам як єдина можлива модель поведінки. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Перебіг великої війни, яку Росія розпочала проти України 24 лютого 2022 року під назвою «спеціальної військової операції» (СВО) свідчить про те, що Кремль реально розраховував на швидке подолання опору Сил оборони України, вважав, що цей опір буде спорадичним та слабко організованим. У результаті Москва реально розраховувала на встановлення контролю над більшою частиною території України та формування нової реальності, де немає місця українській державі та ідентичності. Загалом це свідчить про системну кризу аналітики та управління РФ. Адже Москва з 2014 року, після окупації Криму вела вісім років війну на Сході України.


Звісно, Росія усіляко заперечувала свою причетність до цієї війни у Донецькій та Луганській областях, але очевидно, що вона велася саме російськими військовими структурами та за кошти РФ. Крім того, РФ мала досвід подій у 2014-2015 роках, коли Україні вдалося локалізувати російську агресію на обмеженій території завдяки наявності українського добровольчого мілітарного руху та активності волонтерства, які підтримали армію.


Однак, високий рівень заідеологізованості російського населення, експертного середовища та керівних кіл РФ, уражених «рускім миром», їх зневага до України не дали можливість росіянам зробити вірний висновок щодо мотивації українців до опору, боєздатності української армії та стійкості інституцій України.


Як наслідок, «Київ за три дні», гасло, яке звучало по російському ТБ, перетворилося на «все йде за планом», а зараз про терміни, які триватиме війна, не йдеться взагалі. Величезні втрати особового складу примусили Кремль замислитися над нестандартними способами комплектування загарбницької армії та рішенням проблем з матеріальним забезпеченням нових частин.


Мобілізація як російський соціальний ліфт

Слід зазначити, що мобілізація, яку Кремль проводив з вересня 2022 року, і, яка латентно триває наразі, не викликала вибуху захоплення та ентузіазму серед мешканців більш благополучних регіонів РФ, осіб з більш високим рівнем доходів та освіти.


Репортажі світових ЗМІ про так званих російських «релокантів», що колоритно тікали світ за очі по різних країнах від мобілізації були дошкульним ударом по російській пропаганді, яка завжди апелювала до спадкоємності з героями «великої вітчизняної війни» та стверджувала, що якщо буде треба, то росіяни «усі як один підуть на фронт». Показово, що старші росіяни із благополучних регіонів, не схвалюють цю втечу від мобілізації. Така оцінка повʼязаная з віком - чим менше ймовірність через вік особисто отримати повістку та відправитися на фронт, тим більш високий рівень мілітаризму і бажання спрямувати на «захист вітчизни» усю молодь.


З огляду на зазначене, Кремль зробив ставку у мобілізації на провінцію, неблагополучні регіони та національні околиці. При чому зрозуміло, що бідні російські регіони з низьким рівнем життя та загальної культури, безвихіддю та депресією, злочинністю, алкоголізмом та наркоманією, де чоловіки не живуть довго і при цьому відрізняються зазомбовністю пропагандою сприймають мобілізацію як вихід, розвагу та, навіть, соціальний ліфт.


Операція «врятуй росіянина»

Однак, Кремль пішов далі. Серед депресивних регіонів багато таких, які є місцем проживання корінних народів, в автономних утвореннях РФ або у її глибині та на кордонах. Динаміка мобілізації дозволяє зробити висновок про те, що Кремль свідомо робить ставку на мобілізації саме не росіян. Їх непропорційно багато серед мобілізованих.


Мета є зрозумілою. За можливості зберегти титульну націю, залишити Росію більш російською, що для Кремля дуже актуально на тлі стрімкого зменшення частки російського населення. Знову ж таки, масова загибель росіян із центру Росії може позначитися і на настроях у столицях (Москва та Санкт-Петербург) та інших важливих центрах, а Кремль боїться цього. А так Росія воює руками упокорених народів, які стають співучасниками її злочинів та розмивають відповідальність власне Москви.


Так сталося, наприклад з образом бурятів і чеченців-кадирівців, при чому Москва сама культивує такий образ «неросіянина» задля залякування українців та відбілювання військового російського походження як носія легітимної «суворої, але справедливої» влади. Щоправда така пропаганда не є надто ефективною. Навальна мобілізація національних меншин на війну з високим ступенем ймовірності бути вбитим, зменшує чисельність потенційно бунтівних народів, можливість їх відродження та сепаратистських тенденцій. Взагалі можна вважати таку мобілізаційну політику частиною геноциду. І це відмічається активістами національних рухів.


