Ключовим завданням внутрішньої політики на наступний рік закономірно лишатиметься проблематика, пов’язана із необхідністю забезпечення стабільності і керованості.
Причому йдеться не лише про необхідність зберегти нинішню консолідацію всіх політичних сил в Україні як парламентських, так і позапарламентських навколо потреби захистити державний суверенітет та територіальну цілісність держави, але й про недопущення руйнування соціальної солідарності у суспільстві.
Тут треба зважати на кілька важливих аспектів.
По-перше, нинішня консолідація політичних сил в Україні є стихійною і ситуаційною, бо вона обумовлена передусім повномасштабним вторгненням рф і запровадженням правового режиму воєнного стану, що накладає обмеження на політичну діяльність як об’єктивно – формально-юридично, так і суб’єктивно на рівні соціально-психологічному.
Втім, це не означає, що зникли як антагоністичні соціальні інтереси, так і політичні амбіції тих, хто ці інтереси представляє, захищає, а подекуди й інспірує.
Більше того, відлуння таких протистоянь виринають на поверхню навіть в умовах обмежень, які мають місце в інформаційному просторі. Прикро, що іноді опоненти влади не гребують фактично поширювати тези російської пропаганди як то «припущення» про нібито наявний конфлікт між політичним і військовим керівництвом України або риторику про якійсь «договірняки» тощо.
Треба усвідомлювати, що такого буде ставати дедалі більше особливо мірою наближення кінця війни.
По-друге, варто усвідомлювати, що соціально-економічна ситуація лишатиметься складною. І якщо зараз під час війни більшість готова миритися з негараздами і труднощами, то після війни соціально-економічна проблематика неминуче вийде на перший план. Тому вже сьогодні треба думати над тим як мінімізувати вплив складної економічної ситуації на соціально-політичні настрої.
Так само як не варто робити безпідставно оптимістичні прогнози щодо кардинальної зміни українського політикуму. Навпаки є підстави припускати, що всі розбіжності, наявні до початку повномасштабного вторгнення, не лише збережуться, але посиляться, а швидше за все ще й радикалізуються. Причому це стосується як оцінок соціально-економічної проблематики, так й гуманітарної сфери.
Заяви на кшталт «хлопці повернуться з фронту із загостреним почуттям справедливості» не враховують одного принципово важливого нюансу – хлопці, які повернуться з фронту дійсно матимуть загострене почуття справедливості, втім у кожного буде своє власне уявлення про цю справедливість, і на цих уявленнях намагатимуться зіграти окремі політичні сили. А це в умовах неминучого погіршення соціально-економічної ситуації може призвести не лише до спалаху криміналу, але й до вибуху політичного насилля.
З огляду на це, варто вже зараз закладати фундамент для повоєнного відновлення і трансформації соціально-економічних відносин в Україні, проводячи радикальні реформи, поки є політичний консенсус і достатньо високий рівень консолідації суспільства. Треба усвідомлювати, що у нинішніх умовах є можливість провести кардинальні трансформації, які за нормального протікання політичного процесу в Україні, реалізувати буде вкрай складно якщо взагалі можливо.
Окремо, варто зупинитися на дилемі непростого взаємозв’язку між з одного боку необхідністю достатньо високого рівня централізації управлінських функцій, що неминуче в умовах війни, і з необхідністю продовжувати процес демократизації в Україні.
Підбиваючи підсумок, аналізу викликів у внутрішній політиціна наступний рік, можна сказати, що час починати думати не лише про те як виграти цю війну, але й про те ЩО і ЯК доведеться робити після ПЕРЕМОГИ.
コメント