До тоталітарної диктатури не можна підходити з нормами моралі і очікувати, що будуть виконуватися домовленості. Про це в матеріалі для Agenda Pública повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Дмитро Левусь.
Смерть російського опозиціонера Олексія Навального в увʼязненні у виправній колонії у селищі Харп у Ямало-Ненецькому автономному окрузі на Півночі РФ безсумнівно стала однією з найпомітніших подій політичного життя світу. Зрештою, Навальний дійсно був одним із символів опору Кремлю, особою, що пережила переслідування та здійснене ФСБ отруєння, була ефективним координатором антикорпуційних розслідувань.
Окремо варто відзначити, що для Заходу Навальний значною мірою був фігурою, яка уособлювала сподівання на можливість демократизації Росії та зміни режиму. До таких думок скептично ставляться українці, громадяни Грузії та країн Балтії. Бо вони чудово памʼятають про його зневажливе ставлення до грузинів під час російської агресії у 2008 році та нахабну впевненість у тому, що захоплений у 2014 Росією Крим, ніколи не повернеться до України, порівняння Криму з «бутербродом, який не можна передавати туди-сюди». Це обґрунтовано викликало припущення, що метою Навального є побудова некорумпованої, більш ефективної, але так само агресивної і при цьому більш небезпечної для сусідів Росії.
Але наразі це залишається на другому плані. Путінський режим вбив Олексія Навального. Його повернення до РФ із Німеччини після лікування від отруєння, здійсненого ФСБ, було кроком наскільки рішучим, настільки ж безрозсудливим. Арешт, суд та відправлення для відбування покарання в умови суворого клімату були початком цього повільного вбивства. З високим ступенем ймовірності Навальний був саме вбитий. Адже один раз Кремль вже труїв його. Навіть якщо припустити, що зараз причиною смерті дійсно став «тромб, що відірвався», як про це пише російський офіціоз, то навіть у такому разі смерть не була природною. Відбування покарання у російській вʼязниці, яка за умовами мало чим відрізняється від пекельних таборів ГУЛАГу, у холоді російської півночі, під свавіллям охоронців, які мають відповідні накази на пресування та тиск до цього увʼязненого, так само як і терор від увʼязнених, які співпрацюють з адміністрацією тюрми, регулярне покарання ще більш суворими умовами штрафного ізолятора - усе це методично вбиває здоровʼя та психіку. Зараз, коли регулярно відбуваються обміни військовополонених і додому повертаються українці, яких росіяни утримували у подібних таборах, ми отримали великий масив інформації про жахливі умови утримання та систему терору та тиску на увʼязнених, яка процвітає у Росії та активно використовується російською владою для того, щоб зламати людей.
Але більш ймовірним є саме заплановане вбивство, до того ж таке, яке виконано за наказом Путіна. Ті, хто вважає, що вбивство Навального, нібито не є вигідним для Кремля в умовах «виборів президента РФ», що заплановані у березні, жорстко помиляються. «Вибори президента» для Путіна давно вже дійство, яке має підтвердити його сакральний статус, а підрахунок голосів є дією суто умовною. У цій Росії Путіна не має бути бодай кого, хто міг би навіть умовно кинути виклик по популярності. При цьому, насправді, Навальний, у разі навіть реальних виборів не міг конкурувати з хазяїном Кремля. Та Путін впевнений у тому, що ніяких фатальних для його влади заворушень не станеться і «вибори» пройдуть спокійно. Ба більше, вбивство Навального має характер символічного та ритуального, що цілком притаманне як для Путіна, так і для російської політичної традиції взагалі. І є цілком традиційним для Путіна. Достатньо згадати вбивство іншого яскравого опозиціонера Бориса Немцова у 2015 році, безпосередньо біля Кремля. У даному ж випадку ми маємо справу ще і з куражем, зухвальством і пихою, які походять із російського чекистського та кримінального менталітетів. Ця зухвалість та пиха проходять червоною лінією через усю політику сучасної РФ. Приблизно як коли Путін заявляв у 2014 році, що у Криму діяло «місцеве ополчення» і буквально за два місяці визнає у фільмі про Крим, що «зелені чоловічки», це спецпризначенці Росії. І таких прикладів безліч. Вони притаманні не лише для політиків РФ, але і для пересічних росіян, які, повторюючи слова пропаганди про те, що Росія не нападала на Україну чудово знають, що напад здійснено саме ними, але вважають, що Росія вище за юридичні стандарти. І коли Росію ловлять на місці злочину з беззаперечними доказами, визнання провини не відбувається, а лунають слова подібні до дрібного кримінальника «а що ти мені зробиш?» Саме так як з малазійським Боїнгом MH-17, навіть тепер, коли завершено слідство та відбувся суд, які довели злочин Росії.
