Як санкції проти Росії навчили Захід динамічним фінансовим блокадам

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило Захід переосмислити санкції — не як статичні покарання, а як гнучку фінансову зброю. Від банківського спостереження в режимі реального часу до обмеження цін на нафту та вторинних санкцій — розпочалася нова ера динамічної економічної війни. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Новий рівень динамічного банківського моніторингу

Від початку повномасштабної агресії РФ Захід запровадив безпрецедентні фінансові обмеження проти російської банківської системи. Лише за перші дні вторгнення санкції США та союзників накрили близько 80% російського банківського сектору. Були відключені найбільші банки від доларової системи, а згодом і від SWIFT, що практично ізолювало РФ від глобальної фінансової інфраструктури.

Критичним ударом стало замороження приблизно €300 млрд золотовалютних резервів Центробанку РФ у західних юрисдикціях – крок, якого раніше не застосовували до економіки такої величини. Надзвичайний масштаб цих санкцій потребував динамічного моніторингу банківських транзакцій. G7 країни фактично поставили фінансові установи на «передову» у виявленні спроб обходу санкцій.

З одного боку, домінування долара і євро в міжнародних розрахунках дає змогу західним регуляторам відслідковувати платежі навіть за операціями, що формально відбуваються за межами Заходу. З іншого боку, банки зобов’язані посилити комплаєнс: ретельніше перевіряти клієнтів (KYC), моніторити підозрілі перекази і виявляти схеми, що можуть опосередковано фінансувати російську військову машину.

У США наприкінці 2023 року навіть видано указ (EO 14114), який передбачає вторинні санкції щодо будь-якої іноземної фінустанови, викритої на значних операціях для російського оборонного сектора. Іншими словами, Захід перейшов до активної блокади фінансів РФ у режимі реального часу: від відстеження транзакцій до негайного закриття виявлених лазівок. Такий гнучкий підхід став новою нормою санкційної політики.

Система цінових «стель» стала безпрецедентним інструментом

Протистояння енергетичній експансії РФ дало початок унікальному механізму санкцій – ціновій стелі на нафту. Група семи (G7) разом з ЄС у кінці 2022 року вперше в історії ввела граничну ціну на російську нафту лише за ціною не вище $60 за барель. З лютого 2023 діють окремі стелі і на нафтопродукти: високосортні (дизель тощо) – $100, низькосортні – $45 за барель. Ця схема дозволила продовжити постачання російської нафти на світові ринки (уникнувши дефіциту), але водночас значно зменшити доходи Кремля.

За перший рік дії обмеження Росія була змушена продавати нафту марки Urals із великим дисконтом – в середньому по $50-55, що істотно менше світових цін. Експортні обсяги лишалися відносно стабільними, зате прибутки впали, що підтверджує успішність подвійної мети – зберегти постачання, але урізати доходи агресора.

Втім, із часом ефективність цінової стелі послабилася через адаптацію РФ. Москва створила “тіньовий флот” танкерів без західного страхування і змінила логістику, щоб обходити фінансові обмеження. У відповідь союзники застосували динамічні контрзаходи. По-перше, почали регулярно переглядати рівень стелі: так, у червні 2025 року ЄС запропонував знизити нафтовий ліміт до $45, аби ще більше скоротити надприбутки Росії. По-друге, почалися масові санкції проти логістики: лише в 17-му пакеті ЄС під санкції потрапили 200 танкерів тіньового флоту із непрозорим власниками. Також запроваджено заборони на страхування та фінансування перевезень, що порушують цінові обмеження.

Як наслідок, після удару по тіньовому флоту експорт з російських портів Чорного й Балтійського морів просів на 30% буквально за тиждень. Прецедент створено: міжнародна коаліція продемонструвала, що може гнучко регулювати ціни на критичні ресурси агресора, вводячи новий вимір санкційної політики. Це відкриває шлях до застосування подібних “стель” і в майбутніх кризах, коли треба бити по економіці агресора, не дестабілізувавши світові ринки.

