Російсько-українська війна виявила серйозну кризу у практиці захисту прав військовополонених, впровадженні принципів Міжнародного гуманітарного права. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Полон всю історію людства для військового був великою небезпекою. Полонений є людиною невільною, він будь-якої миті може стати жертвою свавілля, не дожити до встановлення миру, стати інвалідом та втратити психічне здоровʼя через знущання та тортури, виключний психологічний тиск. У світі давно усвідомили ці небезпеки і встановили для них запобіжники. Зокрема, створили механізми захисту прав та життя військовополоненого. В основі Міжнародного гуманітарного права - Женевські конвенції. Як раз Третя Женевська конвенція 1949 чітко визначає поводження з військовополоненими, Перша і Друга стосуються долі поранених, Четверта спрямована на захист цивільного населення в умовах війни. Здавалося б, саме Росія, як країна, яка ратифікувала усі ці Конвенції, має розвинену правову школу, глибокі мілітарні традиції та визнану у світі культуру, мала б виступати прикладом людяного ставлення до військовополонених, захищати «права та звичаї війни». Але у випадку з Росією, все відбувається навпаки.
Не зважаючи на те, що РФ претендує на статус країни-співзасновниці ООН та одного із глобальних гарантів безпеки та гуманізму, зайняла місце СРСР не лише серед просто членів Організації, але й постійного члена Ради Безпеки ООН, вона не лише злісно ігнорує міжнародне гуманітарне право, але відверто коїть системні злочини стосовно українських військовополонених та цивільних. Та не вбачає нічого страшного у використанні безпорадних людей як зброї.
Живий щит
В грудні світ побачив кадри з українського розвідувального дрона у районі села Роботине. На них видно як російські військові при штурмі українських позицій використовують трьох українських військовополонених як «живий щит», прикриваючись ними, ведуть з-за спин військовополонених стрільбу. Потім росіяни при відступі ведуть вогонь і по полонених та, ймовірно, вбивають одного з них. Женевська конвенція прямо забороняє використовувати полонених у військових діях, тим більше прикриватися ними, зокрема про це говорить 23 стаття, яка передбачає, що «жодного військовополоненого не можна будь-коли відправити в такий район, в якому йому загрожував би вогонь із зони боїв, або тримати його там, а також не можна використовувати його присутність для захисту будь-яких пунктів чи районів від військових операцій».
Крім того, це є порушенням звичаїв війни. Що вже тоді говорити про моральну складову таких дій російських військових. Справа на контролі українських правозахисників та омбудсмена, відбуватиметься розслідування.
Терор до безпорадних як російська система
Російськими планами загарбання України явно передбачалося, що організованого опору Сил оборони України не буде, тому Київ швидко зазнає поразки. Знову ж таки, очевидно, що починаючи війну, Кремль одразу ж планував масштабні поліцейські та фільтраційні дії на захопленій території України. Для цього залучалися достатньо великі сили Росгвардії (включно з ОМОН та СОБР), Центру «Е» МВС РФ, ФСБ та інших каральних структур.
При чому розрахунок був саме на масштабні каральні дії з масовими невибірковими викраденнями, тортурами та позаправовими увʼязненнями. Як військових, так і цивільних. Свавілля та жорстокість по відношенню до полонених та викрадених при плануванні загарбання України були одним із методів ведення воєнних дій та встановлення контролю над українцями.
Залякування, рандомні терор та загроза життю та здоровʼю мають долати самі думки про опір. Подібну схему росіяни застосовують на тих територіях, що їм вдалося окупувати. І було б дивно, якби росіяни не застосовували її по відношенню до військовополонених. Це, так би мовити, історична традиція Росії. Навіть для часів Російської імперії, зокрема, у Першу світову війну, становище військовополонених з Німеччини та її союзників у Росії було вкрай важким і цьому залишилась велика кількість свідчень. Що вже тоді казати про комуністичні часи. Для прикладу, із ста тисяч німців, що потрапили у радянський полон під Сталінградом, додому повернулося лише шість тисяч.
Для ілюстрації російського сприйняття міжнародного гуманітарного права, у 2019 під час підготовки до великої війни Росія фактично вийшла із Четвертої Женевської конвенції із захисту цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів. Москва відкликала підпис під додатковим Протоколом до Конвенції. Тим самим Москва заявила, що не визнає роль спеціальної комісії ООН як судового органу, що має право судити країну за порушення прав цивільного населення в умовах війни.
Слід, однак, зазначити, що це аж ніяк не означає, що Росія стала «невразливою» за свої злочини. Оскільки Міжнародне гуманітарне право - це не лише Женевські конвенції. Російський диктатор Владімір Путін хизується тим, що він юрист, але він однозначно поганий юрист. Цей хід нагадує напис, зроблений російськими солдатами, який знайшли бійці Сили оборони України на стіні приміщення в одному з визволених населених пунктів, де жили окупанти: «На питання про те, що ми робимо в Україні, є дві відповіді. Перша - це все неправда. Друга - українці це все заслужили. Обидві відповіді є вірними». Росіяни знають про свої злочини, але щиро вважають, що мають право їх коїти.
Російський полон: загроза смерті
Наразі світ має достатньо свідчень того, що поводження Росії з українськими військовополоненими не відповідає вимогам Міжнародного гуманітарного права та є злочинним. Сам по собі вигляд українських військовополонених, які повертаються додому під час обмінів, свідчить про тяжкі умови утримання та системне голодування. Так само очевидно, що в умовах полону не надається медична допомога. І абсолютна більшість тих, хто повертається з полону, свідчать про системні фізичні та психологічні тортури. Все це є порушенням Женевської конвенції. Як і те, що росіяни унеможливлюють доступ до українських військовополонених з боку відповідних гуманітарних організацій, зокрема Міжнародного червоного хреста та взагалі не дають можливості звʼязку зі світом та родичами, не повідомляють українську сторону про полонених осіб.
