top of page
  • Фото автораКущ Олексій

В Україні населення перевантажене прямими і непрямими податками, – Олексій Кущ


На мій погляд, найбільший фіскальний тиск у нас спостерігається в системі оподаткування доходів населення.


Існуючі ставки податків на працю пригнічують внутрішній платоспросможний попит, позбавляють населення стимулів отримання зарплат "у білу".


В Україні сформувалась колосальна асиметрія в бік перевантаження населення прямими і непрямими податками.


В той же час, транзакційний тиск на бізнес у декілька трильйонів гривень на рік у вигляді трудових доходів, які вони мають адмініструвати, створюють величезний простір для корупції, зловживань та призводять до формування величезного (до 50%) обсягу тіньового ринку праці.


Асиметрія у системі оподаткування праці, коли одні компанії платять повні ставки, а інші мінімізують фіскальне навантаження до 5-7%, блокує притік іноземних інвестицій в Україну, та створює нерівні конкуренті умови.


Сплата бізнесом податків на працю створює також шкідливу ілюзію, про нібито надвисоке податкове навантаження на бізнес, а не населення (що є насправді).


Можливість глибокої мінімізації податків на працю, робить марними всі спроби точкового зменшення податків, адже "крива Лафера" в таких умовах не працює (коли можливості оптимізації податків глибші за діапазон зниження податкових ставок).


Треба чітко визнати, що рівень корупції та державної неефективності в Україні унеможливлює застосування негативних стимулів стосовно сплати податків (штрафи, блокування рахунків, податкова застава, тощо).


Саме тому, треба знищити саму підоснову оптимізації оподаткування, зробити її невигідно.


Що треба зробити?


Існуючі податки та збори (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, ЄСВ) об'єднати у єдиний податок на працю.


У мене навіть є назва для нього - Кумулятивний податок на працю (КПнП).

Встановити базову ставку податку у розмірі 15%.


Скасувати оподаткування мінімальних зарплат та визначити неоподаткований мінімум доходів громадян на рівні реального прожиткового мінімуму.


Тобто, встановити золотий стандарт соціальної політики:


Мінімальна пенсія = мінімальній заробітній платі = реальному прожитковому мінімуму = неоподаткованому мінімуму доходів громадян.


Пенсії виплачувати напряму за рахунок доходів бюджету.


Воно зараз так здебільшого і виходить через механізм бюджетного трансферту на покриття дефіциту ПФУ у розмірі до 190 млрд грн на рік.


ПФУ передати в управління Мінфіну, цифровізувати та скоротити адміністративні витрати.


Сама пенсійна система з солідарної стає соціально-державною, що цілком логічно, адже демографічна база, коли на двох пенсіонерів припадає один платник ЄСВ (наша перспектива після війни), не передбачає можливості для функціонування такої системи (вона стає потенційним банкрутом).


Тобто держава має виплачувати пенсій та індексувати їх за рахунок широкої палітри своїх доходів: акцизи, рента, мита, тощо.


Для уникнення зловживань та спокуси "обрубити" пенсії, необхідно у Конституцію закласти відповідну норму, яка більш чітко сформулює пенсійні зобов'язання державного бюджету ніж зараз.


Для молодих українців, необхідно дати можливість вкладати свої кошти у українські земельні накопичувальні пенсійні фонди, активи який будуть формуватись за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а доходи для пенсійних виплат – за рахунок орендних платежів та прибутку від операцій з землею.


Для цього необхідно встановити дворівневий ринок землі:


- перший рівень: купівля невеликих наділів фермерами та особистими селянськими господарствами;


- другий рівень: купівля великих наділів та концентрація земель лише в активах земельних накопичувальних українських фондів, учасниками яких можуть бути лише громадяни України, які платять податки в своїй країні.


І, нарешті, революційні зміни:


Передача обов'язку з уплати податків від роботодавця – найманому працівнику.


Тобто роботодавець сплачує найманому працівнику брутто-зарплату, а не нетто – як зараз.


А найманий працівник вже сам, раз на рік, сплачує податки в державний бюджет за ставкою 15%.


Цим повністю знищуються стимули бізнесу щодо оптимізації системи оподаткування праці: набагато простіше заплатити працівнику брутто-зарплату, адже механізмів оптимізації більше не існує (роботодавець не платить ці податки і не впливає на них).


Найманий працівник, під час щорічної уплати КПнП отримує право на широкий податковий кредит, тобто зменшення бази оподаткування на суму інвестицій у свою сім'ю: іпотека, витрати на освіту, медицину, тощо.


Такий механізм заохочує до реінвестицій доходів в економіку: будівництво, медична галузь, освіта, а не до непродуктивних накопичень.

Крім того, годувальник сім'ї отримує право на зменшення бази оподаткування відповідно до кількості членів сім'ї на утриманні, передовсім, дітей.


Таке зменшення доходів годувальника до оподаткування здійснюється згідно із розміром реального прожиткового мінімуму на одну утримувану особу.


Це буде надавати додаткові фінансові стимули до інвестицій у дітей та непрацездатних осіб на утриманні.


Право на соціальну допомогу необхідно чітко прив'язати до сплати податків.


Крім базової ставки КПнП у розмірі 15%, та нульової ставки на мінімальні доходи, встановлюється прогресивна ставка на великі доходи у подвійному розмірі, тобто 30%.


Великі доходи розраховуються як певна кількість середніх заробітних плат на місяць, наприклад 20.


Проведенню вказаної реформи має передувати так звана "брутизація ЄСВ", тобто включення цього збору у брутто-заробітну плату (до оподаткування).


Це вкрай необхідно для того, аби вигодонабувачами реформи стали саме наймані працівники, а не роботодавці: у випадку скасування цього податку, його розмір автоматично збільшить нетто-заробітну плату.


Якщо не провести брутизацію ЄСВ, повторимо помилку часів Яценюка, коли зменшення ЄСВ олігархи поклали у свою кишеню (десь 50 млрд грн на рік), а заробітні зарплати автоматично збільшені не були.


Крім того, необхідно вирішити проблему касових розривів місцевих бюджетів, адже нинішня система нарахування ПДФО є головним джерелом їх доходів.


На перехідний період (до 5 років), місцевим бюджетам можна залишати 100% податку та надавати казначейські безвідсоткові позики для вирівнювання дисбалансів протягом року (адже новий механізм нарахування КПнП – раз на рік, а не раз на місяць, як з ПДФО).


Але цей перехідний період необхідно пройти: потім, за рахунок детінезації ринку праці, надходження почнуть збільшуватись, а зібрані щороку податки, можна буде зберігати на депозитах для ритмічної витрати протягом наступних бюджетних періодів.


Ну і це спонукатиме місцеві бюджети бути трохи ощадливішими, а не бавитись бруківкою та стадіонами за 140 млн грн. під час війни.


Це дійсно революційні зміни, справжня податкова революція, яка відновлює баланс оподаткування між працею, капіталом, активами та споживанням.


Відокремлює оподаткування населення від оподаткування бізнесу (подивимось на реальні платежі різних донорів бюджету).


Та створює прошарок громадянського суспільства – вільних платників податків, які усвідомлюють ціну держави та голосують за бізнес-плани політичних партій, а не за медійну порожнечу та гречку.


Майже політична програма майбутньої партії, залишилось лише знайти відповідні суспільні, рушійні сили.

3 перегляди0 коментарів
bottom of page