Для російського символізму кримінально-чекістського штибу притаманною є зацикленість на датах. Вони сакралізуються, з їх допомогою надається символізм та проводяться паралелі, «передаються привітання». Зараз до вбивства Навального підібрана відповідна дата. День Мюнхенської конференції з безпеки. Це символічна подія для Путіна. Саме на Мюнхенській конференції у 2007 Путін у промові озвучив прагнення зростання ролі Росії та погрози світовій системі. Зараз він невʼїздний до Мюнхена. І це його уражає, адже того визнання ролі Росії з боку Заходу, якого він прагнув, незважаючи на велику європейську війну, розпочату ним, не сталося. І надсилається отакий сигнал: «Ви (Захід) вважали, що маєте іншого лідера для Росії, хотіли говорити з ним, ось вам його голова». Ніякого значення для росіян не має той факт, що, насправді, підтримки Навального з боку Заходу у плані повалення Путіна не відбувалось. Вони мислять саме такими категоріями. Якщо ж згадати, що лідери західних країн (наприклад Шольц та Байден) висловлювали підтримку Навальному і попереджали про неприпустимість жорстокості щодо нього, то наразі Москва не лише знаходить підтвердження «підступним планам Заходу», а і наочно демонструє «перехід червоних ліній» і абсолютно не зважає на можливу реакцію.
Якщо хтось шукає раціональність у діях Путіна, гадає, що вбивства не було тому, що, мовляв, це просто невигідно йому, та і увʼязнений Навальний не становив загрози, то він жорстко помиляється. Путін вбив Навального просто тому, що міг це зробити. Так працює його влада, яка є повним продовженням російської традиції. Сталін вбив свого політичного супротивника Троцького у далекій Мексиці коли троцькісти не становили з себе єдиного явища у світі, годі вже казати про СРСР, де їх рух був остаточно знищений за десять років до атентату. Лідери українських націоналістів Лев Ребет і Степан Бандера були вбиті КДБ у Німеччині вже після закінчення активного руху українського опору за часів влади Хрущова та так званої «відлиги», тобто «помʼякшення та гуманізації» режиму. Подібних прикладів безліч. Вбиває, бо може, бо хизується всевладдям.
Показово, що оце хизування безкарністю з боку Росії набуває форму нахабного звинувачення своїх супротивників у власних злочинах. В умовах агресії Росії проти України, це, наприклад, проявилося у Маріуполі, де суцільні руйнування та масову загибель мирних мешканців росіяни називають «наслідками бомбардувань ЗСУ». Це є абсурдом, адже саме РФ застосовувала важку артилерію та авіацію при штурмі міста, при чому про це повідомляли практично у прямому ефірі російські ж ЗМІ. Зараз Росія звинувачує Захід у вбивстві Навального. Про це пишуть не лише російські Z-блогери, але й російські можновладці. Наприклад спікер Державної Думи Росії Володін, який вважає, що у смерті Навального винними є Вашингтон та Брюссель, керівництво США, НАТО, Великої Британії, Німеччини та України. Залишилося організувати судовий процес на кшталт тих, що відбувалися у СРСР 1937 року, де група співробітників охорони зони та медичних працівників буде розкаюватися у тому, що погодилися завербуватися до шпигунів Мі-6 та СБУ, щоб за «тридцять срібняків» отруїти Навального.
Насправді смерть Навального мала б показати реальне обличчя путінської Росії. Ба більше, мали б зникнути ілюзії щодо того, що Путін готовий до переговорів і взагалі договороздатний. До тоталітарної диктатури не можна підходити з нормами моралі і очікувати, що будуть виконуватися домовленості. Навпаки, нинішня зухвалість Путіна є елементом залякування світу і намагання діалогу він і далі сприйматиме як слабкість, продовжуватиме тиснути та шантажувати. Доля Навального, який очолював однозначно ненасильницький опір режиму та приїхав щоб здатися, найкраща ілюстрація того, як Кремль ставиться до того, що він вважає незручним для себе та може легко «виключити з гри»
Джерело: "Agenda Pública"