Знищення Каховської ГЕС – одна з найбільших техногенних катастроф, яка буде мати як короткочасні так і довгострокові токсичні впливи, у вигляді негативних економічних, соціальних та екологічних наслідків. Про це експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», економіст Олексій Кущ повідомив в матеріалі для "БізнесЦензор". Нижче наводиться повний текст матеріалу.
Епіграф з роману "Перекоп" Олеся Гончара: "Оленчуків виноградник — над самим Сивашем, на пологому схилі, обернутому до сонця. Оленчук розповідає, що ще за його дідів на цих місцях понад Сивашем, де зараз городи та виноградники, була мертва земля, один кермек та смердюг ріс, що його й верблюди не їдять. Мертво було, аж доки один з Оленчукового роду не докопавсь тут до солодкої води. А це, як відомо, тут все: де вода — там життя. Наче й багато її, а не нап'єшся, — дивлячись на залиті Сиваші, з гіркотою каже Оленчук. — "Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є",— казали колись чумаки, здивовані тим, що воли їхні не п'ють морської... Через нестачу води ніяке й дерево в нас тут не росте, одна тільки жилава акація маловоддя наше витримує".
Величезна техногенна катастрофа, викликана підривом російськими окупантами греблі Каховського водосховища, може стати однією з найбільших екологічних "навмисних" аварій першої третини 21 століття.
У пам’яті виринає історія висохлого Аральського моря, рибацькі баркаси на мертвій землі, поселення-привиди та новітня пустеля Аралкум, з якої солоні вітри несуть шкоду всьому живому і у першу чергу – людині.
Спробуємо дослідити цю катастрофу саме у контексті водного дефіциту південного географічного кластеру України у складі трьох областей: Херсонської, Запорізької та Дніпропетровської.
Це надзвичайно важливо, адже доступ до водних ресурсів (якісних і у достатньому обсязі) є визначальним для базового стандарту життя. Не кажучи вже про характер аграрного укладу, коли активно використовується зрошувальне землеробство.
Надважливу роль вода грає і для промислового виробництва, формуючи так звану "планку" водомісткості ВВП – особливої ваги цей показник набуває для важкої промисловості, переробки, харчових галузей, які споживають велику кількість водних ресурсів.
Одна з великих ілюзій, яка панує в українському суспільстві, полягає у впевненості, ніби Україна володіє значними водними ресурсами.
Насправді, національна екосистема з "тихими водами та ясними зорями" – це, певною мірою, міф. В усякому разі – у контексті насиченості саме "водами".
За показником загального обсягу поновлюваних водних ресурсів Україна посідає 57 сходинку світового рейтингу з показником 139 куб км. Для порівняння: у Великобританії – 147 куб км, Туреччина – 200 куб км, Румунія – 211 куб км, Сьерра-Леоне – 160 куб км, Сербія – 162 куб км, Ангола – 148 куб км, Центрально-Африканська республіка – 144 куб км.
Не краща ситуація і з індексом якості питної води. Тут ми займаємо майже ту саму сходинку – 58-му з індексом 55,1 (100 – максимум). А хто ж є нашими сусідами? Йорданія на 59-й позиції, Узбекистан – на 60-й. Вище нас Коста-Ріка.
А чи є такі країни, які отримали показник якості питної води на найвищому рівні у 100 балів? Виявляється такі держави існують і їх досить багато. Отже, сотню балів у рейтингу отримали: Австрія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Ірландія, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Великобританія. Майже до 100 балів наблизились Німеччина, Італія та Швеція.
Принагідно зауважимо, що якість питної води – це здоров’я нації, тривалість життя, повноцінний розвиток дитини та наявність/відсутність певних видів хвороб. Як казав французький мікробіолог і хімік Луї Пастер, 90% своїх захворювань "ми випиваємо".
Але навіть така забезпеченість водними ресурсами в Україні географічно не є рівномірною.
У більшості центральних, південних та східних областей, забезпеченість населення водними ресурсами складає менше 1 тис м куб на рік на одну людину. Це катастрофічно низький показник водозабеспеченості. Наприклад, у вододефіцитній Індії середнє значення цього індикатору складає 2,2 тис м куб на особу.
Більше того, в Україні немає регіонів з високим рівнем водозапезпеченості, лише середній рівень у одній Закарпатській області.
Найбільший дисбаланс між потребою у водних ресурсах та їх наявністю, зафіксовано у Дніпропетровській, Херсонській, Запорізькій, Одеський областях та АРК Крим.
