Відновлення НАТО зсередини. Як SAFE, ReArm Europe і європейський оборонний механізм змінюють архітектуру безпеки континенту

Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн (праворуч) та європейський комісар з питань технологічного суверенітету, безпеки та демократії Хенна Марія Вірккунен виступають під час прес-конференції в штаб-квартирі ЄС у Брюсселі, середа, 15 квітня 2026 року. Джерело: AP Photo/Omar Havana

Євросоюз вперше знімає бюджетні бар'єри для масштабного переозброєння, перетворюючи оборонну політику на головний рушій інтеграції континенту. Про це пише Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

ЄС активував національну клаузу виходу від Пакту стабільності для 17 країн-членів, запустив інструмент SAFE на 150 мільярдів євро, а Україна отримала рівноправний доступ до Європейського оборонного фонду. Аналітичний центр Bruegel пропонує створити European Defence Mechanism за зразком ESM.

Водночас фрагментація галузі залишається ключовою проблемою. Дванадцять різних моделей основних танків проти одного у США нівелює ефект від оголошеної мобілізації 800 мільярдів євро. Тема дає простір для дискусії про те, чи перетворюється ЄС на самодостатнього безпекового суб’єкта до 2030 року, чи залишиться заручником національного протекціонізму і дублювання виробничих ліній.

Активація національної клаузи виходу і запуск SAFE створили рамку, якої Європа не мала від часу заснування внутрішнього ринку

У березні 2025 року Європейська рада постановила, що континент повинен стати більш суверенним і відповідальним за власну оборону, а Брюссель запровадив дві паралельні рамки. Перша це національна клауза виходу від фіскальних правил, активована 17 державами-членами, що дозволяє тимчасово виводити оборонні видатки з-під обмежень Пакту стабільності і фактично надає правове прикриття для масштабних запозичень. Друга це інструмент Security Action for Europe вартістю 150 мільярдів євро, ухвалений Радою 27 травня 2025 року.

SAFE фінансує спільні закупівлі озброєнь у пріоритетних категоріях від боєприпасів і артилерії до глибокого ураження та протиповітряної оборони. За даними Єврокомісії, Польща претендує на 43,7 мільярда євро, Румунія на 16,7 мільярда, Франція і Угорщина по 16,2 мільярда, Італія на 14,9 мільярда. Перші виплати очікувалися у березні 2026 року, а вимога локалізації передбачає, що щонайменше 65 відсотків компонентної вартості мають походити з ЄС, ЄЕЗ-ЄАВТ або України. Україна інтегрована в інструмент на рівних умовах із країнами-членами і присутня у 15 із 19 національних планів закупівель.

Кредит на 90 мільярдів євро та інтеграція української оборонної індустрії у європейський контур стають структурним прецедентом

23 квітня 2026 року Рада ЄС остаточно ухвалила пакет на 90 мільярдів євро для України на 2026 і 2027 роки, з яких 60 мільярдів спрямовуються на оборонні закупівлі, а 30 мільярдів на бюджетну підтримку. Інструмент функціонує в режимі посиленої співпраці 24 держав-членів, що демонструє здатність ЄС діяти без одностайності у критичних рішеннях. Механізм має бути забезпечений потенційним поверненням за рахунок репарацій від Росії, що пов’язує його з ширшою дискусією про використання заморожених російських активів.

Україна фактично стала повноцінним учасником європейської оборонної архітектури через асоціацію з Європейським оборонним фондом, ухвалену у грудні 2025 року, через спеціальний Ukraine support instrument на 300 мільйонів євро в межах European Defence Industry Programme і через відкритий доступ до спільних закупівель SAFE.

Загальна сума підтримки ЄС для Києва з початку повномасштабної війни сягнула 193 мільярдів євро, а нова логіка передбачає не разову допомогу, а вбудовування українського ВПК у європейські виробничі ланцюги.

Пропозиція European Defence Mechanism порушує питання інституційної глибини інтеграції, проте стикається з опором ключових столиць

Аналітичний центр Bruegel у квітні 2025 року запропонував створити European Defence Mechanism як міжурядовий фонд за зразком European Stability Mechanism, який дозволив би ЄС спільно володіти стратегічними оборонними активами на кшталт супутникових систем розвідки, передових ракетних технологій або єдиної протиракетної архітектури. EDM мав би випускати облігації, фінансувати спільні закупівлі та кредитувати членів за ринковими ставками, а боргове навантаження залишалося б на балансі механізму, не відображаючись у національних боргах.

Ця конструкція принципово важлива для держав із високим рівнем боргу, оскільки створює фінансовий простір без формального перевищення лімітів. У січні 2026 року керівник ESM П’єр Грамена повідомив у коментарі агентству Reuters, що наявний фонд із потенціалом понад 430 мільярдів євро уже готовий надавати кредитні лінії для оборонних потреб без жорстких реформних умов. Проте Франція, Німеччина і Бельгія наполягають на пріоритетному використанні наявних інструментів перед створенням нових структур, що уповільнює ухвалення EDM.

Фрагментація залишається структурною проблемою, яка нівелює ефект від мобілізації 800 мільярдів євро

Стратегія Readiness 2030 передбачає мобілізацію до 800 мільярдів євро на оборону, проте структура європейського оборонного ринку залишається анахронічною. ЄС оперує 12 різними моделями основних танків проти одного у США, 16 моделями бойових машин піхоти проти трьох, 14 типами винищувачів проти п’яти, 25 типами есмінців і фрегатів проти двох. 

Дослідження Мюнхенської конференції з безпеки фіксує, що європейські країни використовують 178 типів основних систем озброєння проти 30 у США. Аналіз Bruegel показує, що дві провідні французькі оборонні компанії контролюють 69 відсотків внутрішніх продажів сектору, що блокує конкуренцію та утримує національний протекціонізм.

Проєкт єдиного європейського танка MGCS, попри підписання контракту в січні 2025 року, прогнозовано буде завершений лише до 2040 року. Паралельні консорціуми FCAS і GCAP конкурують за майбутній винищувач, дублюючи витрати замість консолідації виробництва. Без подолання цієї структурної неефективності будь-яке збільшення видатків ризикує перетворитися на інфляцію контрактів, а не на реальне нарощування бойових спроможностей.

Для України це питання має пряму операційну вагу, оскільки інтероперабельність західного озброєння та темпи постачання залежать саме від ступеня стандартизації європейського ВПК. Найближчі місяці стануть стрес-тестом для тверджень Брюсселя про самодостатність континенту, а від результату залежатиме, чи зможе Європа вийти з-під американського зонтика з реальними спроможностями, чи обмежиться декларативною автономією на тлі збереженої залежності від Вашингтона.