Водночас росіяни влаштовують низку фейкових судових процесів над українськими військовополоненими за нібито «воєнні злочини». Одним з таких є процес над українським правозахисником Максимом Буткевичем, який, будучи пацифістом та анархістом за переконаннями, 24 лютого минулого року пішов добровольцем захищати Україну. Він потрапив у полон у червні минулого року. Там зазнав катувань, російська пропаганда оголосила його нацистом, хоча це абсурдно звучить для кожного, хто знає про його реальну правозахисну діяльність.
За сфабрикованим звинуваченням Буткевича було засуджено на 13 років у колонії суворого режиму. Його справа має широкий розголос, його підтримують у світі на рівні правозахисних організацій та різних держав, оскільки він добре відомий своєю правозахисною роботою, але залишається увʼязненим. Таких процесів кілька. Зокрема, судилище над захисниками Маріуполя, бійцями полку «Азов», оскільки ця частина у російській пропаганді протягом майже десяти років використовується як символ міфічного «українського нацизму».
Саме по відношенню до полонених бійців «Азову» росіянами було скоєно жахливий терористичний акт - масове вбивство. Військовополонені, які потрапили у полон після завершення в умовах повного оточення оборони заводу «Азовсталь» утримувалися росіянами на території колонії у Оленівці, Донецької області, де вони піддавалися тортурам. Частину «азовців», близько 200 осіб було переселено на відгорожену територію. У ніч з 28 на 29 липня 2022 там пролунали вибухи та сталася пожежа, внаслідок якої загинуло 53 людини та близько 130 було поранено. Російська пропаганда та офіціоз звинувачували Україну в обстрілі ракетами РСЗВ «Хаймарс», внаслідок чого нібито і загинули українці. Однак наявні покази вцілілих при теракті азовців, деякі з яких згодом були звільнені в рамках обміну та перебувають у безпеці в Україні, свідчать, що вибухи були здійснені росіянами. Створена у серпні 2022 Генсеком ООН Місія з розслідування злочину до роботи не приступила через недопуск її до місця злочину росіянами. Внаслідок цього її було розпущено у січні 2023.
Криза гуманітарної практики у виконанні Червоного Хреста
Загалом, слід зазначити, що російсько-українська війна виявила серйозну кризу у практиці захисту прав військовополонених, впровадженні принципів Міжнародного гуманітарного права. Зокрема Міжнародний Комітет червоного хреста, який за своїм мандатом зобовʼязаний опікуватися питанням військовполонених, не виконує своїх завдань. Україна допускає МКЧХ до російських військовополонених, вони верифікуються. Очевидно, що утримання цих військовополонених, харчування, медична допомога є за передбаченими Конвенціями нормами.
Натомість Росія не надає допуску МКЧХ до українських військовополонених. Навіть узгоджена процедура виходу захисників «Азовсталі» не завершилася повною верифікацією усіх українських військових. Звичайно, це є провиною Росії, яка прагне приховувати свої злочини та вкрай рідко допускає міжнародний Червоний Хрест до військовополонених. Однак МКЧХ зобовʼязаний займати більш жорстку позицію у разі таких порушень, давати їм розголос та активно висвітлювати їх.
Росія заморозила обміни
На початку війни росіяни не очікували, що опір України буде жорстким та організованим і виявилися неготовими і до того, що будуть втрати полоненими. Є декілька таборів, де утримуються полонені росіяни. До них мають допуск МКЧХ, міжнародні ЗМІ та кілька журналістських українських проектів, які працюють на системній основі і за чіткою згодою військовополонених готують з ними інтервʼю. Кілька сотень таких інтервʼю є на Youtube.
Однак, можна впевнено говорити про те, що Росії не надто цікаві свої пересічні громадяни, які з провини держави стали учасниками агресії та потрапили у полон. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України у листопаді 2023 повідомляло, що нараховує у російському полоні 4337 українців, із яких 3574 військових та 763 цивільних (полон для цивільних, який практикують росіяни теж є порушенням Женевської конвенції, крім того, ця цифра є умовною, тим більше, що до військовополонених РФ включає наприклад, колишніх військових).
При всьому цьому, Росія вкрай неохоче здійнює обміни полоненими. Останній великий обмін відбувся у серпні 2023, по 22 військовополонених з кожного боку. Президент України Володимир Зеленський у інтервʼю Associated Press зазначив, що можуть бути і непублічні обміни безпосередньо на полі бою. Але у цілому Росія заморожує процес. Ініціативи та дії України щодо повернення своїх захисників із полону наштовхується на російське небажання здійснювати повернення навіть своїх громадян. Більше того, Росією ігноруються письмові заяви про бажання обміну самих полонених росіян. При цьому РФ прагне використати військовополонених як важіль тиску на їх родичів, формуючи думку, що нібито Україна відмовляється від обміну. Росіяни таким шантажем хочуть підштовхнути родичів українських військових до влаштування масових акцій непокори та протестів проти влади.
***
В умовах агресивної війни, яку веде Росія проти України, можна констатувати, що її нелюдське ставлення до українських військовополонених є на всіх рівнях, від фронту, де це свідчить про загальний антигуманний настрій російського населення, до державної політики. Її метою є повний злам людини задля зламу здатності до опору та використання військовополонених для тиску на їх родичів та Україну, використання їх як заручників. Це поведінка держави-терориста. І за це Росія має бути покарана.
Джерело: "The Gaze"
Comments