Вказана інформація нам потрібна для розуміння того факту, що навіть за наявності величезних накопичувачів води у вигляді штучних "морів" - водосховищ вздовж русла Дніпра, південний регіональний кластер відчуває колосальну нестачу водних ресурсів.
А наявний вододефіцит додатково погіршується низькою якістю питної води. Її мало і вона неякісна.
Каховське водосховище із обсягом зберігання більше 18 кубокілометрів води – є ключовим елементом водних ресурсів регіонального кластеру, який складається із Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей України.
Водний потенціал цього регіонального водо-ресурсного ядра постійно скорочувався і лише в останні роки стабілізувався за рахунок призупинки відбору води у Кримський канал: якщо у 1971 році скид води з дамби Каховської ГЕС складав 80 кубокілометрів на рік, то вже у 1991 – лише 42. В 2001 році, цей показник скоротився ще на 39 куб км, а у 2018-му – зріс до 39,6 кубокілометрів.
Водний баланс регіону, як і будь-яка балансова модель, має виходити на нуль у контексті наявності джерел води та її втрат.
Він обраховується за формулою: 0 = X – Y – Z ± ΔS.
де Х — кількість атмосферних опадів; Y — водний стік; Z — випаровування; ΔS — зміна запасу вологи в ґрунтах і породах.
Тобто в посушливих регіонах, водний баланс формується за рахунок природніх опадів і цей ресурс води втрачається у вигляді стоку, випаровування та зміни рівня вологості грунтів.
Таким чином, для південних районів, необхідно знаходити інші чинники збільшення водних регіональних ресурсів. Це можуть бути невідновлювальні джерела – артезіанська вода чи зовнішні джерела – надходження води з інших регіонів за допомогою річок та каналів.
Саме для того, щоб зовнішні джерела водопостачання не "зливались" у вигляді стоку води і будувались дніпровські водосховища.
За нерівномірного розподілу водних ресурсів, значної ваги набуває фактор їх мобільності та транзитивності. Він забезпечується за рахунок розгалуженої мережі каналів.
Каховське водосховище живило три основні канали, які являли собою потужні іригаційні мережі:
Каховський канал протяжністю 130 км, який має чотири шлюзи-регулятори, 12 випусків води в міжгосподарські канали, та живить водою магістральні канали Приазовської, Сірогозької, Генічеської, Каланчацької і Перекопської зрошувальних систем. Зона його покриття - 195 000 гектарів орної землі.
Північнокримський канал протяжністю більше 400 км, який було перекрито після окупації Росією Криму.
Канал Дніпро – Кривий Ріг з магістральною довжиною більше 40 км, який живить Південне водосховище об’ємом 57,3 млн м куб, з’єднуючись із річкою Саксаганню у єдину водну систему. Канал дозволяє зрощувати близько 30 тис га орних земель. Цей канал має важливе значення для забезпечення водою міста Кривий Ріг (616 млн м куб міського водозабору на рік).
Якщо проаналізувати Водогосподарський баланс басейну річки Дніпро, який оприлюднено Держводагентством, отримаємо наступні дані: об’єм стоку, що надходить з розташованих вище джерел від греблі Дніпровського до греблі Каховського водосховища складає в середньому 2300-2400 млн м куб на місяць.
Це і є ключовий водний ресурс регіону – надходження води з Дніпра, отже підземні джерела води дають лише 5 млн м куб води. Середні природні витрати води (випаровування, фільтраційні втрати, тощо) складають щомісяця в середньому 800 млн м куб.
Куди ж дівається різниця для виведення балансу в нуль? Вона поступає у водосховища – середньомісячний резерв водних ресурсів складає до 1 млн м куб з піком у квітні на рівні 2,2 млн та мінімумом у вересні – 0,2 млн м куб.
Вплив втрати Каховського водосховища на різні регіональні частини південного кластеру водокористування, буде неоднорідним.
Розглянемо його у трьох основних аспектах:
Санітарні потреби.
Потреби промисловості.
Потреби зрошувального землеробства.
Найменший вплив буде зафіксовано у Херсонській області. З 25 млн м куб забраної води, майже половина припадає на підземні джерела. Область має значні обсяги як грунтових вод, так і аретзіанських – сам Херсон живиться від сарматського водоносного горизонту.
Витрати води в області складають 7,3 млн м куб і це, передовсім – санітарні потреби. Промисловість та зрошення споживають лише по 1 млн м куб на рік.
Найгірша ситуація буде спостерігатись у Запорізькій області. Тут з 941 млн м куб видобутої води, лише 3 млн м куб припадає на підземні джерела.
Основна причина – геологічні особливості регіону у вигляді гранітного кристалічного щиту. В той же час, більшу частину води споживає промисловість – 197 млн м куб з 234. Санітарні потреби теж великі – 33 млн м куб.
