top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Життя за Царя, - Дмитро Левусь



Путін спрямував на війну у першу чергу тих, кому вона точно не потрібна. Це народи, які підвладні Москві і яким вона не принесла нічого доброго. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Повномасштабна війна проти України, розпочата Росією 24 лютого 2022, продемонструвала не лише нездатність російського керівництва до адекватної оцінки ситуації та прогнозу. Адже план загарбання України, який втілював у життя російський президент Владімір Путін, не передбачав використання військових сил значно більших ніж їх було залучено з початку. Реагуючи на неочікувані втрати та зміну характеру бойових дій на довготривалі, керівництву Росії довелося терміново збільшувати армію. Сталася реанімація методів Другої світової у вигляді якщо не загальної, то, все ж таки, масової мобілізації.


При цьому було продемонстровано найвищу ступінь цинізму Путіна, який отримав від служби у КДБ усі характерні риси офіцера цієї структури - організатора масових вбивств, репресій, найпідступніших методів дискредитації та вербування. Він спрямував на війну у першу чергу тих, кому вона точно не потрібна. Це народи, які підвладні Москви і яким вона не принесла нічого доброго, національне життя яких ледь жевріє в умовах русифікації. Але одна річ примусова мобілізація. «Майстерність» КДБ, чекістський хист, зробити так, щоб ці народи зголошувалися на небезпечну війну добровільно та з ентузіазмом, а регіон, де вони живуть взяв на себе їх забезпечення…


Бліцкриг що провалився


Добровольчі батальйони почали формуватися з літа 2022. Тоді стало очевидним, що з «бліцкригом» в Україні у росіян не склалося остаточно, а ефективно вести війну наявним складом армії та інших силовиків не вийде. Мобілізація без підготовки була небажаною, оскільки могла призвести до великого незадоволення. Крім того, питання з матеріальним забезпеченням армії теж виявилося надто гострим.


Іронія в тому, що мілітаризована до безтями Росія виявилася по багатьох параметрах слабко підготовленою до війни високої інтенсивності з мотивованим супротивником, який жорстко опирається. Залучення людських та матеріальних ресурсів регіонів здалося Кремлю вдалим рішенням.


Необхідність створення «добровольчих батальйонів» обгрунтовувалася у інформаційних кампаніях у регіонах необхідністю «захисту Вітчизни та боротьби з українським нацизмом», тобто традиційними тезами російської пропаганди.


Сценарій створення «добровольчих батальйонів» у РФ передбачав голосне оголошення владою регіону про його створення, набір добровольців з інтервʼю, присвоєння батальйону імені, яке має викликати асоціацію з регіоном. Відбувалося широке інформування про пільги та виплати, які «добровольцям» забезпечить регіон, яку частину харчування та матеріального забезпечення надасть місцева влада. Далі починалися підготовка та служба на окупованій території України. Чиновники регіонів повинні супроводжувати цей процес, звітуватися про свою опіку.


Формально у РФ немає «національних» добровольчих батальйонів, зазвичай йдеться про «регіональні». Дійсно, ці підрозділи формуються владою у багатьох регіонах РФ. Та є низка особливостей, через які сформовані у «національних» субʼєктах федерації батальйони стоять осторонь і потребують окремої щільної уваги.


Навіщо Кремлю тубільці


Очевидно, що на «національні батальйони» Кремлем покладаються великі сподівання. У першу чергу у пропагандистському плані. Вони мають стати живим свідченням того, що Росія є «країною багатонаціональною, інтернаціоналістською, де реальністю є дружба народів». Друге важливе міркування - підвищення боєздатності. Російське керівництво у масі своїй, незважаючи на особисте походження, сповідує класичні імперські, расистські погляди.


У цій картині світу підкорені імперії народи мають вірно служити їй, у цій службі імперія використовує їх «наближеність до природи», точніше «дикість» та інші наявні бойові якості. Тубільці при цьому можуть бути обʼєднані у певні підрозділи.