«СПФ» vs традиційні обмеження: творчий підхід до санкцій

За уроками російської війни Захід суттєво урізноманітнив санкційний інструментарій, відходячи від шаблонних заборон до специфічних санкційних формул (СПФ). Традиційні санкції – це переважно статичні заборони: чорні списки осіб, ембарго на певні товари, відключення окремих банків. Натомість нові «формули» передбачають гнучкі, умовні механізми, що підлаштовуються під поведінку об’єкта.

Приклад – згадана вище цінова стеля: по суті, санкція з формулою “дозволено, але якщо ціна ≤ X”. Інший приклад – вторинні санкції, які умовно активуються проти третіх сторін, якщо ті допомагають обходити основні обмеження. Раніше Європа уникала такого підходу, але 2023 року Україна прямо запропонувала ЄС ударити вторинними санкціями по ключових покупцях російської нафти – Індії та Китаю, що стало б безпрецедентним кроком для Брюсселя. Наразі ЄС лише точково запровадив обмеження проти окремих китайських і турецьких компаній за співпрацю з РФ, однак сам факт такого кроку сигналізує про зрушення від обережної позиції до більш агресивної санкційної тактики.

Крім того, санкційна політика стала більш динамічною і комплексною. Раніше нові санкції могли ухвалюватися роками, тепер же ЄС за два роки війни погодив уже 17–18 пакетів з усе новими заходами. Щоб обійти внутрішні бар’єри (такі як право вето окремих членів ЄС), розглядаються творчі рішення: торговельні мита і фінансові обмеження поза рамками класичних санкцій. Наприклад, у 2025 р. обговорювалися спеціальні тарифи на російські товари та контроль руху капіталів – як резервні важелі тиску, якщо Угорщина заблокує продовження санкцій за звичайною процедурою. Такі заходи можна ухвалювати більшістю голосів, минаючи одностайність. 

Одночасно лунають пропозиції відмовитися від принципу одностайності взагалі й перейти до голосування кваліфікованою більшістю щодо санкційних рішень, щоб виключити можливість шантажу зсередини. Усе це свідчить, що санкційна політика Заходу еволюціонує: замість разових реакцій вона перетворюється на гнучку систему “економічного пресингу”, здатну швидко підлаштовуватися під дії агресора.

Українські аналітики – невід’ємна частина санкційного фронту

Україна стала не лише об’єктом, а й співтворцем санкційної стратегії Заходу. З перших днів війни Київ активно ділиться розвідданими, пропонує списки цілей і нові ідеї для санкцій. При Офісі Президента було створено Міжнародну експертну групу Єрмака-Макфола, до якої увійшли понад 100 фахівців з різних країн. Ця група готує докладні плани та «дорожні карти» санкцій, моніторить їх виконання і формулює рекомендації для урядів союзників. Її напрацювання напряму використовуються посадовцями санкційної коаліції, а український KSE Institute отримав мандат уряду відстежувати ефективність обмежень і пропонувати нові.

Конкретні результати цієї співпраці відчутні. Українські посадовці регулярно добиваються включення потрібних осіб до санкційних списків. Приміром, перед 11-м пакетом санкцій Україна передала партнерам перелік російських пропагандистів та артистів, які сприяють війні, і домоглася їх блокування. Серед іншого під європейські санкції потрапила навіть мати кадирівського диктатора, яка фінансувала примусову «перевиховну» роботу з викраденими українськими дітьми. Такі кроки – значною мірою результат української адвокації.

Крім персональних санкцій, Київ просуває і системні ініціативи. У травні 2025 Україна підготувала для ЄС цілу «Білу книгу» санкційної політики, закликаючи Європу зайняти більш жорстку і самостійну позицію. Серед пропозицій – конфіскація заморожених російських активів з передачею Україні, впровадження вторинних санкцій проти іноземних компаній, що допомагають РФ обходити ембарго, та реформування процедури ухвалення рішень у ЄС (перехід до голосування більшістю).

Фактично, Україна виступає двигуном постійного посилення санкцій. Так само українські експерти першими виявляють нові схеми обходу: наприклад, з’ясували, що до 70% іноземних компонентів у російських безпілотниках постачає Китай. Це дало підстави вимагати від партнерів закрити такі канали поставок. Отже, взаємодія з українськими аналітичними командами дозволяє Заходу оперативно реагувати на виклики і не відставати від тактики Кремля.

