top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Як розпізнати російську пропаганду, - Петро Олещук



Російська риторика для Заходу - готовність до переговорів та завершення війни. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Велика війна у Європі не могла не відзначитися на інформаційному просторі, де так само уже майже два роки тривають свої бойові дії. Зрозуміло, що Росія прагнула від самого початку забезпечити домінування в медіа, намагаючись виправдати агресивну війну проти суверенної держави – України.


Спочатку у Росії виходило не дуже добре, бо вони явно не вгадали з тематикою. Російська влада хотіла пояснити війну через необхідність «денацифікації» України. Відповідно, всі зусилля спрямовувалися на те, щоб довести, що в Україні панує «нацизм». Але вірили у це дуже погано, бо всі знали, що 2019 року Президентом України було обрано Володимира Зеленського, який мав єврейське походження. Загалом, у владі України представлені різні етнічні та релігійні групи, що точно не в’язалося з тезою про нацизм, яка одразу виглядала штучною та надуманою.


Добитися успіху з ідею, що проти України треба воювати, бо там «нацизм» не вийшло. Вагомим фактором стало і те, що сучасні інформаційні технології дозволяли дуже швидко передавати будь-які відомості. Весь світ дуже швидко дізнавався і про знищення театру з мирними жителями у Маріуполі, і про військові злочини у Бучі, і про героїзм українських громадян, що протестували проти російської агресії.


Тому Росія одразу почала вчитися на помилках і видозмінювати свою інформаційну політику, щодо впливу на Захід.


Дві реальності

Якщо проаналізувати пропаганду, якою займається російська влада, то перше, що впадає в око, вона дуже сильно відрізняється залежно від аудиторії. Для російських громадян вона максимально агресивна і закликає завоювати не лише Україну, але і країни Європи, атакувати ядерною зброєю Берлін, Париж та Лондон, не зупинятися ні перед чим.


Але для Заходу російська риторика зовсім інша. Тут вони поширюють тези про готовність до переговорів та завершення війни, а також те, що вони не мають намірів йти далі, а готові бути задоволеними тим, що вони уже захопили.


Вони не стільки доводять свою правоту у випадку війни проти України, адже зрозуміли, що майже ніхто не хоче цю правоту визнавати, скільки хочуть довести «безперспективність» війни, а, отже, і допомоги для України.


Зрозуміло, що саме допомога для України – найбільш болюча тема для Росії, тому вона не жалкує ресурсів, аби дискредитувати цю допомогу та домогтися її припинення. Тут використовуються наступні тези:


1) військова допомога розкрадається, бо Україна дуже корумпована;

2) вона не допоможе Україні, бо Росія все одно занадто сильна, тому допомога лише затягне війну та примножить жертви;

3) Росія – ядерна держава, а тому може застовувати ядерну зброю, тому Україна все одно не зможе перемогти.


Росія не стільки хоче когось переконати у чомусь, скільки хоче сіяти сумніви, невпевненість, підігрівати суперечки та розколи у суспільствах.


Як доноситься російська пропаганда?

Зрозуміло, що більшість громадян цивілізованих держав вважають російського президента Владіміра Путіна диктатором та людиною, що не заслуговує на довіру. Так само ставляться і до його найближчого оточення. Тому запускати якусь інформацію від його імені для західної аудиторії – це марна справа. Відповідно, ретрансляторами російської пропаганди на Заході виступають західні політики та журналісти. Це або ультраправі та радикально-ліві громадсько-політичні діячі, з якими Росія встановлювала зв'язки протягом десятиліть. Зазвичай це або журналісти, або просто відомі музичні виконавці та митці.


Усіх їх об’єднує одне – вони критично налаштовані до сучасних західних суспільств та їхніх політичних систем. Таких людей радо приймають у Росії. Їх запрошують із візитами, влаштовують концерти та виставки, надають можливості виступати перед аудиторією. Все це формувалося не один день. Тим більше, що від своїх «друзів» Росія не чекає на схвалення Путіна або Кремля. Лише того, щоб вони критикували західне суспільство, західних політиків, і, як наслідок, допомогу, які ці політики надають Україні.


Але інформація може вкидатися і через виключно фейкові канали. Армії ботів у мережі twitter постійно поширюють абсолютно вигадані факти про Україну, які повинні викликати увагу в аудиторії. І нехай аудиторія не повірить у всі вигадки, але головне не це. Фейки російської пропаганди не стільки переконують, скільки руйнують переконання і сіють сумніви. Це головний їхній інструмент.


То як побачити пропаганду?

Зробити це не просто, бо росіяни точно вміють поширювати свої ідеї, приховуючи їх за чимось іншим. Але певні тези та ідеї переходять постійно з одного пропагандистського тексту до іншого.


Оскільки відкидати те, що російська агресія проти України – це злочин досить безглуздо, то вони намагаються приховати цей факт за спробами обвинуватити «другу сторону». Мовляв, Україна «сама винувата» у війні, бо робила щось неправильно і була «корумпованою». Відповідно, це має розділити провину, а, отже, і зняти її частину з Росії. Так Росія прагне себе виправдати через обвинувачення жертви власної агресії.


Друга дуже популярна теза – це спроби переконати всіх у «марності» опору України. Росіяни не можуть відкидати героїзм українського народу, про що знає весь цивілізований світ, тому вони прагнуть зобразити його марним. Бо Росія просто більша, а тому «має перемогти». Той факт, що в історії було чимало прикладів, коли більша держава програвала меншій, вони повністю ігнорують.


Росіяни дуже люблять маніпулювати довкола поваги світу до російської культури, а тому хочуть переносити ореол книг Толстого і російського балету на режим Путіна. Мовляв, хіба можуть бути поганими носії цієї культури? Зрозуміло, що ніякого реального відношення до будь-якої культури путінські злочинці не мають.


Ну і найголовніша теза, якою постійно маніпулюють росіяни – ідея, що Путін готовий зупинитися, якщо з ним «домовляться». Для цього вони постійно кричать про готовність до «переговорів». При цьому, вони мовчать, що переговори уже були раніше, підписувалися «Мінські домовленості», які Путін порушив тоді, коли захотів це зробити. Проблема не в готовності або неготовності когось до переговорів, а у тому, що російський режим не хочете виконувати нічого, про що б з ним не домовлялися.


Джерело: "The Gaze"


8 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page