Саміт НАТО 2025: чи буде Альянс на боці України?

Зростає ризик того, що НАТО втратить внутрішню довіру — між тими, хто готовий вкладатися в оборону, і тими, хто вважає це надмірною поступкою тиску з боку США. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Саміт НАТО-2025 у Гаазі обіцяє стати моментом істини для Альянсу. Чи вдасться подолати кризу єдності та відповісти на російську загрозу?

Саміт НАТО, що пройде 24-25 червня 2025 року в Гаазі, позиціонується як момент єдності, адаптації та зміцнення Альянсу перед викликами XXI століття. Але насправді він дедалі більше нагадує кризову точку. Непрозорість рішень, зникнення теми України, дискусії довкола оборонних бюджетів і незрозуміла позиція Д. Трампа — все це створює враження, що НАТО балансуватиме між ухваленням перезрілих рішень та відсутністю стратегічного бачення власного майбутнього.

Наскільки реальна російська загроза країнам НАТО

Саме в такий момент Альянс мав би продемонструвати лідерство, чіткість і рішучість. Натомість у повітрі зависла політична невизначеність — із чіткою воєнною загрозою в особі Росії, але без рівнозначної політичної відповіді. Показово, що якраз у цей момент вийшло інтерв’ю заступника міністра закордонних справ РФ Рябкова російському агентству ТАСС, де той озвучив чергові вимоги до НАТО. «Врегулювання конфлікту із Заходом неможливе без зупинки експансії НАТО. Скорочення контингенту НАТО у Східній Європі пішло б на користь безпеці континенту, – сказав Рябков. Цікаво, що перед початком повномасштабної російської агресії проти України той самий Рябков уже висловлював ультиматуми, що «НАТО має забратися із Східної Європи», і чим тоді все це завершилося, знають усі.

Тепер теж ні в кого немає жодних ілюзій. Так, Росія прямо погрожує країнам НАТО. І це уже не лише на рівні слів. Як повідомляє The Guardian, генерал-майор, керівник стратегічного відділу Сил оборони Фінляндії Самі Нурмі заявив, що військові «дуже уважно» стежать за маневрами Москви і що їхня робота, як частини альянсу НАТО, полягає в тому, щоб «готуватися до найгіршого». Супутникові знімки, нещодавно опубліковані в New York Times, демонструють розширення російської військової інфраструктури поблизу фінського кордону, включаючи ряди наметів, військову техніку, реконструкцію укриттів для винищувачів і відновлення раніше невикористовуваної вертолітної бази.  «Вони (росіяни – ред.) змінюють структури, і ми бачимо помірну підготовку до розбудови інфраструктури поблизу наших кордонів», – сказав Нурмі.

Загроза з боку Росії для країн НАТО, про яку Україна говорила останні роки, більше не просто словесний конструкт або віддалена у часі перспектива, а щось все більш і більш реальне. Росіяни явно готуються до війни, яка спочатку може бути гібридною. Нещодавно очільник Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Бруно Каль заявив, що Росія планує перевірити дієвість статті 5 НАТО. За його словами, німецька розвідка має конкретні докази підготовки Кремля до потенційної агресії проти Альянсу.

Очільник BND наголосив, що Москва більше не вірить у надійність системи колективної оборони НАТО, зокрема у статтю 5 Північноатлантичного договору, яка гарантує взаємний захист у разі нападу на одну з країн-членів Альянсу. За його словами, у Кремлі можуть спробувати перевірити цю гарантію на практиці. Каль уточнив, що це "не означає, що ми очікуємо на вторгнення великих танкових батальйонів зі Сходу на Захід". Мова про гібридне вторгнення, захоплення невеликої території, яке б показало слабкість та недієвість НАТО.

Росії не треба поки що захоплювати якусь державу, що входить до НАТО. Тим більше, у неї немає потреби посилати велику армію, оголошувати війну чи у будь-який інший спосіб відкрито проявляти агресію. Диверсанти, шпигуни, «5 колонна» – це те, що може бути використане на першому етапі агресії. Ну а тоді постане питання про позицію провідних держав «Заходу». І з цим зараз далеко не все зрозуміло.

