top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Як скасувати вето РФ в ООН, - Антон Кучухідзе


Антилюдські злочини, які вчиняє країна-терорист, мають бути покарані як на юридичному рівні, так і з погляду перетворення держави-агресора на державу-ізгоя. Про це у своїй статті для The Gaze пише Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Вкрай актуальним сьогодні є питання аналізу юридичних механізмів щодо позбавлення Російської Федерації права вето у Раді Безпеки ООН, адже держава, яка порушує всі принципи, норми та цілі Статуту Організації Об’єднаних Націй, не має ні політичного, ні юридичного, ні морального права бути однією з впливових держав світу у вирішенні питань безпеки.


Проблема полягає в тому, що згідно зі Статутом ООН кожен постійний член Ради Безпеки ООН має право вето, тобто може блокувати будь-яке рішення Ради. Це дає Росії можливість використовувати своє право вето для захисту своїх інтересів, незважаючи на міжнародну правову систему та моральні принципи.


Але існують певні механізми, які можуть допомогти позбавити Росію права вето. Наприклад, можна змінити Статут ООН, провівши відповідну конференцію, на якій було б погоджено нові правила голосування в Раді Безпеки.


Що не так з місцем РФ в Радбезі ООН


Проте вирішення цього питання потребує багато часу та зусиль, адже це пов’язано зі зміною міжнародних правових норм та політичних угод. Тому наразі найбільш ефективним способом боротьби з порушеннями Росією міжнародного права є визнання того факту, що Російська Федерація у жодний спосіб не успадкувала місце СРСР у Раді Безпеки ООН та обіймає це місце нелегально та безпідставно.


Росія, за формальними ознаками, не є навіть країною-членом ООН, оскільки вона не проходила процедури вступу до ООН та не є правонаступницею Радянського Союзу з цього питання. Тому до неї неможливо застосувати механізм, що був використаний Генеральною Асамблеєю ООН в 1971 році, коли, завдяки ухваленню Резолюції Генеральною Асамблеєю ООН №2758 «Поновлення законних прав Китайської Народної Республіки в Організації Об'єднаних Націй», КНР замінила Республіку Китай (Тайвань).


При цьому, як під час проведення зібрань та заходів самої Генеральної Асамблеї, так і як постійного члена Ради Безпеки ООН. Тоді, попри право вето в Радбезі ООН, Тайвань не зміг зупинити власне виключення через голосування Генеральної Асамблеї.


Окрім того, варто зазначити, що наявні процедурні норми Статуту ООН чітко визначають причини, за якими державу не те що можна позбавити статусу постійного члена Ради Безпеки ООН, а й взагалі виключити зі складу Організації Об'єднаних Націй. Зокрема через нехтування принципами та цілями ООН, визначеними у 1 та 2 статтях Статуту, які порушила Російська Федерація (розв’язання конфліктів мирним шляхом, територіальна цілісність держав тощо).


Виключення з ООН прямо передбачено за порушення принципів і цілей Організації нормами статті 6 Статуту, де зазначено, що «член Організації, який систематично порушує принципи, що містяться в цьому Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки». Тож, дуже важливо розібратися в юридичній обґрунтованості цього аспекту, тобто присутності РФ у Раді Безпеки ООН.


До цього часу пункт перший статті 23 Статуту ООН визначає, що постійними членами Ради Безпеки є п’ять країн, а саме: Китайська Народна Республіка, Франція, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки.


Жодного натяку на присутність Російської Федерації серед постійних членів Ради Безпеки – немає. Також не існує жодного правового підтвердження того, що Росія є правонаступницею Радянського Союзу в ООН чи в інших міжнародних організаціях, що може стати прецедентом позбавлення прав присутності її представників у цих організаціях та визнання обов’язковості проходження всіх процедур для набуття членства.


Так, наприклад, пунктом другим статті 4 Статуту ООН встановлено, що прийом будь-якої держави у Члени Організації провадиться постановою Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки.


Міжнародна практика щодо правонаступництва держав є вкрай суперечливою та різноманітною. Основними міжнародно-правовими документами щодо правонаступництва можна позначити Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року та Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів від 8 квітня 1983 року. Обидва ці документи є чинними в Україні, але щодо Росії… то там вони не набрали чинності!


Радянська спадщина України

Також Російська Федерація не ухвалювала законодавчих актів, які б визначали її правонаступництво щодо СРСР, окрім зобов’язань за боргами. Нагадаю, що 4 грудня 1991 року у Москві між СРСР і 15-ма колишніми союзними республіками було підписано Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР.


Відповідно до цього договору СРСР був зазначений як «держава-попередник», а всі 15 колишніх союзних республік – як держави-наступники, а також розділені борги та майно СРСР у певних відсотках. Це єдиний подібний документ, яким визнавалось спільне правонаступництво всіх союзних республік щодо СРСР, але лише в перетині економічних зобов’язань.


А от Верховною Радою України був ухвалений та набув чинності Закон України «Про правонаступництво» №1543-XII від 5 жовтня 1991 року, де чітко визначено, що з моменту проголошення незалежності:

  • Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України (Стаття 6);

  • Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (Стаття 7).

Відповідно, оскільки УССР була країною-співзасновницею ООН, а Україна є її правонаступницею і водночас правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, то цілком логічно та справедливо буде поставити питання про внесення змін до пункту 1 статті 24 Статут ООН щодо введення України до складу постійних представників Ради Безпеки ООН замість СРСР, як це було зроблено у випадку заміни Республіки Китай (Тайвань) на Китайську Народну Республіку в 1971 році.


Подібні рішення ухвалюються за наявності політичної кон’юнктури та політичної волі, і все це відбувається за чітко регламентованими та передбаченими у Статуті ООН процедурами.


Антилюдські злочини, які вчиняє країна-терорист, мають бути покарані як на юридичному рівні, так і з погляду перетворення держави-агресора на державу-ізгоя. У цьому контексті важливо розуміти, що Міністерство закордонних справ України небезпідставно просуває та відстоює на міжнародному рівні ідею позбавлення Російської Федерації статусу постійного члена Ради Безпеки ООН.


Джерело: "The Gaze"


7 переглядів0 коментарів
bottom of page