Наприклад зимою відбувався суд над якутським (Саха) активістом Анатолієм Ноговіциним, який виступив проти агресивної війни Росії. Хід процесу дав можливість отримати інформацію про жахливі наслідки від мобілізації для північних районів Якутії, де мешкають саме якути. В деяких поселеннях мобілізовано величезну кількість чоловіків. Саме у тих регіонах, де люди живуть традиційним способом життя народів Півночі, де дуже багато залежить від чоловічої фізичної праці, мобілізація призведе до злиденності та руйнування традиційного господарства.


У віддалених районах Якутії простежується зв’язок між кількістю мобілізованих та рівнем правової грамотності. Влада шантажувала людей із віддалених поселень тим, що неявка на мобілізацію автоматично призведе до тюремного строку у 15 років. Мобілізацією влада рф здійснює геноцид малих народів Сибіру та Далекого Сходу. Подібна ситуація ы у Бурятії, про що говорять бурятські активісти.


Східна межа Астраханської області РФ водночас є державним кордоном Росії з Казахстаном. Східна частина області є місцем, де мешкає 150 тисяч казахів, які є там автохтонами, та колись мали свою державу на цій території. Казахи у Астраханській області складають 15 відсотків населення. Однак серед мобілізованих на війну в Україну з області їх близько третини, якщо судити за загиблими що, однозначно, непропорційно багато. І це помітили навіть у Казахстані, хоча влада цієї країни очікувано не робила заяв з цього приводу.


Як виглядає етнічний протест проти мобілізації

За великим рахунком така політика Кремля майже не викликала масових організованих протестів у «національних регіонах». Виключенням можна вважати Дагестан на Північному Кавказі. Саме там у вересні 2022 року після оголошення мобілізації сталися масові заворушення у Бабаюртівському і Хасавʼюртівському районах та у Махачкалі. Пікетувалися військкомати, перекривалися дороги, у Махачкалі, столиці автономії, дійшло до сутичок з поліцією, застосування нею спеціальних засобів та стрілянини у повітря. Президент України Володимир Зеленський записав спеціальне звернення до протестувальників із закликом опору.


Згаданий вище антивоєнний активіст Ноговіцин із Якутії, порівнюючи ситуацію з Дагестаном, де відбувалися масові протести проти мобілізації, стверджував, що на відміну від Дагестану та Північного Кавказу, загалом у Республіці Саха та якутів військова служба, нібито не є настільки престижною. Хоча як це не парадоксально, але з тезою можна певним чином погодитися.


По-перше, очевидно, що більшість тих, хто хотів служити з Дагестану вже пішов на службу за контрактом ще до оголошення російським диктатором Владіміром Путіним мобілізації. По-друге, протести відбувалися у районах, населених, в основному, тюркомовними кумиками. Цей народ нараховує близько 600 тисяч осіб, він є третім за чисельністю у поліетнічному Дагестані. І має власний досвід державності ще у період девʼятнадцятого століття. Але наразі кумики у Дагестані, мабуть, найменше представлені у владі та мають непропорційно малий вплив на всі сфери життя. Наприклад, у Махачкалі, яка стоїть на кумицьких землях, ніколи не було мера кумика. Тож, природно, що саме вони стали обʼєктом для здійснення масової мобілізації на війну.


Національні рухи народів РФ, які ведуть боротьбу за самостійність, також закликають до саботажу мобілізації та виступів проти війни. Наприклад ерзянський національний рух тричі офіційно засуджував війну проти України: один раз у 2014 році та двічі у 2022 році. Є відповідні заяви татарського, башкирського, бурятського та інших рухів. Але реальний їх вплив на зменшення мобілізаційного потенціалу, звісно, не є великим.


***

Загалом, вʼялий спротив мобілізації серед не росіян, які опиняються її першою ціллю, можна пояснити низьким рівнем національної свідомості у значної кількості народів, що перебувають під владою РФ. Можна також говорити про ефективність російської політики асиміляції, що знищує ідентичність та ефективність пропаганди, яка створює симулякр «єдиної вітчизни» для кожного росіянина. Це спотворює уявлення не російського за походженням росіянина про світ, який, нібито, є агресивним по відношенню до Росії. У цій картині світу, «захист РФ» шляхом мобілізації в умовах великої війни нав’язується поневоленим Москвою народам як єдина можлива модель поведінки.


Джерело: "The Gaze"

24 перегляди0 коментарів

Comments


bottom of page