Чи слід казати, що особливі якості таких воїнів, повʼязані з «дикістю», у випадку Росії часто-густо є уявними. Адже «тубільні» підрозділи формуються у тому числі із цілком модернових народів, часто зі своїм тривалим досвідом цивілізованості та державності. Але це не обходить російського імперця. За його уявою «тубільці» все рівно нижчі за «природного росіянина» за рівнем цивілізованості.


Створення «національних батальйонів» для Кремля є такою собі «контрольованою провокацією». Путін є чекістом, і «державна безпека» мабуть одна із небагатьох речей, де він дійсно обізнаний. Він відслідковує національні рухи, що є у республіках РФ. І чудово розуміє, що підстав для незадоволення політикою Кремля, яку він провадить у сфері національних відносин у багатьох народів більше ніж достатньо.


В умовах війни незадоволення може проявлятися несподівано та жорстко. Щоправда, пропаганда нібито придушила національну свідомість у майже будь-якого народу РФ, а створені підрозділи перебувають під контролем. У них приділяється величезна увага морально-психологічній обробці та «політичному вихованню».


Національний контекст повністю витісняється регіональним. Наприклад у зверненнях влади, до батальйонів, сформованих у Татарстані, йдеться про бійців - татарстанців, але не татар. Але ілюзія «національного підрозділу» у бійців присутня. Втім підрозділи «воюють за Росію, за спільні інтереси». Значна увага тут приділяється проведенню парелелей з «Великою вітчизняною війною», де нібито теж представники різних народів разом воювали з нацизмом.


Так само добровольчі батальйони стали місцем куди каналізуються перспективні бунтівники із республік. Так, башкирські активісти, учасники екологічних протестів на Куштау, яких переслідують у Башкортостані вимушені йти до батальйонів, сформованих у республіці з тим, щоб було припинено їх переслідування або не переслідувалися їх родичі. Дехто сподівається «знайти себе» в умовах війни.


Москва добилася, що у «національні добровольчі» батальйони йдуть достатньо мотивовані та ідеологічно оброблені бійці або ті, хто доброю службою вимушений на війні заслужити пробачення від влади. Їх грошове та матеріальне забезпечення значною мірою покладається на регіон.


Наприклад, у Башкирії у так званому «батальйоні імені Салавата Юлаєва» при вербуванні бажаючих зазначається, що виплати здійснюються як у Росгвардії разом з додатковими виплатами від Республіки Башкортостан. Виплата мала б складати 80 тисяч рублів на місяць (до 800 доларів) на період бойового злагодження та 200 тисяч (до 2 тисяч доларів) під час участь у бойових діях. Варто враховувати, що Башкортостан є однією із «багатих» республік РФ, її влада активно піариться на війні, тож не всюди є такий рівень виплат та і керівництво регіонів не всюди дотримується обіцянок.


Існує певна небезпека того, що ці підрозділи раптом можуть стати джерелом сепаратизму та національного відродження або що керівники регіонів захочуть їх використати як своє приватне військо. Та вона врівноважуються пропагандистською роботою, яка нівелює цю небезпеку. Навпаки відкривається можливість додаткового контролю над небезпечними в інших умовах людьми, які зібрані в одному місці. У Кремлі явно розраховують, що так відбувається «формування міцної єдиної російської ідентичності як надбудови на основі різноманіття клаптикової етносвідомости. Хлопці різних національностей пліч-о-пліч зараз захищають Батьківщину, тож усі міжнаціональні, міжрелігійні відмінності відходять на другий план».

Так кується «російський патріотизм»

Сформовані як «національні», батальйони мають назви, які покликані вчергове привернути увагу на «етнічний» характер частини (татарські батальйони «Алга» - «Вперед», «Тімер» - «Залізний»). Можуть бути іменними, які повʼязують з діячами Другої світової війни (башкирський, імені генерала Шаймуратова) або з легендарним міфологічним героєм (Мордовія, «Сіяжар»).