Нерівномірно важка водна модель після знищення Каховської ГЕС у Дніпропетровській області. Більші у порівнянні запаси підземних вод (73 млн м куб) мінімізуються значним споживанням – 672 млн м куб, причому, 534 млн м куб йде на промислові потреби, а 105 млн – на санітарні.
У Дніпропетровській області і найбільші потреби у зрошенні – 21 млн м куб на рік.
Тут треба погодитись з екологами і сказати, що на початку свого створення, Каховське водосховище, певною мірою, стало екологічною катастрофою для місцевих екосистем. В історичному аспекті – це місцина Великого Лугу, традиційних територій деякий Запорізьких Січей.
Але така трансформація була логічною у рамках розміщення продуктивних сил тогочасної економіки, зміни сільськогосподарського укладу та структури промислового виробництва у бік важких галузей економіки.
Дніпровські водосховища стали базовим джерелом води у рамках економгеографічного районування - створеного за часів УРСР Донецько-Придніпровського територіально-економічного району.
А отже руйнація ГЕС стала, так би мовити, повторною, техногенною катастрофою антропогенного характеру.
По суті - це руйнація створеної промислової системи розміщення продуктивних сил, яка, незважаючи на її глибоку амортизацію, продовжує виконувати "станову" роль у функціонуванні місцевих територіально-виробничих комплексів.
Для того, щоб її змінити, необхідно кудись виселити приблизно 1 млн людей та ліквідувати сотні надпотужних підприємств.
Частково перейти від поливного землеробства (овочі, пшениця) на вирощування лише посухостійких культур, наприклад, соняшнику (незважаючи на те, що у форматі монокультури, соняшник суттєво виснажує грунти). Тобто, якщо перейти у формат природних заказників, козацьких зимівників та степових хуторів з відповідним рівнем антропогенного навантаження (кількість людей, підприємств, міст), природа врегулює сама себе.
Але якщо залишити існуюче антропогенне навантаження за умов водного дефіциту - от тоді це і буде справжня еко-техногенною катастрофою. Саме тому, для вибору оптимальної моделі подальших дій (відновлення водосховища, перекид води за новими водогонами, будівництво каналу Дунай – Дніпро, тощо), необхідно дати чесну відповідь - чи можливо змінити існуюче розміщення продуктивних сил у середньостроковій перспективі.
Натомість, зараз у зоні ризику вододефіциту перебувають найбільші міста регіону: Кривий Ріг (більше 600 тис мешканців), Нікополь (більше 100 тисяч мешканців), Марганець (біля 40 тисяч мешканців), Дніпрорудне (18 тисяч мешканців), Енергодар (50 тисяч).
На межі закриття такі промислові флагмани як Криворізький металургійний комбінат та Нікопольський завод феросплавів та інші підприємства. Складана ситуація з водозабезпеченням ЗАЕС.
Знищення Каховського водосховища призведе до погіршення вантажної навігації у нижній течії Дніпра.
Більше того, скид води з Каховського водосховища внаслідок прориву дамби за ланцюговим ефектом доміно призведе до зниження рівня води у всіх водосховищах по річці Дніпро для вирівнювання загальної динаміки скиду води в Дінпровський лиман.
Наразі, дніпровські водосховища "притримують" скид для зменшення тиску на заплавні території, але це буде лише короткостроковому часовому інтервалі.
У довгостроковій перспективі, родючим грунтам півдня загрожує перетворення у солончаки, адже тривале використання поливу, коли рослини споживають воду, залишаючи у грунті солі, призвело до критичного накопичення останніх.
У випадку зникнення поливного землеробства, сольові відкладення почнуть виходити на поверхню, як це вже відбувалось після перекриття північнокримського каналу у декількох районах, які граничать з адміністративною межею АРК Крим.
Це призводить як до загибель рослин (осмотичний тиск грунтового розчину, коли він перевищує тиск клітинного соку), так і до утворення на поверхні сольової корки у вигляді сульфатів, хлоридів та карбонату натрію, які потім вітром потряпляють у дихальну систему місцевих мешканців.
Аналогічний негативний вплив на населення (відхилення та вади у розвитку, важкі захворювання дихальних шляхів) спостерігались в Узебкистані під час висихання Аральського моря.
Зважаючи на це, знищення Каховської ГЕС можна розглядати дійсно як одну з найбільших техногенних катастроф, яка буде мати як короткочасні так і довгострокові токсичні впливи, у вигляді негативних економічних, соціальних та екологічних наслідків.
Джерело: "БізнесЦензор"
Comments