Наступний рівень: інструменти блокади для Китаю та Ірану

Набутий досвід фінансової війни з РФ стає матрицею для дій Заходу щодо інших загрозливих режимів – передусім Китаю та Ірану. Кремль своєю агресією прискорив консолідацію санкційної коаліції, і тепер цей механізм може бути застосований і в ширшому масштабі. Зокрема, Захід уже почав попереджувально сигналізувати Пекіну про наслідки підтримки Росії.

У 2023–24 рр. США та ЄС вперше ввели санкції проти низки китайських технологічних компаній, викритих на постачанні мікроелектроніки для російської зброї. Відповідно до 14-го пакету санкцій ЄС (червень 2024) під обмеження потрапили 6 компаній з материкового Китаю і 13 – із Гонконгу, причетні до підтримки російського ВПК. Це кардинальний зсув, адже раніше Брюссель уникав зачіпати китайські інтереси. Тепер же Європа поступово наближається до підходу США, демонструючи готовність грати жорстко навіть з другою економікою світу.

Аналітики зазначають, що санкції проти РФ – найбільш всеосяжні за останні 70 років – стали своєрідною генеральною репетицією перед потенційною конфронтацією з Китаєм. Звичайно, санкційний тиск на Пекін був би значно складнішим через масштаб його економіки (ВВП КНР у 10 разів перевищує російський) та глибоку інтегрованість у світову торгівлю. Проте Захід тепер має відпрацьовані прийоми: відключення банків від SWIFT, замороження резервів, ембарго на критичні технології, вторинні санкції – усе це довело ефективність на російському кейсі.

Не випадково китайське керівництво уважно вивчає російський досвід обходу санкцій і вживає заходів про всяк випадок (нарощує внутрішні платіжні системи, створює альтернативи західному страхуванню суден тощо). Для Заходу ж головний висновок – потенційна сила превентивних санкцій. Якщо в 2021-22 рр. стримати Путіна погрозами санкцій не вдалося (бо він не повірив у їх масштаб), то тепер сигнал для Пекіна очевидний: у разі агресії проти Тайваню чи прямого військового втручання підтримки РФ, ізоляція китайської економіки може бути близькою до тотальної.

Вже зараз обговорюються сценарії відключення великих китайських банків від долара чи замороження їхніх активів у критичній ситуації. Що стосується Ірану, то тут новий санкційний арсенал застосовується на повну. Тегеран, надаючи Москві дрони-камікадзе та інше озброєння, сам наразився на додаткові західні санкції. У 2022–23 рр. ЄС провів три окремі раунди санкцій саме за постачання іранських дронів для РФ. А в липні 2023 Євросоюз взагалі створив спеціальний санкційний режим проти Ірану за військову підтримку російської агресії. До нього вже включено 20 іранських посадовців і 20 організацій – виробників і постачальників дронів та ракет, перевізників, навіть підрозділи ВМС КВІР і національні авіалінії Ірану. ЄС запровадив заборону на транзакції з портами і судноплавними шлюзами, які використовуються для трансферу іранських дронів до РФ. 

Фактично, вироблено модель швидкого покарання третіх країн, що допомагають агресору: аналогічні заходи у співпраці зі США вжито проти північнокорейських та сирійських структур, причетних до обходу санкцій. Висновок: війна в Україні змінила підхід Заходу до санкцій, зробивши їх “живим” механізмом фінансової блокади. Відтепер санкції – не просто політичний жест, а гнучкий інструмент довгострокового виснаження агресора: з постійним моніторингом, коригуванням і розширенням впливу. 

Український випадок навчив демократичний світ, що економічна війна на виснаження може бути майже такою ж активною, як і війна на полі бою. І цей урок уже беруть до уваги, готуючись до потенційних викликів з боку Китаю, Ірану чи інших держав, які захочуть кинути виклик міжнародному правопорядку. Захід показав, що здатен створити динамічну фінансову блокаду, і ця стратегія залишиться в арсеналі стримування на багато років уперед.