Хоча бувають і нюанси. Один із башкирських батальйонів носить імʼя Салавата Юлаєва, який воював проти Російської імперії у 18 столітті. Але це не є проблемою для більшості росіян. З часів СРСР Юлаєв входив у пантеон дозволених героїв, як борець з царським правлінням та соратник вождя повстання російських козаків та селян Ємєльяна Пугачова.

Керівництво «субʼєктів федерації» так звану СВО сприймає як привід для демонстрації власного «патріотизму» та лояльності Москві. Багато залежить від власне регіону. Ймовірно, Башкортостан став «чемпіоном» з формування цих частин. Там сформовано не лише згадані батальйони імені Шаймуратова, Юлаєва, Доставалова, але й батальйон «Ватан» («Батьківщина») та мотострілецький полк «Башкортостан». По керівнику цього регіону Радію Хабірову помітно, що він активно включений у війну, проблеми постачання для «добровольчих частин», приділяє увагу їх бійцям, заповнює проблематикою ефір ЗМІ.


На ситуацію з «добровольчими батальйонами» накладається і традиційна конкуренція між регіонами у бажанні продемонструвати свою успішність та більшу лояльність Москві. Зокрема є традиційна конуренція між Татарстаном та Башкортостаном. У Башкортостані місцевою пропагандою було створено образ завзятого розвідника Фаніса (Хусаінова), найманця, що воював у одному із «добровольчих» підрозділів. Цей окупант став героєм місцевого телебачення, коміксів, та був знищений українськими військами.


У відповідь у Татарстані було популяризовано солдата татарина із «добровольчого» батальйону «Тімер» Айрата (Мухаммадієва), який став відомим тим, що танцював з прапором Татарстану на БМП, відео стало доволі популярним у країні-агресорі.


Створені «національні батальйони» використовуються пропагандою, формується їхня міфологія та, з огляду на тяжку економічну ситуацію здійснюється додатковий набір людей до їх складу. Восени 2022 деяка частина добровольців цих батальйонів незадоволена тяжкими умовами, намагалася залишити фронт. Але, при цьому, вони схвалювали саму війну.


Саме бійці національних батальйонів наразі демонструють лояльність Росії та навіть не розуміють своєї огидної запопадливості у служінні їй. Чого вартий, наприклад один із шевронів татарського батальйону «Алга»: «Ми татари, з нами росіяни, з ними Бог» (відсилка до російського гасла «Ми росіяни, з нами Бог»).


«Національні батальйони» активно використовуються на фронті. При чому очевидно, що командування окупаційної армії може спрямовувати їх на небезпечні ділянки та не збирається берегти їх. Відомо про їх досить високі втрати. Зокрема, наприкінці жовтня зазнав втрат чуваський батальйон «Атал». Під час передислокації він потрапив під удар HIMARS. Відомо про 47 загиблих чувашів, у тому числі командира підрозділу. На початку жовтня значних втрат зазнав татарстанський батальйон «Алга», а його командир потрапив у полон до Сил Оборони України.


***

У національно-визвольних рухах ставлення до цих «добровольчих батальйонів» однозначно негативне. Приміром, лідер Комітету Башкирського національного руху за кордоном Руслан Габбасов, який вимушений був емігрувати до Литви, попередив учасників промосковських добровольчих батальйонів про наслідки участі у війні після того як Башкортостан стане незалежним: військовослужбовці добровільних загонів не підлягатимуть амністі, а ті, «хто залишиться живим, здорові та інваліди, будуть позбавлені всіх пільг та пенсій як добровільні учасники загарбницької війни».


Зрозуміло, що наразі ця та подібні заяви мають обмежене значення. Та з перебігом війни, її затягуванням, втратами, вони також певним чином впливатимуть на формування антивоєнних настроїв у національних регіонах РФ.


Джерело: "The Gaze"

19 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page