Чи дійдуть  країни альянсу згоди щодо питання оборонних бюджетів

Підвищення видатків на оборону членами НАТО обговорюється давно, але нового імпульсу йому додало обрання президентом США Д. Трампа, який прямо поставив це завдання перед союзниками. Також він неодноразово висловлювався за те, що США не муситимуть захищати союзників, які недостатньо витрачаються на власну оборону. Тому зараз питання видатків на оборону є ключовим для збереження євроатлантичної єдності. Водночас, питання про підвищення оборонних витрат до 5% ВВП стало лакмусовим папірцем, що оголив глибинну напругу між ключовими членами Альянсу. Ідея підвищити мінімальні оборонні витрати з чинних 2% до 5% до 2032 року виглядає амбітно, але викликає спротив уже зараз. Іспанія публічно виступила проти ініціативи прем'єр-міністра Нідерландів Марка Рютте, зазначивши, що це не лише економічно нереалістично, а й політично токсично.

Ця реакція вказує на глибшу проблему: після десятиліть комфорту європейські країни не готові до докорінної трансформації власних військових бюджетів, навіть на тлі нової реальності — повномасштабної війни у Східній Європі. Таким чином, зростає ризик того, що НАТО втратить внутрішню довіру — між тими, хто готовий вкладатися в оборону, і тими, хто вважає це надмірною поступкою тиску з боку США.

Чи стане російсько-українська війна останнім аргументом для посилення Альянсу

Факт, що у фінальному комюніке саміту, яке має бути ухвалено за його підсумками, відсутня згадка про перспективу членства України, є не просто дипломатичним нюансом, а тривожним сигналом. Після Бухарестського саміту 2008 року, на якому Україна і Грузія отримали декларативне запевнення, що "стануть членами НАТО", ситуація майже не змінилась.

Те, що це питання навіть не обговорюється на рівні саміту, свідчить про новий консенсус — консенсус відкладеного приєднання, який фактично є консенсусом замороження інтеграції. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис дипломатично, але твердо підтвердив: "Запрошення України до НАТО на саміті не планується. Таке питання навіть не стоїть на порядку денному". Цей вакуум створює ризик не лише для довіри Києва до західних партнерів, а й для регіональної безпеки загалом. Адже Україна стає єдиною країною в Європі, яка фактично воює на флангах НАТО, але залишається поза рамками безпекових гарантій.

У проекті комюніке НАТО знову визнає Росію як "довгострокову загрозу". Це важливий сигнал про сталість політики Альянсу. Але цього недостатньо. За цим формулюванням має стояти чітка політика стримування та протидії — в усіх напрямках: військовому, кібербезпеці, інформаційному та енергетичному.

Проблема в тому, що окрім визнання загрози, конкретна стратегія дій Альянсу щодо Росії залишається фрагментарною. Частину тягаря стримування взяли на себе окремі країни: Велика Британія, Польща, країни Балтії. Але поки немає загальноальянсної програми протидії кремлівській агресії на всіх рівнях, заяви про "загрозу" можуть перетворитися на ритуальну формальність — без наслідків.

Підсумовуючи усе сказане вище, важко оцінити майбутній саміт НАТО інакше, аніж як свідчення глибокої кризи, у якій опинилася євроатлантична ідея. Між союзниками явно відсутня солідарність та спільне бачення майбутнього, а також єдність у розумінні викликів, які стоять перед НАТО, та необхідності реагувати на ці виклики.

Мабуть, зараз НАТО розколоте як ніколи, і це відчувають усі. Включно із головним противником Альянсу – Росією, яка явно готує провокації проти НАТО. І ці провокації цілком можуть скоро перерости у гібридну агресію, поки у самому НАТО тривають внутрішні суперечки.