Мобілізація у Росії як прояв імперської політики

Мобілізаційна політика Російської Федерації у війні проти України набуває рис класичного імперіалізму, в якому етнічні меншини стають головною мішенню. Про це пише Петро Олещук, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Чому війна Росії проти України є водночас війною Росії проти самих себе як багатонаціональної держави?

Особливу роль у цій парадигмі відіграє риторика навіть частини російської опозиції — зокрема, заява Володимира Кара-Мурзи, яка відтворює колоніальні уявлення про "росіян" і "не росіян". Державна політика Кремля спрямована на використання бідності, політичного безсилля та маргіналізації для примусу представників колонізованих народів до участі у війні.

Расизм під маскою опозиційності: справа Кара-Мурзи

У квітні 2025 року обговорення в медіа викликала заява колишнього ув’язненого російського опозиціонера Володимира Кара-Мурзи, звільненого у результаті минулорічного обміну, у якій він зазначив, що "російські солдати практично не беруть участі у війні, замість них гинуть буряти, чеченці, дагестанці". Це твердження викликало справедливе обурення серед представників самих етнічних меншин, адже в ньому звучить не співчуття, а прихована теза про те, що "справжні росіяни" мають бути виокремлені й збережені, а "інші" — ніби природно призначені для війни.

Це не просто некоректна фраза — це симптом, що і частина російської опозиції мислить у категоріях імперської вищості, де "росіянин" — носій державності, а всі інші — її обслуга. Таким чином, опозиціонер Кара-Мурза не виступає проти імперії як системи — лише проти того, що ця система вбиває «неправильних» людей. Це повторення наративу, де імперія цінна, але має просто бути «краще адміністрована».

Крім того, у заяві міститься різне ставлення до людей різного етнічного походження, вони нібито внаслідок самих своїх «генів» можуть бути більше придатні для вбивств інших людей.

Військова мобілізація: кого і чому мобілізують

У дослідженні AsiaNews зафіксовано масштабне залучення до війни громадян Росії неслов’янських національностей, зокрема з Туви, Бурятії, Дагестану, Інгушетії та Якутії. У Бурятії, де проживає менше ніж 1% населення РФ, кількість загиблих значно перевищує аналогічні показники по країні, що свідчить про нерівномірність мобілізації.

Механізми цієї політики прості:

• Психологічний тиск і дезінформація: через місцеві ЗМІ та «військові комісаріати» формується уявлення, що участь у війні — це «патріотичний обов’язок»;

• Економічна вразливість: регіони зі слабким доступом до інфраструктури та роботи розглядають війну як засіб виживання;

• Розрив зв’язків: активне переміщення мобілізованих далеко від батьківщини розмиває локальні ідентичності.

  
  

Усі ці елементи — частина класичної колоніальної тактики, коли імперський центр використовує периферію як людський ресурс. Не випадково в багатьох національних республіках Росії фіксуються акти непокори або саботажу мобілізації, особливо серед молоді.

Як Росія здійснює політику демографічного виснаження

Етнічні меншини, що й так перебувають під демографічним тиском (через урбанізацію, низький рівень народжуваності, асиміляцію), фактично піддаються новому етапу скорочення. Ідея полягає не лише у фізичному винищенні, а й у демографічному послабленні, що унеможливлює самостійні політичні та культурні проєкти.

Звернення на сайті Indigenous Russia наголошує, що державна політика мобілізації фактично знищує цілі покоління потенційних лідерів, активістів, культурних діячів. У документі йдеться про те, що "відправка на війну — це метод боротьби проти самовизначення".

Ця політика викликає асоціації з радянськими практиками депортацій і насильницької асиміляції, але адаптована до нових реалій — замість вагонів і таборів тепер використовується військовий контракт.

Позиція самих народів: чи мають значення спротив і національна гідність

Особливу вагу має реакція самих представників національних спільнот. У заяві Чеченського національно-визвольного руху «United Force» прямо сказано, що «участь у війні проти України не є вибором чеченського народу — це акт примусу, спрямований на демографічне ослаблення і репресії». У зверненні також міститься заклик до створення незалежної платформи в рамках ПАРЄ, яка б представляла інтереси окупованих народів.

Такі документи свідчать про зростання політичної самосвідомості всередині спільнот. Вони вже не сприймають себе як "частину Росії", а як окремі суб’єкти, яким потрібна міжнародна правозахисна підтримка. Кара-Мурза у своїй заяві ігнорує цей вимір — він не бачить у бурятах чи чеченцях носіїв державності чи правосуб’єктності.

Імперська Росія завжди балансувала між багатонаціональністю та централізацією. Однак сучасна модель відмовилась від гібридності на користь уніфікації. Кремль прагне трансформувати федерацію в етноцентричну державу з домінуванням російської мови, культури й історичної пам’яті.

Мобілізація нацменшин — не лише воєнна операція, а етносоціальний експеримент, що має зменшити чисельність неросійських груп, дезінтегрувати їхню культуру та усунути їх як політичні суб’єкти. Це шлях до перетворення багатонаціональної федерації в «Росію для росіян». Тобто, мова йде про суто нацистські за своєю природою задачі, які дозволяють називати подібну політику формою «етнічних чисток» з тією особливістю, що учасники цих чисток нібито беруть участь у них «добровільно», мотивовані обіцянками високих доходів.

Висновки

1. Заява Кара-Мурзи — це приклад расистського мислення в рамках імперського наративу, що розглядає «не росіян» як розхідний матеріал.

2. Масова мобілізація етнічних меншин — це форма колоніальної експлуатації, яка спирається на економічну нерівність, політичне безправ’я та соціальну ізоляцію.

3. Використання війни для демографічного скорочення етнічних меншин свідчить про намір перетворити Росію на однорідну націю шляхом знищення багатонаціональності як явища.

4. Позиції корінних народів свідчать про зростання національного спротиву та усвідомлення себе як жертв внутрішньої імперської агресії.

5. Російська мобілізаційна політика є не лише воєнною, а глибоко колоніальною за своєю суттю, наближеною до «етнічних чисток» за своєю природою.